Колись це мало статися. Так чому не зі мною?
Анна Лященко
Дійсно… Чому?
Напевно, зараз мені має бути соромно, але чомусь мене переповнюють зовсім інші відчуття.
Я лежу поруч із чоловіком, поклавши голову на його здорове плече, і вперше із загибелі Сергія відчуваю себе спокійною і захищеною. Рука Артема перебирає моє волосся, а я відчуваю його подих на своєму обличчі, розслабившись і насолоджуючись цими забутими відчуттями.
Але поступово до мене приходить усвідомлення того, що щойно сталося, а разом із ним мене накриває хвиля пекучого сорому. Вона стискає мої нутрощі та викликає біль під ложечкою…
— Ой! — вигукую я. — Що ж ми наробили…
— А на що це схоже? — посміхаючись, ставить зустрічне питання Артем.
— Я… Я ні з ким не була після смерті чоловіка…
— Колись це мало статися. Так чому не зі мною?
Вашому «внутрішньому автору» потрібна опора.
Писати в часи змін — важко. Дозвольте собі професійну підтримку від психотерапевта Ірини Гавалешко, щоб знайти ресурс для творчості та нові сенси.
Отримати підтримку →“СВІТЛА ДЛЯ ТЕМНОГО”
Оновлення щодня о 00:00!
Додати коментар
Будь ласка, пишіть конструктивно і поважайте думку автора та інших читачів.