Конкурсний роман із життєвими сенсами

Лихе серце 

 

— Ти ніколи не думала залишити це, й повернути усе назад? — мовив Влад, безтурботно торкнувшись гострим кінцем соломинки до сірих губ.

 

— Колись я замислювалася про це, — відповіла Олена. — Але люди ніколи не розуміли тих, хто бодай трохи різниться від них. Повернутися до звичного життя нині здається неможливим. Наша лиха слава розтеклася далеко за межі тутешніх околиць.

 

— Люди заздрять, — коротко відповів Влад, не зводячи погляду з води і продовжуючи бавитися соломинкою.

 

— Заздрять? Чому?! — зацікавлено спитала жінка ледь не розсміявшись.

 

— У них є безперервні приводи для чуток. Купа страхів, потаємних бажань, що вони більшою мірою не ладні втілити у життя. А ми ось так просто можемо посидіти біля лісового озера. Без королів, не розводячи пліток. Без страху. Жити життям.

 

Темний воїн кинув соломинку, побачивши, як вона ніби стріла на якусь мить увійшла до води. Після цього він дістав тонкий ніж, який непомітно висів на шкіряному поясі ближче до спини. Знявши рукавицю, він доторкнувся лезом долоні й на ній вмить проступила різана рана, що почала сочитися прозорою жовтою рідиною.

 

— У деяких з них жовчі у душі більші ніж в тілі того, хто її не має, — вимовив чоловік, опустивши долоню до чистої води.

 

Відкрита рана, що миттю раніше кровоточила, наразі затягнулася на очах. Влад струснув з себе озерну воду, обережно вдягнувши рукавицю.

 

— Це не правда, — жінка на мить замовкла. — В тобі набагато більше душі, ніж у більшості тих хто живе по інший бік лісу. Навіть попри це, — Олена приклала вказівний палець до гравіювання злих бісів викарбуваних на броні Владислава.

 

 

Друзі, новий розділ пригодницького, романтичного фентезі роману «Лихе серце» сьогодні о 19:00. Бути добру!