«Коли б усі убиті ожили…» – трагічна історія золотоніського письменника Юхима…

«Коли б усі убиті ожили…» – трагічна історія золотоніського письменника Юхима…

У далекі шкільні роки на позакласній літературі  ми зачитувались і плакали над сторінками книги письменниці Етель  Ліліан Войнич «Овід». Роман, а пізніше знятий за його сюжетом фільм, уражали,  головний герой видавався надзвичайно мужнім і безстрашним. А ще він умів дошкульно висміяти своїх ворогів, писав гострі фейлетони і підписував їх псевдо «Овід», тобто «ґедзь».

Про це пише zolotonosha.ck.ua.

Наше місто має свого мужнього, безстрашного героя, письменника-гумориста, сатирика  Олексія Савицького, більше знаного в літературі як Юхим Ґедзь.

Майбутній письменник народився в родині теслі 2 березня 1896 року в Золотоноші (у довідковій літературі є ще й інша дата народження – 30 березня.) Закінчив земську школу, згодом навчався в Київському музичному інституті ім. М. Лисенка.
Свою творчу роботу розпочав з літературних переробок гоголівських «Майської ночі» та «Сорочинського ярмарку».  1924 року став ініціатором створення Золотоніської філії «Плуг» (так називалась спілка селянських письменників 1920-1930 років). Друкувався у відомих на той час  «Вістях ВУЦВК», «Селянській правді», «Культурі й побуті», «Всесвіті», «Новій громаді», «Червоному перці». Деякий час автор проживав у Черкасах. Найвідоміші  його твори виходять у період українізації (1920 – поч.1930 років): «Автор Троянденко»,  «Триглодити (1929)», «Тихою сапою», «Буває й таке» (1927), «Віз ламається – чумак ума набирається»,   «Секретар пухтресту», «Комедії» (1931), «Молодість»  (1936) та інші. Свої твори Савицький підписував псевдонімами. Під фейлетонами та сатирою зазначав – Юхим Ґедзь, під оповіданнями і гуморесками – Олесь Ясний.   

У часи сталінських репресій  багато невгодних владі людей було безпідставно звинувачено за сфабрикованими справами, оголошено  ворогами народу. Сотні й тисячі нещасних не мають навіть власної могили та дати смерті. Серед таких мучеників і наші земляки – діячі мистецтва та культури: Михайло Домонтович (Злобинець), Ілля Шульга, Юхим Ґедзь…
Олексій Васильович із родиною проживав  у сумнозвісному будинку «Слово» в Харкові. 2 листопада 1936 року у квартиру з обшуком прийшли енкаведисти. А слідом – арешт…
До травня 1937 року слідство велося в Харкові, потім Савицького етапували до спецкорпусу київської тюрми. На першому допиті письменник визнав себе винним. Можна лише уявити, якими тортурами вибивались ті зізнання (!) з безневинного літератора. В обвинувальному висновку йому інкримінували «активну участь в українській контрреволюційній націоналістичній фашистській організації, що вчинила 1 грудня 1934 р. вбивство Кірова і готує замахи на керівників ВКП(б) і Радянського уряду» .

14 липня 1937 року Савицького–Ґедзя  було засуджено до найвищої міри покарання – розстрілу з конфіскацією майна. 
15 липня 1937 року вирок було виконано.
А 22 березня 1958 року Військова колегія Верховного Суду СРСР переглянула матеріали справи і дійшла висновку: «За наново виявленими обставинами вирок скасувати і справу припинити через відсутність складу злочину».  Юхима Ґедзя реабілітували посмертно.

Олекса Савицький (Юхим Ґедзь)  – один із найвідоміших сатириків доби Розстріляного відродження,  загинув у розквіті творчих сил. Його слово стало для представників влади  дуже небезпечним, гострим  та дошкульним, як укус малої комахи.
Ось невеликий уривок з твору земляка, де згадується Золотоноша  1926 року.
«Зелені свята» (скорочено, мовою оригіналу з газети «Радянська думка», 1926 р.)
«… Колись була історія, та догори ногами як стала, годі втямувати, що воно тепер є. Нема тепер «Тройці». Бо стоїть історія догори ногами і ніяк не скидається на «бога в трьох лицях».
…Я ось їду «кукушкою до Золотоноші, – кукає вона, голубонька, тулуб чоловікові вивертаючи, а я й думаю: случись мені оце «третє лице тройці», аж ніяк не перечив би підлетіти собі оці верстов 27 від Черкас до Золотоноші, бо не дої-ї-їду…
І то ж отакої муки за 62 коп. загорьованих на радянському стільці власними штаньми… Та де ж тому «духові» взятись – «тройці» ж немає, а наші  радянські духи гудуть пропелерами  та не над цими болотами.
…від станції зелені мало – шляхом брук, а на шляху до міста одним одна родичка отому-то блискучому верболозові  рахітична бабуся-верба. «Моя Золотоноша»  починається ось зелено-презелено. Ще коли, звиняйте на слові, округою пишались, так газонів тоді набудували, а в газонах тих деревця посадили. А як воно так сталося, що вкинув буйний бур’ян і поглушив к бісу деревця – хто зна. Бур’яну ж ми не садили…
  Зате яке тепер щастя. Ідеш тротуаром (кажуть «плітуаром»):
– Здрастуйте,  хто гукає зі шляху.
– Здрастуйте. А хто ви – не видно?!
– Та ви дивіться сюди!..
– Та куди?
– Станьте на газона.
– Та все рівно не видно!
– Так…
– Так…
– Прощайте!
– Прощайте!
 У нас місто у таких бур’янах, що коли б треба було постачати  шкідниками Європу – райвиконкому Золотоніському отаку «мигдалію за усердіє» почепили б. Слово чести. І по зелених святках ми теж попереду.
Скрізь зелено. І на вулицях зелено, і у головах…». 

Наш земляк Іван Семенович Дробний 1997 року поспілкувався із сином письменника Віталієм Олексійовичем. Ось дещо зі спогадів: «Віталій народився в Харкові в 1932 році, була ще сестра Маргарита 1924 р. н. Син майже не пам’ятає свого батька. Мати, Віра Михайлівна (родом теж із Золотоноші, проживала на Струнківці), яка сповна випила чашу «дружини ворога народу»,  два десятиліття свого життя провела в холодному Магадані. Довідку про реабілітацію матері видано 1957 року «Военным трибуналом Киевского Военного Округа». Виявляється, влада украла 20(!) років життя. 20 років, холоду, каторжної роботи в  сніжному, морозному Магадані.  Дружина  згадувала, що  Олексій Васильович  дружив з Остапом Вишнею, був товариським і з почуттям гумору. Після реабілітації батька поновили в правах членів Спілки письменників і з Літфонду виплатили 6000 рублів компенсації. За ту «компенсацію» син пошив собі  і дружині костюм, купив картуз і наручний годинник… Держава ж не повернула ні  квартири, ні майна, ні книжок, ні рукописів і листів…

І на завершення.  В «Літературному щоденнику (1928 р.)  Савицький-Ґедзь пише: «У буденній праці я скромний. Ну хто там мене знає? Кому яке діло до плужанських списків, де «Биковцевим» петитом стоїть неоковирне «Юхим Ґедзь».
А признатися по правді, як зачепляться за «лаври», як почнуть пушити один одного хто цяця, а хто киця, то аж заскребе тебе, що й…»
У рідному місті маємо вулицю Олексія Савицького, кілька фото та копії творів земляка.
Не забуваймо…

Віта Ямборська, директор Золотоніського краєзнавчого музею ім. М.Ф. Пономаренка
 
 
 

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: «Коли б усі убиті ожили…» – трагічна історія золотоніського письменника Юхима…

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Дарую обкладинку.

Дарую обкладинку.

Привітик від атора!

Привіт, мої любі!

Даю про себе знати, оскільки давненько від мене не було нічого чутно. Хочу сказати, що мені приємно інколи заглядати на сторінку і бачити нові зірочки, відгуки і, навіть, нагороди! Це все просто гріє мені

Дві книжки за ціною однієї! Знижка!!!

Привіт, мої друзі!

Завтра на вас чекає приємна знижка на дилогію

“ЗА КРОК ДО ЩАСТЯ”

Історія, яка надовго залишиться в ваших серцях!

Не пропустіть нагоди придбати шалено-емоційний роман за нижчою ціною!

Бажаю

Пані та панове! Нейронет!

Вітаю вас, любі мої! На Букнеті новий конкурс, а мене муха вкусила і не відпускала, доки не поставила фінальну крапку. Дякую їй, що не загризла. :))) Тепер справа за вами. Буду у захваті, якщо прочитаєте і додасте коментарі на

Так все ж таки серце чи розум?

Сьогодні о 20°° у “Вдрузк або Я не хотіла”

  — Навіщо ти сюди прибігла?! Ну?! Скажи мені?!

 — Я вже сказала!

  — Ні, не треба мені заливати про Опру! Прошу, не бреши! Навіщо ти сюди прибігла?!

  Я

Перейти до блогу

Нові автори

Обиденна Марія

Обиденна Марія – письменниця, авторка науково-популярних праць, перекладачка. Народилась у місті Чернігові. Закінчила Чернігівський національний педагогічний університет ім. Т.Г. Шевченко за фахом історія, англійська мова та література. У Київському Міжнародному Університеті отримала ступінь магістра за спеціальністю англійська філологія. Мешкає у місті Києві. 15 років працює перекладачкою, авторкою науково-популярних та публіцистичних статей. Пише прозові твори і […]

Маргарита Проніна

Авторка двох романів: «Звичайна» 2015р. та «Закони дива» 2020р. Дехто називає мій основний жанр “інтелектуальна жіноча проза”. Веду невелику community для письменників: I.Publish та групу на ФБ «Як написати книгу?» – для мотивації молодих авторів та перших кроків у сфері літератури. Також є співаторкою збірки “Приготуй мені гарячого глінтвейну”. Замовити книги та поспілкуватися запрошую в […]

Zoriána Bezodnia Кількість робіт: 1 Тетяна Зінченко

Я – Тетяна Зінченко, журналістка, фольклористка, за другою освітою – психолог. Маю збірку поезій “Твоя щаслива пора року”, готується до виходу роман у новелах.

Сергій Ущапівський

Посилання на мій авторський сайт: poeziya-dushi.com Посилання на авторську сторінку в Фейсбук: Ushchapivskyi.Serhii Посилання на сторінку в Інстаграм: ushchapivskyi.serhii

Перейти до "Нові автори"