Записки нареченої…
2021-09-11 16:13:29 Мар'яна Доля

Записки нареченої…

Чотири місяці, що минули від тієї миті, як я відповіла “так” на його пропозицію, до дня, коли ми урочисто вийшли з білого лімузина на ґанок Палацу урочистих подій, проминули для мене, немов у тумані. Зараз я навіть не можу пригадати, що я тоді робила, з ким розмовляла, про що думала.

Лише пригадую емоції, які мене переповнювали — хвилювання і легка недовіра. Неначе я увесь час очікувала, що прокинуся вранці — і зрозумію, що й освідчення, і підготовка до весілля — усе це був лише сон.

Але ж ні! От я стояла перед поважною тітонькою з високою зачіскою, у бордовій оксамитовій сукні і з гучним голосом, яка перед усіма присутніми на церемонії оголосила нас із Олегом чоловіком та дружиною. Тепер я носила прізвище Річинська, і написала його тремтячою рукою в документі, який подала мені працівниця РАГСу.

Я переглядаю зараз світлини з тієї церемонії. Ось наречений — солідний, впевнений у собі чоловік в дорогому чорному костюмі. Він тоді несподівано для всіх узяв і виграв той міжнародний конкурс, а мій з Яриком портрет у нього купив якийсь французький колекціонер за великі гроші. Він тоді ще сказав мені: “Ось бачиш, я так і знав, що ти принесеш мені удачу!”

Взагалі, його справи якось різко пішли угору, ім’я нового модного художника Олега Річинського було на устах в усіх цінителів мистецтва, його запрошували на радіоефіри та телепередачі, Олегові картини продавалися, немов гарячі пиріжки… Тож не дивно, що на цьому фото він має гордовитий вигляд — немов справжній господар життя.

А я, навпаки, стою поруч із ним, як бідна родичка — і не через вбрання, з ним усе було гаразд. Білосніжну сукню, оздоблену мереживом, Олег купив у дорогому салоні, а до неї — чудову білу шубку та комплект прикрас з натуральними перлами. На цьому фото я схожа на Одрі Хепберн, навіть зачіска така сама.

Але посміхаюся не щасливо і впевнено, як то належало б нареченій, а, навпаки, зніяковіло і з легким сумом. Мабуть, це через те, що вранці до мене зателефонувала тітка, мамина сестра, яка жила в Росії і приїхати на весілля не змогла, але вирішила привітати племінницю. І вона, через свою надмірну цікавість, почала розпитувати, у чому я буду одягнена на весіллі.

Коли я відповіла, що в білій сукні, тітка здивувалася так, немов я сказала щось непристойне.

— Тільки не говори, що ти ще й фату начепиш! — вигукнула вона з апломбом.

У моїй шафі якраз висіла новенька дуже красива і ніжна фата, що ідеально пасувала до сукні. Її теж придбав Олег.

— А що не так з фатою? — здивувалася я.

— Аліно, ти мене дивуєш! Але нехай, ти ще дуже молода, а твоя мати чим думала? Хіба годиться дівчині з дитиною йти заміж у білому, та ще й фату одягати? З тебе ж усі люди будуть сміятися!

***

Продовження любовного роману “Муза” читайте ТУТ

Новий розділ вже на сайті!

До речі, прийшло мені сьогодні натхнення зробити нову обкладинку)) Сподіваюся, вона вам сподобається!

Оригінал статті на Букнет: Записки нареченої…