«Кістяні годинники» Девіда Мітчелла: Англія і майбутнє, якому краще не наставати

«Кістяні годинники» Девіда Мітчелла: Англія і майбутнє, якому краще не наставати

Кістяні годинники / Девід Мітчелл; пер. з англ. К. Дудки, О. Українця. — Харків: Вид-во «Жорж», 2022. — 624 с.

У 2014 році Девід Мітчелл видає на-гора фантастичний роман із шістьма оповідачами, шістьма окремими часовими проміжками й одним центром тяжіння – Голлі Сайкс. У 2022 році, десь у проміжку між подіями «Самотньої планети Кріспіна Герші» й «Лабіринтом Горолога» цей роман з лонглиста Букерівської премії прийшов до українського читача. 

Девіда Мітчелла навряд чи можна звинуватити у дарі провіщення: у часовому проміжку, де перебуваємо ми з вами, він не передбачає російсько-української війни, однак багато пише про іншу війну – незриму і довготривалу, нечисельну, але страхітливу – протистояння перевтілюваних душ і душоїдів. Тож плекаймо надію й на те, що майбутнє у 2040-х відрізнятиметься від описаного автором. 

Про що ж іще цей роман?

ПРО АНГЛІЮ (І ЧАС)

«Кістяні годинники» англійські до нестерпного. Навіть коли події тексту виходять за межі Англії чи здорового глузду, згадки музичних гуртів, топонімів та брендів тримають читача на прив’язі до острова залізною рукою. Але англійськість тут і в менш помітному: минуле в Англії є невіддільною частиною сьогодення й майбутнього, минуле – це великий і неповороткий домашній улюбленець, якого успадковують і про якого дбають. Тому так невимушено історія і традиція пробігають у буденних розмовах, простих кухонних ритуалах, звичках і жартах. Тому так легко змішуються видима й невидима дійсності, бо минуле ніколи не перестає існувати в Англії.

 

Час Англії визначений і регламентований, епохи прокреслені рівними лініями, чіткими кордонами соціальних маркерів та групових належностей. Час Англії завжди минулий, навіть коли говоримо про майбутнє. Такий же й у надромані (ubernovel), що невимушено розповідає історії персонажів з інших Мітчеллових текстів. «Кістяні годинники» – це ідеальна бульбашка знайомих імен. Не уроборос і родинна карма Буендіа, а давні знайомці, далекі родичі, про яких згадуєш за застіллям. І, звісно, ознака безсмертя. 

Бо навіть кістяні годинники, цинічний, але чесний пейоратив для людської істоти, насправді безсмертні тут, у дуже англійській історії, адже – пам’ятаєте, правда? – минуле не минає ніколи. Час – так, цей гад проходить, накладає свої недбалі й жорстокі відбитки, затирає спогади, руйнує тіла. Але минуле завжди залишається собою, відтак кожен у цій історії – Сізіф із новим видом стосунків із каменюкою: шанувати, забувати, мучитися, змінювати, пам’ятати, ігнорувати, тікати. 

 

«Кістяні годиннки» – це фантастичний текст, хоча мало кому так здасться щонайменше до п’ятої частини. Адже тут реальність така логічна, така впізнавана і відчутна, що навіть «дивна фігня» Голлі Сайкс є чимось на кшталт задокументованого досвіду, що не вибивається за межі світу пізнаного. 

 

Англія тут залишається до самого кінця: навіть у постапокаліпсисі персонажі ностальгують за англійськими «Сільпо» й «АТБ» – «Теско» й «Лідлами» у невеликих приморських бунгало. 

ПРО ФОРМИ ЛЮБОВІ

Ще один неочевидний головний герой «Кістяних годинників» – любов у багатьох її формах, любов, що самим своїм існуванням дає надію, любов, що вчасно набуває форми чи то deus ex machina, чи то сюжетної милиці.

 

Любові тут багато: Горологи сповідують філію, платонічну любов – до світу навколо, до людей у світі. Їхнє буття й місія невидимі, та вони не набувають злостивості, лупаючи свою скалу й не зазіхаючи на свободу буття.

 

Г’юго Лемб переживає ерос – любов-владу, любов-жагу, любов соціопата, яка наділяє його несподіваним милосердям. 

 

Ед Брубек й Кріспін Герші відчувають сторге, любов-дружбу, розділяючи із партнеркою не пристрасть, а єдність душ чи тіл, спільність досвіду й наслідків цієї спільності.

 

А ще є батьківська любов, жертовна й нелогічна, але неймовірна рушійна сила зокрема сюжету, сестринська й братерська, сповнена підтримки й болю, невдала й невдатна, одностороння й жорстока. Любов є всюди і є випадковою відповіддю на наріжне питання сутності безсмертя. 

 

І, читаючи пильно цей густий текст, можна подумати, що безсмертя полягає у чомусь іншому, ніж вічне життя, – скажімо, у буденній сцені прослуховування солодкавої арабської попси відкривається істина того, що любов сильніша за смерть. 

ПРО ПИСЬМЕННИКА

Письменництво є підмурівком історії Мітчела, неочевидним одкровенням і в дечому актом ексгібіціонізму: подивися, читачу, дивися, ага, ось тобі моя письменницька лабораторія, ось я-автор на столі, нагий і частково випатраний, бо прийоми з тіла я-автора розкидані усім текстом. Бачиш, тут я говорю про себе у першій особі, а тут – у третій про себе-персонажа, або не себе, але персонажа, або… 

 

Пишуть Ед Брубек, Голлі Сайкс, Кріспін Герші. І кожен із них втілює своє письмо: Ед – самовидець війни, фанатичний збирач людських історій у режимі онлайн, гострота його пера прямо пропорційна гостроті переживань; Голлі Сайкс проходить письмо терапевтичне, виписуючи у «Радіолюдях» багаторічний біль і скорботу за зниклим меншим братом, вкладаючи у цю химерну сповідь надію на те, що хлопчик, який любив лабіринти, вийде на світло за її словами, мов за ниткою Аріадни; Кріспін Герші – дзеркало письменника, його надії, жалі й страхи, бо він є автором, що спізнав визнання та втратив його, відчувши, що хисту й технічної вправності замало для тривалої слави земної.

«Годинники» однозначно ведуть самі себе – оповідь досконало ритмізована і не збивається ані на крок, хай говорить 15-річна підлітка чи 60-річна жіночка, яка всілякого побачила на своєму віку. Цей текст безжально цілісний: за яку з історій не вхопися, жодна не буде собі окремо, намертво переплетена з іншими – бо це не самотня гора, а велетенський кряж із безліччю піків.

 

«Кістяні годинники» – понад 600 сторінок чистої насолоди стилем автора, невимушеністю жонглювання інтертекстами, легкістю перетікання вигадки у дійсність і навпаки (принагідно доземна дяка сумлінному перекладу Остапа Українця й Катерини Дудки). Але тут, у цій стилістичній вправності, приховується – кому як – баг чи фіча: і малолітня Голлі Сайкс, що виросла у барі бозна-де, і дженджикуватий Г’юго Лемб з цілком собі середньо-вищих верств, і просотаний до кісток війною журналіст Ед Брубек, і майже-безсмертний/а Марінус – цілковиті стилістичні близнюки. З кожного із шести оповідачів, немов черевомовець, говорить Мітчелл – десь більш активно, як-от у розділі Герші, десь менш, бо вочевидь ніколи не був п’ятнадцятирічною дівчиною.

 

Але тут-таки автор оголює прийоми, і ця нагота цілком слугує індульгенцією, бо є іронічною й повчальною водночас: не пиши так, дитино, бо будеш, як я-оповідач!

 

«Ми постукаємо в браму раю американськими черепами» – і замість того, аби налякатися, відчути непрохані сироти від моторошності цієї фрази, ми слідом за оповідачем записуємо її, адже це вдало сформульована квінтесенція війни загалом. 

ПРО ГОРОЛОГІВ Й АНАХОРЕТІВ

Фантастична частина падає, як сніг на голову, у п’ятому розділі, коли слово бере Марінус – Позачасник і Горолог. Увесь час оповіді й десь 160 років у цілому триває невидима війна між Горологами, природними безмертними, й Анахоретами, безсмертними рукотворно. І тут у дуже реалістичну історію неквапним кроком заходить міф.

 

Протистояння Горологів й Анахоретів чорно-біле, тут дуже очевидно, чия правда, хоча Анахорети й мають чим спокусити піддатливі душі обраних. Самі Горологи говорять про себе як про травоїдних, буквально не споживаючи м’яса, натомість Анахорети – вампіри душ, максимально естетизовані Хижаки, які декантують кров дітей, Чорне Вино. 

 

Їхні життя визначають Писання й Контрписання – згадувані, але ніколи не цитовані священні книги. Така собі легка метафора на того, чиїм було Слово і хто Словом був, адже Горологи не свідомі свого походження, проте Анахорети виходять із єретичного довколахристиянського культу.

 

Міф у Мітчелла не слугує поясненням, не розкриває природу світу, натомість залишаючись герметичним навіть для самих міфологічних істот. Міф слугує лише нагадуванням про відносність й постійність: ось вам тиха жорстока битва добра зі злом на тілах дітей, але ось вам і надія на перемогу добра, за якою – нічого глобально доброго. 

ПРО МАЙБУТНЄ, ЯКОМУ КРАЩЕ НЕ НАСТАВАТИ

Останній розділ книги – погляд у майбутнє – видається дуже іронічним та гіперболізованим, бо все ж і автор, і ми зазираємо у завтрашній день. Можливо, колись читач або читачка з 2040-х побачить у цьому тексті проігнороване передбачення або ж посміється з добірного поєднання страхів людей минулого.

Однак Мітчелл воліє у дещо гротескній (станом навіть на 2022 рік) формі нагадати про незмінність людини як істоти соціальної й антисоціальної водночас: тут тобі й постапокаліпсис у дусі «Шаленого Макса» з бандами й війнами за ресурси, й релігійні фанатики на кшталт Йосифа Сіда з «Far Cry 5», й інформаційний колапс, й «радість» буття в тоталітарній Стабільності чи під щитом капіталістичної Корпорації, але і любов і турбота до ближнього, і самопожертва заради найдорожчих, і, звісно, Її Величність Надія, без якої не обійдеться жоден текст про кінцесвіття.

 

Стає очевидним, що Горологи – найкращі з людей, адже їм випадало раз по раз буквально побувати у шкірах і чоловіків, і жінок у різні епохи, вони мали достобіса других шансів і набули врешті тієї необхідної кваліфікації, щоб подбати про нерозумних і злостивих нас із вами з майбутнього.

 

Ні, Горологи не знають, чому вони такі. Їм невідома їхня природа, але інтуїтивно зрозуміла місія: бути емпатичними, бути стабільними, бути винахідливими й завбачливими. Бути останніми з ентів серед здичавілих дерев Фангорна, словом. 

 

Відтак у цій веремії людської історії перемагають не героїчні вчинки, чия велич височіє понад часом, а ті, хто вижили – ті, хто пройшли свій шлях і на ньому змогли піднятися після падінь. І в них, у тих, хто вижив, нема нічого епічного, їхні життя – це рутина, поцяткована індивідуальними трагедіями й радостями минулого. Майбутнє не купується за досвіди минулого, відтак немає щасливих фіналів ні в кого, як і гарантій безпеки після епічної перемоги. Героїня Мітчелла не набуває імунітету від фатуму. І тому вона така, чорт забирай, справжня. І тому – направду безсмертна.

 

P.S. «Здобути безсмертя простіше, ніж визначити для себе його умови й обмеження».

 

Купити книжку

Оригінал статті на Suspilne: «Кістяні годинники» Девіда Мітчелла: Англія і майбутнє, якому краще не наставати

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

За 11 місяців повномасштабної війни росія скоїла понад 470 злочинів проти ЗМІ

Протягом 11 місяців повномасштабної війни Росія вчинила 477 злочинів проти журналістів та медіа в Україні. Про це свідчать дані моніторингу Інституту масової інформації.
 
Протягом січн

Андрій Любка та Євген Лір отримали нагороду від Залужного «За сприяння війську»

Головнокомандувач ЗС України Валерій Залужний нагородив письменників Андрія Любку і Євгена Ліра почесними нагрудними знаками «За сприяння війську». Про це вони повідомили у себе на стор

Виходить нова екранізація новели Генрі Джеймса

На Берлінському міжнародному кінофестивалі відбудеться прем’єра стрічки The Beast In The Jungle, знятої за однойменною новелою американо-британського письменника Генрі Джеймса.
 
Над ст

Росія переслідує щонайменше 15 кримських журналістів

Щонайменше 15 журналістів тимчасово окупованого Криму перебувають за ґратами за справами, сфабрикованими за терористичними статтями або статтями про зберігання зброї чи вибухівки. Про ц

У Польщі жінка обікрала бібліотеку на кілька тисяч злотих

У польському місті Жори одна з відвідувачок публічної бібліотеки вкрала книжок на 2000 злотих (понад 17 000 грн). Про це повідомляє портал Gazeta.pl.
 
До поліції міста Жори надійшло де

Перейти до блогу

Нові автори

Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Софія Заяць

Мій роман піднімає декілька тем: 1 Тема сексуальних домагань , через чоловіків і призму винуватий сам. 2 Ціна людського життя. 3 Тема технологій за якими люди не бачать людей. В мому фентезі є 4 основних легенди які формують його кістяк. 1 Мору (малі деталі є в Арці Істина ангела , один з найулюбленіших персонажів бо […]

Тоня Твіст

м. Київ Письменниця, перекладачка, авторка освітніх програм в «Lucky Academy». Пише для дітей та дорослих. Також пише детективи. Випускниця літературних шкіл, курсів та академії детектива. Публікується під псевдонімом в різних літературних журналах та збірниках. Лавреатка та фіналістка багатьох літературних конкурсів, серед яких: міжнародний літературний конкурсу до Дня Студента, (Канів, 2019); міжнародний літературний конкурс «Коли наблизитися…» […]

Ірина Мостепан (Мельник)

Ірина Сергіївна Мостепан (дівоче прізвище – Мельник) народилася 12 жовтня 1987 року на Рівненщині у селі Олександрія. Член Національної спілки письменників України. Учасниця народного літературного об’єднання «Поетарх» Рівненського палацу дітей та молоді. Акторка Рівненського молодіжного народного театру ім. Атталії Гаврюшенко. Із 2019 року живе у місті Ірпінь. Працює вчителем в Українському гуманітарному ліцеї Київського національного університету […]

Діана Анджейчик Кількість робіт: 6 Перейти до "Нові автори"