Меню

…коли авторка міняється місцями з героїнею… №2.

Букнет …коли авторка міняється місцями з героїнею… №2.

…коли авторка міняється місцями з героїнею… №2.

Отож, сьогодні зиркнула на свою сторінку і зауважила, що число підписників перетнуло позначку 300! Щиро вдячна усім і кожному за підписку, сподіваюся вам тут буде затишно і цікаво)) Нагадую, що зараз виходить роман «Твоя згідно з пунктом три», а ще, скажу по секрету, у мене в стані активного продумування і на старті написання книга, яку давно хочу представити, – це буде дещо дуже несподіване і відверте)

Як обіцяла отут, на кожне кругле число підписників тішитиму історіями з життя) Авторка у цих історіях ненадовго ставатиме Героїнею, а історії будуть чесними, без долі прикраси і вигадки. Ось сьогоднішня про те, як так сталося, що я взагалі пишу.

 

Як все почалося

 

Все почалося одного зимового ранку приблизно о 7 годині, коли Героїня потягнулася до аркуша і ручки й чомусь написала віршик. Вона прокинулася, щоб йти у школу, за вікном було сніжно і холодно, тож на папері виросло 10 рядочків про пори року. Тоді Героїні було років 7, але ті рядки досі у пам’яті.

 

Хоча ні, це вірші почалися тоді. А от складала історії Героїня ще коли до школи не ходила. Вона діставала велику коробку з іграшками, сідала серед них і вголос розігрувала різні сцени. То зайчик з білочкою одружувалися, то хтось за кимось гнався, то розумний кіт карав поганців…

 

А вечорами, коли тато затримувався на роботі допізна, Героїня лягала у ліжко біля мами і розказувала мамі казки (саме так, не Героїні розказували, а вона розказувала). Говорячи мовою фанфікшену, то були такі собі кроссовери – переплетіння кількох історій. «Колобок» плавно перетікав у «Ріпку», потім десь висовувалася «Золота рибка» чи «Курочка ряба», попутно з’являлися ще купа інших героїв, які невідь звідки взялися. Зазвичай мама засинаючи просила: «Доню, я вже засинаю, закінчиш завтра», на що доня відповідала, що тут ще зовсім трішки лишилося, треба дослухати. Щоправда, мама таки часто засинала, не дослухавши…

 

Героїня росла, писала вірші, потім з’явилися короткі прозові історії. Навіть вступила на факультет журналістики, як здавалося, найближчий до письменства. Але там у перші ж дні хтось з викладачів сказав: «Ніхто вас тут писати не навчить». Потім Героїня зрозуміла: цьому можна навчитися, але не навчити. Та й навчитися можна тільки якщо маєш задатки, бо оволодіти мистецтвом складати слова у речення – не проблема, але от знаходити такі думки, які варті були б записування, – це вже важче.

 

І зараз, пишучи навіть невигадливі любовні історії, вона тим і займається, що шукає думки, варті записування. 🙂

 

Ось така історія на сьогодні. А що хотіли б почути на наступне кругле число – щось про творчість чи більш особисте?) До речі, якщо маєте до мене запитання щодо творчих планів чи чогось особистого, завжди можете залишати у коментарях – радо відповім)

Дякую ще раз, усім, хто тепер зі мною і моїми героями!

Ваша Устина Цаль.

Оригінал статті на booknet.com: …коли авторка міняється місцями з героїнею… №2.

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення