Меню

Коментар до свого вчорашнього поповнення роману

Коментар до свого вчорашнього поповнення роману

Коментар до свого вчорашнього поповнення роману

Є речі, що треба сказати!

І хочу вибачитися перед постійними читачами, що став викладати рідко. Я компенсую кількістю викладеного. Приємно, що інтерес до мене, як письменника не пропадає. Думаю, що треба трішки відкритися. Я поступив на магістра в історичний інститут, не буду казати який, це не важливо. Зараз у мене важкі часи, я працюю по 15 годин кожного дня. І жалкую, що своїм тут читачам я став приділяти значно менше часу!

Але життя йде, деякі речі уходять, як і прийшли. Я надумав мати підтвердження документальне своїм розвідкам. Так сталося, що хтось взнає першим, а хтось пізніше, головне, що робота робиться. Не буду розлого розповідати, але не все йшло так, як хотілось, – в більшості криво та косо. Я давно хотів написати книгу про наших пращурів знаних як готів, жодна книжка, що я планував до написання прочитати, не прочитана — а твір я написав. Планував про іншу історичну постать ознайомити своїх читачів, але на офіційному рівні, схоже, один військовий підрозділ отримає нарукавний знак. В одній з передач одіозний письменник Корчинський, яким я захоплююсь, казав, що нам треба ТЮРОК. І я хотів нагадати українцям про одного ТЮРКА, що в 14 столітті задав напрямок розвитку наших теренів до проекту УКРАЇНА, про якого москалі кожному українцю заклали генетичну ненависть — як до Бандери, а то, може, і більше. Кожна людина думає, що він зло, але була для Сходу України, яка від героя наших дідів-прадідів, стала ворогом для їх нащадків. Були люди, що в степах Донбасу заслужила російську ненависть, що кожна людина знає, і не здогадується, що для українця вона ГЕРОЙ.

Але й інше мене відволікає.

І це мій герой Володмир Лаврик!

Коли його зробив своїм героєм я не знав, хто він для історії України. І зараз я біжу за ним, спотикаюсь, падаю, піднімаюся, знов біжу — і відстаю. А він підкидає мені нові сюжети для книги.

Він є реальною особою, що в перших Визвольних Змаганнях, заклав деякі речі — що я слів не знаходжу.

Почну по порядку, що я додатково взнав підбираючи матеріал для магістерської роботи. Рано ще знати читачу, чому мій герой Володимир Лаврик. Перший легіон я писав тільки виключно з образи — я пишу давно, перший мій твір “Чаклун” зайшов читачу. Далі я бажав хоч якусь компенсацію за роботу, хотілося видаватися, але жодне російське видавництво, а це було до 2011, коли тільки що й були російські видавництва, не взялися друкувати. Тоді взнав наскільки велика прірва між українцями і росіянами, щоя я є носієм поглядів, що засуджує російський читач. Як приклад, ніколи герой, що втратив гроші, що поклав на депозит, у росіян не буде користуватися співчуттям, тільки та людина, що узяла гроші та потерпає від колекторів. Мій герой став як виклик — я писав виливши всю жовч, як протест. І він зажив, деякі історики ображаються, що я вважаю його нереальною особою, сто раз перепитав про докази його існування. Але він, Володимир Лаврик, як інфекційна хвороба, що заражає наступних дослідників Перших Визвольних Змагань.

І вже парад в Києві починається 2018 року з прапора військового підрозділу, де служив Володимир Лаврик!

І….

що змусило написати цей пост!

Читайте, бо знайшов 2 дні потому, і ніяк вже не вставиш в книгу:

Цитата з книги Ярослав Тинченка Українська армія у 1920 році: Військовий союз з Польщею, війна з Радянською Росією та інтернування. – К.: Темпора, 2020. – 244с.: іл.

Сторінка 41та 42

21-22 травня 1920 року сталася знакова подія у житті дивізії (моє пояснення: на той час — це 2-га Стрілецька дивізія). До її складу було залучено гарматну сотню Чижевського, яка відбула перший Зимовий похід та спільно з Армією УНР генерала М.Омеляновича-Павленка вийшла на фронт 2 ї дивізії 4-5 травня. Ця сотня складалася з колишніх вояків гарматної бригади 3-ї Залізної дивізії у 1919 році, що її очолював полковник О.Удовиченко (нинішній командир 2-ї дивізії).

Уся гарматна сотня у складі 6 старшин, 2 урядовців, одного фельдшера та 53 козаків заучилася до новостворюваного 6-го легкого гарматного куреня сотника Чижевського. Уже за кілька днів, а саме — 31 травня 1920 року, Чижевського (тепер уже підполковника) призначено командиром 3-ї гарматної бригади.

Починаючи з 22 травня 1920 року 2-гу дивізію неофіційно у наказах та інших документах почали називати 3-ю Залізною. Головним управлінням Генерального штабу, видано наказ ч. 35 від 29.05.1920, відповідно якого 2-га дивізія перейменовувалась на 3-тю Залізну “з цього числа”.

Від себе добавлю, коли в нащадків Григорія Чижевського попросили матеріал, вже після 1991 року, на еміграції, про його діяльність в УНР — вони дали світлину, де були затерті прізвище двох його підлеглих старшин. Історики довго сперечалися, хто там є. Таки остаточно вже визнали, що Чижевський приховав два прізвища – хорунжий Лаврик Володимир і підхорунжий Назаренко Іван. Чи це спеціально, чи від часу пропали написи — вже ніхто не скаже, але мій герой, відчуваю, принесене ще не один сюрприз.

Оригінал статті на Букнет: Коментар до свого вчорашнього поповнення роману

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення