Леся Степовичка. Перезавантаження серця

Леся Степовичка. Перезавантаження серця

Ще вранці бути собою

рівною радісною

до всіх однаковою

розсудливою вирозумілою

зустріти знайомого незнайомця

випити разом кави

і втратити спокій

і раптово відчути зміни

гупіт серця шаленство крові

інфлюенцу гарячку тремт

що він дав мені

що він вкинув у мою каву

що тепер мене так кумарить

що тепер певно він єдиний

може зняти оту хворобу

ні не може й він бо не лікар

бо він сам і є героїн

призводитель тої болячки

він спокійний а я пропала

***

Випадкова чи невипадкова

просто зустріч у дверях готелю

ми колись були трішки знайомі

неочікуване спіткання

пара слів тихий голос чемність

просто усмішка гарні манери

і нічого у світі не сталось

а насправді сталось усе

бо змістились грунти і ріки

і Оріль потекла до Бугу

щоб виповнилися завітні скрижалі

про гріх первинний

перезавантаження компа

перезавантаження серця

відтепер він у епіцентрі

всіх сум’ять і ночей безсонних

і тепер той ласкавець – усе

я ж ніщо лиш приставка до нього

покотилось моє життя

ніби м’ячик йому під ноги

***

Буває ніжність наче клич на герць

(Ципріан Норвід)

Ти живеш так далеко

що тебе не торкнутись рукою

Ти мене торкаєшся словом

я тебе торкаюся словом

тільки словом

бо ми це слова

***

Пити листа від тебе

як склянку води у спеку

ловити слова

ніби струмінь живильного кисню

***

Ти мене посадив на голку

Ти мене зробив наркоманкою

без Твоїх листів я не можу жити

дай дозу

вколи мені в вену

своє слово де трішки ласки

***

Читаєш у моєму серці

як Фройд – сновидіння своїх пацієнток

рвеш мою душу

як Ростропович віолончель

Я ТОБІ ПРИЗНАЧАЮ ПОБАЧЕННЯ

Я тобі призначаю побачення

на перехресті віршів

написаних тобою колись

іншим мені незнайомим жінкам

їхні ніжні обличчя

фосфоряться

відблисками твого почуття

руки-ріки течуть у безвість

і вуста їх беззвучно сміються

якщо ти не прийдеш

не ображуся зовсім

бо у цім Пантеоні любові

її вистачить всім ще надовго

і тим що давно відкохали

і тим що в нестямі тепер

і майбутнім страждальцям

коли ж Ти часинку знайдеш

то одної погожої днини

ми разом ввійдемо у річку

у якій Ти іще не бував

і дістанемось того берега

де щасливим іржанням

зустріне нас коней двійко

посідаєм на коників

і поскачемо лісом орільським

будем вдвох полювати на рими

що розсипано тут їх неміряно

почитаємо Райнера Рільке

пом’янемо предків горілкою

а як зморимось сонцеп’янко

то дістанем солодких пряників

маковейських п’янких медяників

із моєї холщової торби

й будем ласувать досхочу

сонце втомиться піде за обрій

вірю ми не пощезнем як обри

буде добре землі цій

після нас хоч – та добре

і на коло повернеться

слава предків утрачена…

а сьогодні сьогодні –

я тобі призначаю побачення…

У РОЗЛУЦІ

Це не так що мовляв між нами

понад тисячу миль розлуки

вчора Муза твоя прилітала

і весь вечір ми гомоніли

З нами був Фредерік Шопен

грав ноктюрни на фортеп’яно

ми читали листи до ночі

пригубивши Pinot Noir

літній вечір до нас прихильний

шелестів зелено і м’яко

а я танцювала наго

допиваючи пізнє бургундське…

***

Ти бував в цім саду не раз

милувався молочною зливою

яблуневого майського квіту

ласував нетерпляче

твердими зеленими яблуками

задовго до Спаса

смакував Тобі білий налив

що на Першу Пречисту визрів

скуштував і чорного плоду

на Другу Пречисту

так ти яблука любиш

не забудь

про гостинність осіннього саду

і про шерех його оксамитний

може бути щось десь на гілці

ще чекає на тебе останнє

золоте найсолодше ябко

***

хтось вклав мені в руки скарб

вазу тонкого чистого шкла

не знати чи то у дарунок

чи просто дали потримати

на мить

так боюся пошкодити

чи не дай Бог впустити

кришталеву дорогоцінність

бо розбити її – то серце своє

розбити на друзки

ШЛЯХЕТНІСТЬ ПОЧУТТІВ

Не змагаємось хто з нас вищий

а змагаємось хто кого дужче потай кохає

не боїмося віддати більше

боїмось не додати

коли хочу молитись навколішки

до Тебе як до Ікони

піднімаєш мене

і сам стаєш на коліна

***

Там де Ти прохолодне літо

там де я невгамовна спека

люди просять у Бога про інше

про те чого в них немає

Ти просиш у мене

надіслати хоч жменьку сонця

називаєш мене промінчиком

сонця на безгомінні

Я тебе називаю киснем

зі свіжих вологих луків

І благаю тебе

пролитися щедрим дощем…

ГОРОБИНА

На Пімена Палестинського

дівчата ходили в ліс

бо збирати був час горобину

щоб варити її на меду

щоб зробити з неї намисто

щоб зустріти свого нареченого

на світанку сьогодні

накричали мені горобці

про криваву ніч горобину

і збагнула що мрія даремна –

розсипалося намисто…

не ходить мені з Ним у хащі

не збирати грибів і ягід

не спивати кров лісу з вуст

бо гріх то великий –

вінчаного хлопця кохати

ЗАМКНЕНІ ВУСТА

Торкавсь мене рукою і щокою,

торкався словом у листах.

В твоїй душі нема спокою,

та міцно стулені вуста.

Твоя душа тверда мов криця,

моя ж – відкрита і проста.

Яку ж ховають таємницю

ці щільно замкнені вуста?

Ось я уся перед тобою

і в серці ніжність наче ніж.

Чому ж так гордо, наче воїн,

чи сфінкс єгипетський стоїш?

Горять добром медові очі,

і грає усміх на вустах.

Та не для нас палають ночі

і приліта кохання птах.

Ти кажеш, молодість не верне,

й що ти не той. Та я все та!

На споді літа кухоль меду,

на денці кухля – гіркота.

ТВОЄ ОБЛИЧЧЯ

Твоє обличчя за вікном вагону

світилося, немов ясна зоря,

урамлена у темряву перону.

І довгий погляд той, ченця з монастиря.

В нім билася душа, неначе бранка,

закута в клітку канонічних рун,

вакханка, монахиня й хуліганка,

а в ній чуттів приборканих тайфун.

Ті очі і мовчали, і кричали,

у келію чи в щастя стрімголов?

І мліли, й милувались, і страждали,

чогось боялись і бажали знов.

Ті очі обіймали, наче руки,

ті очі цілували замість губ.

І на порозі довгої розлуки

нам двом заграв оркестр із тисяч труб.

Перон хитнувсь, і обірвалась п’єса,

мій поїзд плавно полетів у ніч.

«Про-щай, про-щай!» – стучали в такт колеса:

«До нових, до коханих стріч!»

Не вірю у премудрість Соломона,

що все минає, і що все мине.

Закарбувалось в серці, мов ікона,

Твоє лице, прекрасне й неземне.

Із Анни Ахматової

***

Сьогодні не було мені листа:

Забув він написати чи поїхав;

Весна сріблиться переливом сміху,

В затоці вітер кораблі хита.

Сьогодні не було мені листа.

Зі мною зовсім ще недавно був він,

Такий закоханий, ласкавий, мій,

Та це було посеред білої зими,

Тепер весна, й печаль її отруйна

Зі мною зовсім ще недавно був він…

Я чую: звук тремтячого смичка

Так болісно, мов перед смертю, б’ється

І лячно так, що серце розірветься,

Не допишу цього я ніжного рядка…

ІЗ РІЛЬКЕ

Е Р О Т

Маски! Маски! – орудує спокусливий Ерот

Хто ж в змозі протистояти сяючому лику?

Коли неначе літнє сонцестояння

він переломить прелюдію весни.

Серед розмови, легкої, пустотливої

раптово – зміна. І стане все серйозно…

Щось скрикнуло… і затремтиш.

І назви цьому нема, і так неначе ти у храмі.

О, пропав, пропав! І так раптово

лиш це миттєве божисте торкання

і щось уже змінилося в житті,

вже доля народилася.

І плаче у тебе в глибині якесь джерельце…

Із РІЛЬКЕ

ПІСНЯ АБЕЛОНИ

Ти, за котрою я плачу ві сні

в одинацькій моїй постелі

ти, ім‘я якої

я в собі колишу мов дитину.

Ти, що мене опівночі згадуєш

і заснути не можеш –

не вишукуй наймення для дива,

що так нас бентежить, живих, у цім світі.

Лиш поглянь на закоханих,

тільки слів їх не слухай:

слова ті облудні.

Це через тебе я сам.

Лиш тебе я одну пам’ятаю

ніби хвиля прибою надходиш,

білопінно, ледь чутно – хвилюєш.

Знав я багато обіймів, і багато вже їх розгубив

й тільки ти знов і знов виникаєш,

постаєш, ти навіки зі мною.

Я тебе не торкнувся, але я тебе взяв у полон.

“Українська літературна газета”, ч. 25 — 26 (291 — 292), 18.12.2020

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі.

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Леся Степовичка. Перезавантаження серця

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Суд за позовом Портнова заборонив минулорічні заходи зі вшанування Липи, Самчука та Кубійновича

За позовом Андрія Портнова Окружний адмінсуд Києва заборонив КМДА відзначати річниці днів народжень Юрія Липи, Уласа Самчука, Володимира Кубійовича та низки інших відомих діячів. Про це

Візуально-пластична історія українського театру в книжках

Якщо вас цікавить сценографія чи театральний костюм, ви, звичайно ж, підете дивитися виставу в театр. Або сходите в галерею чи музей на виставку робіт когось з театральних художників. Т

Стала відомою реакція викладачів і студентів університету Драгоманова з приводу дописів…

ЗВЕРНЕННЯ ГОЛОВИ ПЕРВИННОЇ ПРОФСПІЛКОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІВНИКІВ НПУ ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА

Викладач кафедри культурології та філософської антропології Євгенія Більченко декілька днів тому опублікув

Полювання на нареченого та Зустріч з минулим!

Вітаю, любі читачі! 

Я до вас з чудовими новинами!

По-перше, я та моя люба співавторка Софія Чайка  продовжуємо радувати вас “полюванням на промо-коди”. Ми даруємо вам можливість знайти промик на чудову історію “Наречений

20% знижка на бестселери видавництва Фабула!

“Заборонений: Історія життя і боротьби Василя Стуса” 
У романі надзвичайно насичено змальовано життя поета на його рідній Донеччині, в оточенні друзів, педагогів і літераторів, і в концтаборі — де утримували в’язнів

Перейти до блогу