Колись український самвидав здавався мені дивним…

Не знаю, наскільки ця тема підходить для цього блогу, можливо, хтось уже піднімав її до мене, але мені справді цікаво.

 

Коли я тільки починала читати активно, у хід ішла будь-яка романтична література, яка тригерила) Популярна і не дуже. Все, що вдавалося знайти в інтернеті.

Але переважна більшість з того, що я тоді проковтнула, була з російських самвидав-сайтів. У тому числі із Літнету. Та й перекладів закордонних творів українською тоді майже не було.

 

І от коли я почала переходити на український контент — спочатку як читачка, а тепер і як авторка, то було дивне відчуття)

 

Якось воно не лягало так легко. Я розумію, що це певна травмованість культурною окупацією нашого сусіда…

Але хотіла поцікавитись, чи вам знайоме це відчуття? Чи хтось із вас теж проходив через це?

 

Ми всі багато років споживали літературу, побудовану на інших культурних кодах.

І коли українські автори почали створювати своє, виявилося, що читати — це вже новий, майже фізичний досвід.

 

Мозок ніби треба перевчити сприймати знайомі імена та ситуації в контексті любовних романів. Дійсно шкода, що в мене ця проблемка існує.

 

Можливо є тут автори, які писали ще на Літнет, бо в мене була колись така спроба)

 

А як у вас було?

P.S.

Я маю на увазі скоріше саме популярну романтичну літературу, бо переклади українською почали зʼявлятися масово після початку повномаштабки, як і активно розвиватися український самвидав в цьому напрямку)