Книга як наркотик

2021-01-04 16:50:55 Орест

Книга як наркотик

Я обожню критикувати жіночі романи, й ніколи не замислювався в їхньому успіху, але якось мені в житті прийшлося перенести ті почуття що мають наші дорогі читачки від слащавих романів.

Під час виборів я балатувався на міського голову от своїй дубайській подрузі набрехав, що все далі верховна рада і вона вперше признала, що я розумніший за неї. Потрібно зрозуміти. що для неї це святе. Інтелект для неї вершина всього. Треба дати їй читнути Гаврилова. Приємно, но все-таки не то.

От недавно вона признається мені в своїй зарплаті, а отримує вона більш ніж 5000 доларів. Те що в мене до неї є певні почуття і так ясно три роки один одного “обіжаємо” в переписці. но тут приходить таке відчуття чистої ейфорії. Тіло кричить за допомогою гормонів. о це така мама потрібна твоїм дітям, вона аліментів не попросить та все їм дасть. Одне блаженство, я просто танув від почуття кохання. Мені так хотілося в її обійми та шаленого сексу. Напевне такі почуття пробивають жінок коли вони читають про успішних чоловіків.

Є звичайно в мене великий сум. що ніколи не зароблю стільки ж аби бути в її очах на рівні. скільки вона не говорить про те, що гроші не головне, але саме за допомогою них нас оцінює суспільство. Тим часом я вже дохожу до кульмінації свого роману “вбий мого чоловіка” справа стає запутанішою. жінки дістали пістолет Івана вбити готова не одна особа. кожна з жінок намагається втілити свої сексуальні бажання. особливо мене захоплює катерина з її планами створити “шведську сімю” й стати матріархом в ній. Виложую уривочок думаю це навіть трішки пояснить як Багров перебрався в Дубай. а цей символ девяностих нульових крокує поруч з дівчатами. Його мета переродитися в іншого культурного лідера.

Наш мозок вимагає винайти машину часу, аби повернутися в минуле й змінити ключові моменти життя. Сказати вибач коли не зміг, промовчати, чи встигнути на зустріч. Скільки помилок ми наробили, скільки сліз тепер приходиться через це лити.

Можливо, якби не ці всі печалі не було б і митей щастя тепер, ми не можемо заглянути вперед й відповісти заради чого ми страждаємо, який емоційний момент нас чекає в житті попереду.

Як же приємно тиснути на гашетку та відчувати віддачу від пістолета, десь на пару секунд Леся втрачає контроль та частину свідомості у вухах свистить. Це  схоже на прозріння.

250 мільйонів індусів працівників вийшли на всенаціональний страйк проти анти фермерських законів. Росії та України буде мало на таку кількість людей.

Вона ще раз нажимає на курок і в очах замість мішені постає картина неначе з фільму. Дубай фінансова частина міста, компанія Теком на коридору з пістолетом в руках йде в традиційному афганському головному уборі, паколі, терорист, він нажимає на пальцем на пусковий механізм цілячись прямо в затилок арабові, який втікає від нього. Швидко обернувши обличчя перед Лесею постає Багров. Брат. Він посміхається своєю незміною ласкавою посмішкою.

– Ми скоро добуватимемо гелій -3 на місяці.

Лунають постріли й Леся не знає кому вони належать їй чи Брату.

– А їх арабів ми посадимо на верблюдів і відправимо назад в пустелю. – Брат задоволений собою – це все збудували ми. Нафта, вона тут була завжди за довго до приходу сюди транснаціональних компаній, задовго до бедуїнів. Ось питання, як її звідси забрати. Над величчю Британії стоїть стовп пролитої різними народами крові. Хіба вони не влаштували голодомор Ірландцям, хіба не морили народ в Індії й руками ж індусів не отруїли Китай опіумом? Весь цей прогрес, як і перший танкер в історії людства збудований на наших кістках. Араби говорять, що це наші уряди винні в тому, що в нас в країні немає роботи, тому вони милостиво надають нам працю, милостиво тримають нас в бараках в спеціально збудованих гетто. Вони це називають справедливістю, поки ми заливаємо бетон та штукатуримо стіни в їхніх дорогих готелях. Знаєш в чому загвіздка всі наші уряди давно не наші. Вони належать транснаціональним компаніям, та танцюють під їхню музику. Вибори, ти ж знаєш, це роздача фантиків дітям, пуста надія. Країни центру не дозволять розвинутися країнам периферії. Інакше їхнє благополуччя впаде. Щоб отримувати над прибутки потрібно в одних країнах виробляти за дурно й продавати в інших тридорого. Якщо ж всі будуть рівні то це й фокус не пройде. Якщо всі народи будуть вміти виробляти процесори тоді їм їх не продати, не виміняти за ці скельця над технологічного сучасного не менш ціні, але простіші речі.

Він далі мило посміхався й чекав питання одвічного питання поставленого йому народом і так не даного на нього відповіді.

– Ти ж хочеш спитатися це? В чому, Брат, сила? – він подивився на пістолет – істина, абсолютна істина, що стоїть вище ніж суб’єктивна правда, яка в кожного своя, стоїть вище класів та історії. Сила в нашій свідомості прийняти світ таким, як він є й натиснути саме на ті важелі, котрі приведуть до перемоги. В людини є ноги, щоб жити там де вона хоче, в людини є руки, щоб взяти в них зброю, в людини є розум, аби пізнати цей світ та перемогти його. В знаннях сила. В знаннях про об’єктивну істину, а не в тому, хто правий, хто ні, не в справедливості вона, а в усвідомлені причино наслідкових процесів в тому як діяти, як об’єднатися навколо неї. Не з мрій та надій, а з чіткого уявлення, що з цього вийде.

Брат продовжував усміхатися й залишив відсилку на Гакслі та інтернаціонал.

– Омега стане Альфою. Лиш ми працівники великої армії праці володіти Землею маємо право, але паразити ніколи.

Оригінал статті на Букнет: Книга як наркотик