Знижка 25% “Я не люблю каву”

2021-01-18 07:24:21 Ліна Алекс

Знижка 25% “Я не люблю каву”

Чи любите ви чай так, як любить героїня мого роману? У неї вдома ціла шафка з різними сортами чаю, бо каву вона терпіти не може. А ще їй пощастило в нетрях Америки скуштувати справжній український борщ і вареники. Якщо зацікавилися, яким чином це можливо, запрошую до знайомства з героїнею роману, в якому все почалося зі щасливого кохання до таємничого чоловіка, а закінчилося… 

Анотація: 

Його ім’я – Кріс. Зухвалий, безсоромно привабливий, він вибухнув в епіцентрі мого спокійного, розміреного буття, розповсюджуючи хвилі нестримної енергії, пристрасті і спокуси. Увірвався в моє життя, мов торнадо, перевернув його догори дригом, закрутив ураганом і щез, залишивши мене в розпачі і з пустелею в серці. Все, що мені про нього було відомо, – місто. Місто, в яке я за жодних обставин не збиралася повертатися. Але обставини змінилися.

У тексті є:

– адекватна героїня;

– таємниця;

– кохання і пристрасть;

– загадковий чоловік;

– шокуючий поворот;

– борщ.

Традиційно кілька цитат:

 

Я обробила подряпину (нічого серйозного там не було), заклеїла пластирем і відступила на крок назад, оцінюючи свою роботу.

– Дякую, – сказав він, забираючи у мене аптечку.

Я почувалася ніяково і ляпнула:

– То ви не заявите на мене у поліцію?

Він широко посміхнувся.

І я пропала.

Не буває, от не буває таких усмішок. Ні в житті, ні в кіно не бачила такої зносячої дах усмішки.

– А повинен?

***

– Ми живемо у світі, де люди перестали дивитися вгору, бачити красу навколо себе. Життя зводиться лише до примітивних речей: їсти, пити, спати, добувати гроші. Який сенс у такому існуванні? Поглянь на небо, – замріяно сказала я. – Хіба такі зорі побачиш у мегаполісі?

– Так, – погодився Кріс, але боковим зором я бачила, що дивиться він не на небо.

Моє серце забилося частіше. Вже вкотре за сьогодні. Я відчула, як наші пальці поруч переплелися, залунала повільна музика. Невідомий мені виконавець співав: “Поки смерть не розлучить нас, я збережу цей біль живим…”. Звуки розліталися навкруги, наче кола на воді, хвилюючи, створюючи нереальну романтичну атмосферу. 

– Це фільм?

– Це життя, – відгукнувся чоловік.

Я повернула голову і зустріла блакитний погляд. Щось було в цих глибоких очах, якийсь затаєний смуток на дні чорних зіниць, щось ретельно приховане. А потім Кріс посміхнувся – і все зникло.

***

 

Кріс кинувся до дівчини і встиг підхопити її рівно тоді, коли я випустила.

– Енні! – він затис її обличчя пальцями, заглядаючи до відкритого рота. – Енні? Чуєш мене? Що ти приймала? Кажи!

Але дівчина вже була не в стані видати хоч слово. З її горлянки виривалися тільки хрипи.

– Енні… – прошепотіла я шокована. Шокована – не дуже відповідне слово. У мене було відчуття, ніби мене вгатили по голові щонайменше бетонним блоком, а потім зверху заколотили кришку труни. Пташка, яка воскресає з попелу, а поруч напис “Енні” на чоловічому плечі.

Кріс підхопив дівчину на руки. Місця було замало, і її брудні чоботи відбилися на моєму одязі, коли він проносив її повз. Погляди наші знову перетнулися на невловиму мить. Далі я діяла на одних інстинктах, тобто просто пішла за ними. Не думаючи, не ставлячи питань, не уявляючи, де закінчилася межа, яку я щойно перетнула.

Швидко обігнала їх і розштовхувала танцюючий натовп, щоб не заважали.

Вже на виході набрала 911.

 

Приємного читання, мої дорогі читачі! Дякую за вашу підтримку!

Щиро ваша Ліна Алекс

Оригінал статті на Букнет: Знижка 25% “Я не люблю каву”