Забороняли внукам торкатися її книжок: інтерв’ю з черкаською письменницею Мариною Павленко

Забороняли внукам торкатися її книжок: інтерв’ю з черкаською письменницею Мариною Павленко

Про її творчість емоційно пишуть “мами на карантині”, а видавництво свого часу відмовляло у друці через… воші. Із нагоди Міжнародного дня дитячої книги Суспільне поспілкувалося з письменницею, науковицею, викладачкою з Уманщини Мариною Павленко, яка розповіла як це – бути авторкою зі шкільної програми та чи має книга для дітей бути цікавою дорослим.

Із якого віку ви почали писати? Що на це вплинуло?

Пишу відколи себе пам’ятаю. Тоді ж почала і малювати. Пригадую аркушики, де збоку біля малюнків були рядки ієрогліфів-каракулів, котрі їх “розшифровували”.

Перші власні “книжки” у мене з’явилися у початкових класах, у шкільних зошитах. Вірші і казочки в них поєднувалися з малюнками. Там було щось на зразок:

“Борщ кипить – ніхто не бачить,

Бо на кухні гопки скачуть”.

А на малюнку танцюють кухарі, в каструлі щось кипить тощо.

Батьки ці зошити регулярно виносили на горище. Не тому, що вони погано це сприймали, просто тоді ніхто не вірив, що з цього щось вийде. А в 11-му класі все почалось, так би мовити, всерйоз. Мій тато викладав у нашому класі літературу і дав нам завдання написати вірш. Для мене це було цікаво й легко. І після того він сказав: “Пиши ще щось”.

Тоді й почалась серйозна “літературна” робота. Зошити зняли з горища, і я знайшла там “Казку Старої Ялосовети”. Переробила, допрацювала – і так з’явилася основа для книги “Півтора бажання. Казки з Ялосоветиної скрині”. А перша прозова повість “Домовичок з палітрою” – це, крім усього іншого, спроба “виговорити” власне дитинство.

"Справжня дитяча книжка має бути цікава дорослому", – черкаська письменниця Марина ПавленкоФото Марини Павленко

Тяга до творчості – це від батьків?

Мої батьки – Ольга і Степан Павленки – сільські вчителі. Все життя поєднували важку працю по господарству з не менш важкою роботою у сільській школі. При цьому вони ще й письменники, мають по кілька власних книг. Тому, якщо є у мені щось хороше, творче, – то це від них.

Я народилась на Львівщині, але не “родом зі Львівщини”, як часто кажуть. Мої предки і по татовій, і по маминій лінії глибоко закорінені в Черкащині. У село Старичі, що на Львівщині, моїх батьків, які щойно закінчили педінститут, відправили вчителювати: як “просвітителів” із центральної “радянізованої” України у “непевну” західну. До речі, свого часу так само на Львівщину віправили моїх дідуся і бабусю, і саме там народилася моя мама. Коли з боку тодішньої влади почалося “полювання на відьом”, дідуся там же заарештували, а бабця Наталя з малою дитиною на руках повернулась додому, на Черкащину.

Ми з сестрою Наталею (пізніше народилася й Леся) просто жили в літературі. Розмовляти поетичними цитатами для нас було нормою. Слово у нашій хаті було скрізь: розкішна сімейна книгозбірня, неодмінне читання книжок вголос перед сном, яскраві “стінгазети” до родинних свят тощо. Ми й самі читали “запоєм”: коли те, що радив тато, коли – все підряд.

Чи допоміг вам досвід роботи педагогом у тому, щоб краще зрозуміти психологію дітей?

Можливо, це прозвучить егоїстично, але викладацька робота спілкування зі студентами й колегами це для мене насамперед усвідомлення і пізнання самої себе.

"Справжня дитяча книжка має бути цікава дорослому", – черкаська письменниця Марина ПавленкоФото Марини Павленко

Чи вкладали ви щось у свої книги як мама?

Можливо, це знову ж таки егоїстично, але я не мала мети писати щось зумисне для своїх дітей. У першу чергу це те, до чого лежить душа, що хочу висловити.

Інша річ, що мої доньки, Оля й Оксана, разом зі своїми “химериками” та “скелетиками в шафках” фігурують у багатьох моїх книжках. Особливо чітко відображено це в трилогії про Домовичка. Остання із книг цієї серії навіть проілюстрована старшою донькою.

Звідки взялася ідея про містику у творах?

Тут усе просто. В житті чимало речей, які важко пояснити і від яких по спині “марширують мурашки”. Я просто перенесла їх у книжки.

Чи є у ваших книгах персонажі, які мають реальних прототипів? Чи загадуєте в них реальні історії?

Фактично всі мої книги – і дитячі, і “дорослі” – з життя. Наприклад, “Русалонька із 7-В…” увібрала, крім фантазії, ще й історію нашої безталанної України на прикладі одного роду (остання його представниця й справді запевняла, що він проклятий).

Також ця історія поєдналося з історією цілком сучасної дівчинки Софійки. Ця дівчинка шалено закохана. А тут ще й додаються таємниці: у квартирі під ними кожного повного місяця відбуваються якісь таємничі події, плюс коханий зізнається, що його рід проклятий… Нині вже є п’ять книг про Софійку-Русалоньку.

Чи не плануєте нових?

Про це мене ледь не щодня запитують мої читачі. Так само часто запитують, чи не буду продовжувати я “Миколчині історії”, бо читачі дуже переживають за Миколку.

Щодо Русалоньки, то я завжди відповідаю, що шостої частини не буде. Треба вчасно зупинитись. Хай Софійка-Русалонька розбирається зі своїми проблемами й залицяльниками далі вже без мене, сама.

Хоч іноді сама ж і додаю: “Хіба що колись напишу “Русалоньку з 7-В двадцять років потому”. Кожну з цих п’яти книжок я писала, як останню, і після кожної казала: “Годі!”. Але п’ята частина стала крапкою: Софійчин сьомий клас закінчився, далі вона стане вже восьмикласницею. Для мене це принципово: вона не буде переходити із класу в клас, бо це ж не Гаррі Поттер. Думаю, це дуже важлива риса: вчасно зупинитись.

До речі, чому саме із 7-В?

Тут немає жодних підтекстів чи цікавих історій. Випадковість.

Чи описували коли-небудь у своїй творчості себе – погляди, думки, ситуації?

Звісно. Взяти хоча б ту ж “Русалоньку…”. Головна героїня Софійка, попри всю її “позитивність”, насправді дуже непроста. Софійка – це також якась частина (не найкраща, до того ж) мого “Я”. І ця її “правильність”, зацикленість на “Що про мене подумають”, і всі інші комплекси – це і мої комплекси, частково подолані, частково – ні. Але я ж – частково і Росяниця, і Вадим Кулаківський, і Андрій Туз, і баба Валя, і Загублений у часі…

Що ви хотіли б бачити в сучасних книжках як читачка?

Якщо в дитинстві і юності з апетитом “проковтувала” все підряд, то тепер до книжки ставлюсь вимогливіше. Я вже не можу пробачити авторові ні ста сторінок про те, як герой прокидається або дивиться у вікно, ні повторів, ні недбалості в побудові сюжету, ні неграмотності, ні штучної “неживої” мови. Я впізнаю фальш за тисячу кілометрів, а через незугарний переклад, мовні покручі або зарозумілий стиль легко кидаю читання відразу, не змушуючи себе до мазохізму на кшталт “треба ж завершити, раз почала” або “може, далі текст стане кращим”.

“Все чудово, але надрукуємо тільки в тому випадку, якщо «виведете» воші”

Чи є у ваших книгах повчальний зміст? Чи варто у творах для підлітків порушувати проблемні для них теми?

Безперечно. Власне, я це й роблю. Я казала вище про фальш. Так от: уникати гострих тем у книжці для дітей чи підлітків – це та сама фальш. Коли я подала тоді ще рукопис свого “Домовичка й купи пролем” в одне поважне видавництво, мені відповіли: “Все чудово, але надрукуємо тільки в тому випадку, якщо «виведете» воші” (у книжці в персонажок заводяться воші). Я сказала, що виводити вошей не буду, бо це життя. І віддала рукопис в інше видавництво. Слава Богу, там не злякалися вошей і видали “без цензури”.

Тим паче це стосується глобальніших дитячих і дорослих проблем.

Русалоньки і домовички – істоти вигадані, міфічні, а для когось можливо і “демонічні”. Чи не доводилося чути такого, що подібним творам у шкільній програмі не місце?

Так, час від часу люди “в білих пальтах” жахаються, що в назві твору є “нечисть” (Домовичок, Русалонька, та ще й слово “прокляття”) і що це недопустимо в книжці для дітей. Доходило навіть до: “Ми купили й обожнюємо ваші “Півтора бажання”, але “Домовичка” я заборонила внучці навіть торкатись: як можна, це ж нечиста сила?”.

Із таким самим запалом інші люди в не менш “білих пальтах” праведно обурюються, що в моїх книгах є такі “непристойні” слова як “вітчим”, “пияк” (і це вони ще не знають про воші!). Всім ніколи не догодиш. Є читачі, які люблять і цінують мої книжки такими, як вони є, і цього мені достатньо.

Крім того, що письменниця, Ви ще й художниця, самі ілюстрували свої книги. Написання книг і малювання для вас – рівноцінні захоплення?

У мене це по маминій лінії. Бажання малювати було змалку. Мама розповідала, що моя “малярська спостережливість” проявлялась уже в два роки, коли я вимагала від неї намалювати мені гуску… з колінами. Намалювала і раз, і другий: “Не те! З колінами треба!” Я не заспокоїлась, аж поки вона не додумалась намалювати мені гуску, яка пливе: коліна в неї, мовляв, сховані під водою. Малювала завжди лівою рукою, часто – на родинні або містичні (часто – чортячі) теми. Фройд обридався б, одним словом.

Донькам – Олі та Оксані Музиченко – малювання додалось ще й від їхнього тата. Тож вони пішли у цій справі значно далі, кожна з них, до того ж, витворила ще й власний стиль.

Ви – науковиця, викладачка, авторка багатьох наукових публікацій. Як вдається поєднувати науку, університетське життя і творчість?

Я люблю своє викладацтво. Воно – якась важлива частина мене. Я не претендую на місію когось навчити чи виховати, але вважаю, що є такі знання, які здатна дати студентам тільки я. У свою чергу, я багато чому вчусь від них.

Наукові ж навички знадобились мені, коли писала книгу про “видатних дітей”: Павла Тичину, Надію Суровцову, Василя Симоненка, Василя Стуса й Ірину Жиленко. Професор Василь Марко, прочитавши її, зазначив: “Ви не ойкаєте й не плачете над своїми героями, а даєте можливість їм вижити і зробити висновки”.

Усі вони стали мені неймовірно близькими, мовби в шкурі кожного побувала, бо перед написанням довелося провести чималий об’єм дослідницької роботи.

Як щодо ваших доньок – ваша творчість надихає їх на власну?

Оля й Оксана у мене передовсім читачки, а ще – суворі критики й мудрі порадниці. Ні мене, ні моїх текстів вони “не щадять”. Якщо це, на їхню думку, “відстій”, – кажуть правду прямісінько в очі. Без їхнього схвалення не виношу жодного тексту на люди.

Зате коли Оля знову і знову бере з собою в поїздку мою книжку “дорослих” оповідок, а Оксана каже, що моя “Русалонька із 7-В…” – це “навіть цікавіше за “Гаррі Поттера”, коли доньки, не змовляючись, виставляють у статусах соцмереж рядки з моїх віршів ­­– це найвища похвала.

Але самі доньки пішли більше по “малювальній лінії”: одна – графічна дизайнерка та ілюстраторка, інша – поки що студентка, але теж малює.

Вас впізнають на вулиці?

Так, буває.

"Справжня дитяча книжка має бути цікава дорослому", – черкаська письменниця Марина ПавленкоФото Марини Павленко

Яке найоригінальніше повідомлення чи звернення отримували від прихильників?

Кожне нове прочитання моєї книжки іншою людиною (якщо воно глибоке, бо таких насправді не так багато) – це щось нове. Це зчитування якогось нового прошарку, якого ти свідомо іноді навіть не закладаєш.

Мовляв, “що курить” Марина Павленко, коли пише такий “маразм”.

Часом чую про свої твори відгуки, які вкотре переконують: навіть хороший твір без талановитого читача залишається чистою макулатурою. А з ним здатен сягнути таких вершин, до яких автору самому – зась.

Нещодавно в мережах був цілий скандал із приводу допису у всіх освітніх групах від однієї “мами на карантині”. Мовляв, “що курить” Марина Павленко, коли пише такий “маразм”. У коментарях до того допису мені довелось начитатись всякого, аж до того, що мені треба повисмикувати руки-ноги. Але ще більше прийшло прихильних відгуків, і я просто вдячна тій “мамі Настюші”, бо якби не її допис, ніколи б не дізналась, яку підтримку від людей мають мої твори.

Ще свого часу повеселив відгук однієї моєї хейтерки про те, що вона прочитала всі мої книжки і всіх їх щиро ненавидить, бо вони жахливі. І Софійка, виявляється, лукістка і зовсім неідеальна. А третя частина “Русалоньки” нібито взагалі пропагує фашизм, бо ж головна героїня хоче зжити зі світу свою конкурентку Росаву-русалку. І таке інше. Словом, з усього видно, що людина неабияк заморочилась моїми книжками і неабияк вони її зачепили. Як не назвати авторку такого відгуку своєю палкою фанаткою?

Як долати стереотип про те, що дитяча література, зокрема, та, яка входить у шкільну програму – це “нудно і шаблонно”?

Я не вбачаю чіткої межі між дитячою і дорослою літературою. Це як у звичайній родині: за стіл сідають разом і дорослі, і діти, кожен ділиться своїми проблемами, мама скаржиться на свого начальника, донька сипле новинами про подружок, і ніхто й не думає відокремлювати дорослий світ від дитячого. Так і дитяча книжка: якщо вона справжня, то вона повинна бути цікавою і дорослому.

В усіх моїх “дитячих” книжках є дорослий підтекст. Але краще відповім словами Володимира Рутківського: “Ну що таке дитячий письменник? Та в моїх текстах дитина займає стільки ж місця, скільки і в реальному житті! Чому через це мене вважають дитячим автором, я не знаю”.

Те саме і про шкільну програму. Якщо твір справді вартісний, якщо він художній, “живий” і актуальний, то чому б його не вивчати в школі, незалежно від того “дитячий” він, чи “дорослий”?

Якби ви самі або хтось інший писав книгу про вас, яку назву вона б мала?

Мабуть, ця книжка звалась би якось на зразок “Історія неправильної письменниці”. Або: “Вона – міняється”.

Бо я – міняюсь. Я кардинально інша від тієї Марини Павленко, якою була двадцять років тому. І я не знаю, чи погоджуватимусь із собою сьогоднішньою завтра.

Я не маю якогось чіткого девізу, і взагалі виступаю проти категоричності, однозначного “так” чи “ні” в будь-яких питаннях. І до цього часу час від часу сумніваюсь у собі, часом – себе ж і ненавиджу, марно борюсь із лінню й іншими темними сторонами своєї натури.

Але все, що роблю – щиро, від душі, з любові.

Оригінал статті на Читомо: Забороняли внукам торкатися її книжок: інтерв’ю з черкаською письменницею Мариною Павленко

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Тарас Мельник+я = Слр + Бойовик! Ловіть новинку!

Що буде, якщо автор бойовиків та авторка СЛР захочуть написати щось в співавторстві? Саме таким питанням я задалася, коли обирала собі співавтора для новинки ще пару місяців тому =)) Мені дуже хотілося написати роман не самостійно,

На Букнеті завелися шахраї!!!

Пссс… Тільки по секрету, будьте обережні! 

На Букнет приїхав досвідчений шахрай – Александ Бенн. Він же Саня Бабак.

Слідом за ним прибігла й аферистка з Троєщини – Русана Соболєва. Вона же Русік – королєвішна тамтешньої

Знижка на фентезійну дилогію!тільки сьогодні!

Доброго раночку)))

Сьогодні діє знижка  – 20%  на дилогію 

Дві книги за ціною 39,20 грн

Дике Марево (безкоштовно)

Анотація до книги “Дике Марево”

Опинившись в іншому світі я потрапляю у вир подій. І щоб

Болонська виставка дитячих книжок 2021 переходить в онлайн

Болонську виставку дитячих книжок 2021 в офлайн-форматі скасували через складну пандемічну ситуацію у світі та, зокрема, в Італії. Виставка пройде в онлайні. Про це повідомляється на оф

Освітяни діаспори запросили до створення «Писанкового Всесвіту»

Спілка українських освітян діаспори (СУОД) запросила охочих до участі у
створенні слайд-шоу «Писанковий Всесвіт».

Про це йдеться на сторінці події у фейсбуці.

Організатори просять до 23 квітня над

Перейти до блогу

Нові автори

Олена Скуловатова

Скуловатова Олена мешкає в селі Путрівка, на Київщині. Автор дитячих та дорослих творів, публіцистики та понад шістдесяти наукових праць з психології. Переможниця I літературного конкурсу імені Івана Дубинця (2021), фіналістка першого всеукраїнського літературного конкурсу "#Рак_боятися_не_можна", в номінації "Проза" (2020), переможниця Літературного інтернет-конкурсу "Незвичне, невідоме, небувале", номінація "Проза" (2020). ФБ: elena.skulovatova Інстаграм: skulovatovaelena Ютюб: https://www.youtube.com/channel/UC1vJaDHmbiF5DJzODfyp8gw Особистий […]

Хелен Соул

Псевдонім Хелен Соул. Мешкає у місті Кропивницький. Пише твори для дорослих та підлітків. Переможниця у конкурсі оповідань соціального спрямування на електронному порталі Букнет від компанії Avitarart з твором “Зірка з неба”. Переможниця конкурсу в номінації романи від видавництва Кондор. Дебютний роман “Викрадач мого повітря” вийде друком у 2021 році. Посилання на сторінку фейсбук: writerHelenSoul

Катерина Холод

Катерина Холод. Мешкає в м. Ірпінь. Пише твори для дорослих та дітей. Лауреатка IV премії «Смолоскипа» (2019, 2020). Переможниця конкурсів Open World (2020), «Тріада часу» (2019), «Смарагдові вітрила» (2021) та конкурсу ім. Герася Соколенка (2020). Фіналістка конкурсу «Як тебе не любити…» (спецвідзнака «Коронації слова») (2020). Фіналістка конкурсу ім. Григора Тютюнника (2020), «Золотої лози» (2020), «Шодуарівської […]

Анатолій Хільченко

Анатолій Хільченко. Народився на Полтавщині 1979 року. Навчався у Київській духовній семінарії та академії. Працював у релігійних та навколоцерковних громадських організаціях. Священник Української Православної Церкви. сторінка в Букнет: https://booknet.com/uk/anatoli-xlchenko-u5561052 Сторінка у мережі ФБ: https://www.facebook.com/presviter.anatoly/ Ютуб-канал: https://www.youtube.com/channel/UCaAjutYWJOdPdHaNCJU28ng Група “Інститут прикладної теології”

Tadeй Кількість робіт: 8 Перейти до "Нові автори"