Женя Васильківська. «Слідами птиць підуть у вирій хмари…»

Женя Васильківська. «Слідами птиць підуть у вирій хмари…»

***

Через вогонь гребти, через провалля,
тремтіння снів не довго потриває.
Слідами птиць підуть у вирій хмари —
і в борознах полів пройдеш, плугами.

Засохла повінь, мертвий сніп заліза,
назавжди заперечать міст до тиші —
до білокорих днів, що з водяних
коліс згребли росяний місяць.

Як виклик мрякам стане карб на плитах —
гарячим порохом шляхів візьметься —
рипливими пісками поплетешся,
як тінь могили, як остання жниця,

як дикий птах, що відлетів в безкрилля,
і в порожнечі, під камінним небом,
кривавить над водою, де лиш янгол
пливе, в незнáнні, над зоряними греблями.

***

Через двигтіння хвиль, закритий берег,
лиш, простягнувши погляд, можна знати:
це колос зір блакитну ниву в’яже,
це порожнеча мерехтить снігами.

Руками загорнувши спів, і взявши
життя доріг, розірване камінням,
послати шепіт вій в незмінний простір,
де всі обличчя: обрій, відгук, відплив.

І не збивати струн. Нехай
над спільним морем, мерехтінням тиші,
хвилює листя, розливає ріки,
нехай терпким кадилом стане літо,

де неминучість на гілках, як гроно
задимлених кришталів нависає,
а на границях голосу — мовчанка,
спокійний став, прозора суть тривання.

Не затопити чола, а підняти
долоні в дим, що відійде у пристань
стовпом луни — туди, де спілий місяць
горить над схилом дня, як кругла пісня.

***

Мости ламаються — і на гнилих поруччях,
де наші списи розкришили спогад,
тріпоче мокрий жмут побляклих ранків —
і з піни підіймається сира заграва.

Але твоє обличчя — високий образ
з затертим шрамом — залишилось
під хвилею. Бездонний шепіт часу
кільчиться в ній невтомним джерелом
і обмиває позолоту з рам.

Не кіновар, не золота корона
спливуть на стежку. На вогкому піску
застигне слід — і тільки світло,
приславши відповідь, потчеться між травою,
як біла сіть, що не тремтить, не гнеться.

Те, що пливе з твоїх твердих очей,
те, що шумить з глибоких меж, те, що пряде
над висохлим руслом — лиш те зустріне вечір
на березі, що відійшов, забувся.

***

Ти — як вінок насіння. Молот світла,
що розіб’є луску, ще довго
яснітиме слідами слів, і повінь
не зірве сітей, не розділить зору,
що в сутінках згрібає щедрі жнива.
Між молоком і м’ятою, на загорожах
думок, твої зелені вени
кільчаться глодом, чорнооким терном,
загравою шипшини. Шум горіхів
тече сухим галуззям, дивина
вростає в черепи, і смолоскипи
палахкотять над попелом коріння.

Так все завершується — як слово в світлі.
В гарячих грушах південь в’яже тишу,
в малині прозріває червінь. Але лан
ще не доріс, і нетерплячий невід
шугає порожнечею — : сильце на вітер.
Ти відхиляєш сонце. Коралеві
дороги застилають морок,
струмки волошок витікають в небо,
проміння жита — жовтий жар — двигтить
живицею сосни, бурштином моря,
дугою підпирає кроки, приплив.

З твердої кости
тебе вирізують, витісують з каміння,
і з дерева, немов ворота : свідок,
що закриває погляд, межі цвіту.
Ні, ти : вінок. Це на твоїх полях,
роз’ятрених від грому, повних глини,
джерел темряви, каламутних тіней,
напнувся лук років, хвилюють гриви
кремінних коней, і танцює
насіння берегами, коло райдуг,
там, де зачерпнене шоломом море,
розлившись, як зелений птах, співає.

ГОВОРИТЬ КАМІНЬ

Хоч врозріз з часом вітру плач не стихне,
хоч солонцями місяць цвіт затінить,
на якорі простоявши в глибинах,
я знаю світло, що зникає з лілій.
Я п’ю те, що загачене смолою,
я в борознах роздмухую мій образ,
вогнем, що перерізав браму костей,
проношу шепіт, розкриваю голос.

*

Я вже давно
лежу на роздоріжжі снів — жду,
піднявши терпкість дня в золу верхів’я,
я значу довгий ряд початків, і на стінах
виписую сузір’я, що загинуть.
Малі сузір’я первоцвітів перейдуть
зі мною в довгу, незабуту пристань —
причаливши, години мовчки зійдуть,
віддавши в’ялу ношу, мертві цвіти.

Я лежатиму
тут довго. Поки на всохлий поклад
не скинеться, як цвіль, ґрунтова крига,
і я поверну чóло, розірву
безсилий трепіт стежки, і в темряві
спливу останнім, безпідставним гнівом.

ПІСНЯ ТРАВ

Багато листя зчорніє в снігу,
хоч камінь житиме.
Багато струн затихне в лісі,
як згасне вітер.

Неначе тиша, що назавжди
зламає голос,
камінні руки не повернуть
дзвінких світанків.

І ми затихнемо, як обрій
зашерхне інеєм,
і наші коси зітруться в білих
пісках, під місяцем,

коли закриються ворота осени
спокійним золотом,
коли розсиплеться сліпе насіння
крізь збитий колос,

коли затягнуться озера тиші
глухими хвилями,
коли померкнуть на дзвіницях
блакитні дзвони.

Джерело: ukrcenter.com.

Біографія письменниці.

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Женя Васильківська. «Слідами птиць підуть у вирій хмари…»

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Документальний фільм про сім’ю з прифронтової Красногорівки виходить в онлайн-прокат

З 15 січня на сервісі OLL. TV для онлайн-перегляду доступні створені за підтримки Держкіно українська документальна сенсація «Земля блакитна, ніби апельсин» та екранізація однойменного бестселера Єжи Ко

Порадьте книгу для легкого прочитання

Друзі, у мене зараз відпочинок між сесією і новим семестром і хчоеться поитати щось легке і для душі.  А в ідеалоі про зиму, враховуючи походу за вікном.Чи є такі твори на букнеті?

Знижка на “Я тебе покараю”!!!

Мої любі, сьогодні діє знижка 15% на мою історію: 

Я тебе покараю

– Ти будеш мені підкорятися, – пальці опікуна ковзають по моєму обличчю і спускаються до шиї.
– Навіть ти не зможеш мене змусити, – ховаю страх за натягнутою

Історій мільйони – але їх різновидів тільки 10?

Це не моя класифікація і не мій досвід. Але своєрідний ексклюзив, для авторів, які цікавляться побудовою сюжету захоплюючої історії.

Читаючи різних успішних і не дуже сценаристів, неодноразово чула про книгу «Врятуйте

Провела цікаве дослідження.

Я на букнеті недавно, але дуже цікавлюсь рейтингами книг. Якщо я правильно розумію, то чим більше зірочок, тим вищий рейтинг? Так як математика мені хороший друг, то я підрахувала, що в найпопулярніших книг співвідношення

Перейти до блогу