За сторінками…Випуск 1. Мені соромно

За сторінками…Випуск 1. Мені соромно
Привіт, поціновувачі слова!
Чому “За сторінками”? Мені здалось, що це цікаво, атже наш напрямок не можна назвати “за кадром” або ж “за кулісами” чи “за сценою”. Авторська праця ховається за сторінками.
Отож, за сторінками… Я буду ділитись з читачами і колегами-авторами своєю буденністю: як пишу, як з’являється ідея твору, як з’являються улюблені персонажі. Повірте, це дуже цікаво, а інколи і неочікувано.
Запрошую своїх коллег до взаємодії:)
Оскільки сьогодні перший “випуск”, я хочу трохи розказати про себе і поділюсь своєю проблемою (бо для автора, це дійсно проблема).
Мене звати Оля Дзюба, я не використовую псевдонім. Коли реєструвалась на порталі, вирішила підписатись своїм іменем, бо вже доросла до того віку, коли мені подобається прізвище (ага, були часи, коли я страшенно не любила).
Перші слова першої історії (я не називаю свої твори книгами) написала влітку 2010. Не знаю, що на мене тоді найшло, але я відкрила word на компьютері і почала писати. І так засіла за писанину, що написала 5 сторінок word. В мене не було якого плану. Я не уявляла на скільки сторінок ротянеться твір і чи завтра взагалі сяду писати. Просто писала і все. До речі, той твір так і лежить “в столі”. Поки, хай там і буде, в мене є нові ідеї:)
До 2016 року ніхто не знав, що я пишу. Взагалі. Я так соромилась сказати комусь, що пишу книги (можливо, тому “книги” замінила на “історі”), хоч я нічого кримінального не робила. Коли до мене хтось заходив в кімнату, я зі швидкістю блискавки ховала той word і відповідала, що я просто сиджу (комічна і та сама “неловка” ситуація).
І коли я показала той перший твір подрузі, а вона дала його своїй знайомій і та сказала:”Вау”, я почервоніла. Моя подруга тоді на кожному кроці мене “рекламувала”. Ми і справді були цікавим творчим тандемом: вона – художниця, я – письменниця (але мені ближче “автор”). Мама дізналась про моє захоплення (а хтось скаже “талант”) випадково, а потім я ще довго наважувлась показати чим я займаюсь довгими годинами в кімнаті. Але врешті-решт, через чотири роки ( восени 2014) мама отримала 150 аркушів А4, друкових з обох сторін. Критики в свою адресу, я не почула, але мама констуктивно пройшлась по історії, сказала, що змінити і що ідея їй сподобалась.
Зізнатись чесно, я зараз не всім можу сказати, що пишу історії. І дуже рідко роблю публикації в соціальних мережах про своє хоббі.
І ось тут в мене запитання до своїх колег. Чи була у вас така проблема? І як ви вирішили?
Оригінал статті на Букнет: За сторінками…Випуск 1. Мені соромно
Блог
Українська письменниця та ґік-портал стали переможцями премії «Єврокон»Українська письменниця, сценаристка та кіноредакторка Катерина Пекур та портал UAGeek стали одними з переможців премії Європейської спільноти наукової фантастики «Єврокон». Про це повід
В Одесі відбудеться III фестиваль української культури «Виделкаfest»В Одесі з 25 по 27 липня відбудеться третій фестиваль української культури «Виделкаfest».
Про це повідомив Український ПЕН, передає Укрінформ.
Фестиваль започаткований у 2023 році. Раніше він проходив
Через обстріл рф згоріли обкладинки мальописів українського видавництваВнаслідок ракетного удару російськими військами по Києву вночі з 3 на 4 липня 2025 року, згоріли обкладинки до мальописів українського видавництва UA Comix. Про це повідомляється на фей
Книжка Андрія Любки — у фіналі престижної польської нагородиПольське видання книжки «Війна з тильного боку» українського письменника, перекладача й есеїста Андрія Любки стало фіналістом міжнародної нагороди «Амбасадор нової Європи» 2024 року. Пр
Олександр Алфьоров озвучив 5 пріоритетів трансформації Українського інституту національної памʼятіНовопризначений голова Українського інституту національної памʼяті Олександр Алфьоров провів першу зустріч із колективом установи та презентував п’ять ключових напрямів роботи, які визн
Перейти до блогу
Додати коментар
Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.