Меню

Коли у Музи вихідний…

Букнет Коли у Музи вихідний…

Коли у Музи вихідний…

Хтось мене питав, чи буде продовження пригод “ГГ у пошуках слави” у блогах, чи вже стане суто книжковим форматом. Й оскільки сьогодні моя Муза десь вештається, а руки в’яло друкують якісь безглузді набори слів, я вирішила трохи “поізліваться” тут. Рахуйте це продовженням.

Про що? Не знаю, до кінця стане ясно. Можна поговорити про літературну моду нашого часу. Ото вже це питання мене реально хвилює. Що зараз читають? Я маю на увазі, хто керує цим процесом? Це забаганка часу, чи хвилеподібне явище, яке викликає любов до того чи іншого жанру? І чи є література поза часом? Що таке гарний смак до літератури? Чи є шкода від повального захоплення тим чи іншим видом?

Спробую хоча б у чомусь розібратися. А ви підключайтесь у коментах, може теж є цікаві думки.

Коли я починала писати, то на хвилі були Історичні любовні романи. Їх друкувалося дужеее багато. Серед них були й дуже хороші, й дуже погані. І все ж вони кардинально відрізнялися від того, що просочується до читача зараз. Ну, по-перше, навіть найдешевший еротичний непотріб, де якийсь Граф де Фалос у своєму замку влаштовував оргії й вакханалії, навчаючи цнотливих весталок (хто не знає, гляньте у словник, що то за звірина) дорослих ігор — був редагований і не одним коректором, а часом двома (в тому числі Худ. ред.). І навіть, якщо сюжет залишав бажати кращого, принаймні тішив стиль викладання і грамотність, що завжди має повчальний характер.

Продавалося воно якось в перемішку і часом з анотації не завжди можна було зрозуміти, що за книгу ти купив ( сайтів не було…). А потім, опа! Як вилізе його “достоїнство” на всю сторінку, і ходиш потім у шокові цілий день, а то й усе життя.

Та вся ця псевдолітература була майстерно прихована, “Емануель” ( в світі єротичних книг то типу шедевр…) читали всі, і всі ховали її десь під ліжко, або у найглибшу дірку у шафі.

А на публіці читали щось розумне: Драйзера, Агату Кристи, Стівена Кінга, Флеммінга і т. д.

Що ж сталося потім? А потім вийшли “Сутінки”. Так, роман став гіперпопулярним, хоча перша його частина таки написана примітивненько. Однак використана Стефані Майєр, одвічна історія Ромео і Джульєтти, про невинне підліткове кохання, таки знов спрацювала на всі сто… двісті відсотків.

Я чесно скажу, прочитала все! І починаючи з другої книги видно наскільки автор “виросла” в професійному сенсі. І хоча тепер я таки бачу прогалини у логічності сюжету і дій — то вже зовсім не має значення.

Я завжди поважала Майєр за її хороші наміри. Що вона хотіла? Хотіла показати молоді, що сексуальна стриманість — то добре. Що немодне слідування традиціям, врешті решт, теж добре. Так, вона замінила звичайного чоловіка вампіром — що досить креативно, але наділила його чеснотами й душею. Вампір, але приклад для наслідування.

Не скажу, що ідея нова. Всі хто мого віку, чи трохи менший (старший) пам’ятають іншого вампіра з душею — Ангела з “Баффі винищувачки вампірів”, де так само перші три сезони пропагували цнотливість. Адже він не міг з нею кохатись, бо втратив би душу. Все досить символічно. Адже у підтексті — це прямий натяк, що ранні статеві стосунки з неправильних мотивів, травмують психіку і в прямому сенсі руйнують душу…

Щось типу того…

Тож і там, і там ідея була благородна. “Сутінки” шалено популярні: і книги, і фільми відповідно. 

І за всіма правилами, що мало статися? 

Так, дівчата мали міцно стиснути ноги, вимагаючи тієї самої справжньої любові від обранця, а ще краще пропозиції руки й серця…

А що ми отримали натомість? Так! Дівчата їх навпаки широко порозсовували, правда тепер воліючи, щоб “полюбив” їх вампір, перевертень чи ще якась демонічна істота…

Не знаю… мене одну це бентежить?

На підсвідомому рівні, це означає тягу до темної сторони особистості, різних збочень і втілення ненормальних, а часом і нереальних фантазій…

Перетравивши “Сутінки”, з заднього проходу суспільства, вийшов, ще більш хвилюючитй продукт: “50 відтінків Грея” (що знов же таки, обкурені перекладачі переклали дослівно і дали якийсь новий, незрозумілий посил, з хитрою назвою “50 відтінків сірого” хоча як воно вийшло сіре?… втім то вже патетика).

І що далі? А далі демони й оргії…

Тепер у нас у всіх топах перевертні, збочені мільйонери, магічні пападанства… і звісно все щиро приправлене ні, не еротикою… треба ж називати речі своїми іменами! Еротика — це коли показали цицьку, а коли показали багряний діторобний орган, ще й запхали його у рота ГГ (стать тут не важлива) — то вже вибачте — порно!

Ото ж у мене питання: коли там так і писатиме — ПОРНО!

І коли знов відбудеться якесь розгалуження на літературу і НЕ ЛІТЕРАТУРУ.

Бо вибачте, якщо завтра по всім каналам замість Холостяка і Танців з зірками врубають “полуничку”, рейтинги всього решта значно впадуть.

Бо так вже повелося, секс продається дуже добре. Та чи добре це?

Як вчинити? Варто просто дивитися в інший бік? (Хоча чесно, вже не знаю у який саме, бо вже й у друкованому вигляді все це “недоразумєніе” продають поряд з Т. Шевченком і Дж. Остін).

Тож скажіть, то я відстала від часу, гребу не в той бік? Чи таки в нас є ТРОХА проблемка? (як каже Притула).

Оригінал статті на litnet.com: Коли у Музи вихідний…

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення