До флешмобу “Перше знайомство героїв”

2021-09-24 17:16:17 Рома Аріведерчі

До флешмобу “Перше знайомство героїв”

Дякую, Мар’яно Доля, за чудову ідею!

Але у долі й авторів свої плани. І знайомство переростає в історію, від якої не хочеться відриватися навіть коли вже давно за вікном темно, а завтра на роботу.

 ТРЕТІМ БУДЕШ? 

Тільки завтра – п’ятниця. І на роботу не треба Тому запрошую всіх до цієї історії. Вона про юне кохання й пригоди недосвідченої, але відчайдушної дівчини до суворого загадкового незнайомця, який бере на себе відповідальність за її порятунок.

Протяжне мукання паразита, що вперся в храм мого дитинства і нахабно там розлігся, викликає бажання зраз же  витягти п’яндилигу за брудні ноги під небо і ясні зорі.

Щоб був ближче до бога, розкаявся, очистився, кинув пити й заважати ображеним дівчатам  діставати послання їх дідусів з дальніх кутків,  в яких це опудало примостилося й мукає, як корова в тічці.

Так. Пара целофанових пакетів у мене є. Натягаю їх на руки. 

Де там ті брудні ступаки, я не ночуватиму з цим мурлом в одному домі. Досить з мене домів з мурлами!

Оба на. Ноги не брудні від слова зовсім. Штани не порвані, з якісної тканини, а головне – зовсім немає того специфічного амбре…

Телефон з ліхтариком починає тремтіти разом з руками.

А може його хтось вбив і тут кинув пограбувавши, а він не до кінця вбитий і зараз помре при мені?

Це ще не все жахіття. Мене ж звинуватять в убивстві. А мій ненаглядний чоловік мене швиденько вичислить, знайде і забере знову до себе. Щоб не ділити фірму і не робити складні вирахування, скільки я йому винна за спасіння від злиднів,  і скільки він мені – за дідову частку.

І найсумнішим буде те, що  ніколи не дізнаюся, чи справді дід про мене думав і залиши мені тут щось.  Може просто йому було перед смертю ніколи про мене подбати.  Й він знайшов легкий вихід,  вручивши  неслухняного підлітка в надійні партнерські руки з наказом виростити, женитись і відпустити тільки тоді,  коли зможу самостійно стояти на ногах. 

Знову в кутку мукає…

Треба щось робить, дорога редакціє. 

Направляю ліхтарик на голову, очікую побачити скривавлене волосся. Але там брита налисо блискуча шкіра в татуюванні.  Стильний покійничок. 

Ну що ж, треба перевертати й дивитися. Якщо й з фасаду нічого нема,  і він не п’яний, то хоч-не-хоч треба викликати сюди швидку й поліцію. 

Недовго ж я побігала.  

А законний  як знав. Ніякої паніки. Ніби все,  як зажди,  вирахував – от стільки-то годин,  хвилин і секунд пройде,  і йому зателефонують з цього КриЖополя про дорогоцінну знахідку. І відправлять адресатові, запаковану в целофан і перев’язану атласною стрічкою – в подарунковому виконанні.

Так, що там у нас з живим трупом?

Нічого так і не бачу – ні крові,  ні синців.  Просто чи обдовбаний, чи так міцно спить,  чи така глибока втрата свідомості.

А,  ні!  Це у мене зараз буде втрата свідомості.

Бо цей  дядько раптом хапає мене за руку з телефоном,  якось вправно її  викручує, телефон падає біля нього, знизу підсвічуючи сцену з жахастика.  

На мене з посинілої пики  дивляться звужені чорні зіниці й голубі райдужки  на фоні почервонілих білків з лопнутими подекуди судинами,

Може у нього на лиці й ще щось є. Ніс, наприклад. Або рот. З зубами. У вампірів же зуби, ну ви ж знаєте.

Але я бачу тільки очі й короткі густі вії. А він нічого не бачить, бо ліхтарик світить йому в очі знизу, а я майже в тіні.

-Ти хто?

-Ти перший кажи. – чого це  я буду викати,  коли цей це страховидло  зразу на ти.

-Тебе залишили, щоб закопати?

-Ніхто мене не залишав.

І взагалі мені б відкопати те, на чому цей червоноокий розлігся. Але знати про це йому ні до чого.

-Не бреши мені, в очі дивись!

-Не буду. Я взагалі жахастики не дивлюсь. А такі лупетки  тільки там бувають.

Тепер підвис він.

-Це був комплімент? Ви, дівки, часто так похвалите, що хоч стій, хоч падай.

-Зараз побачиш, що то було. Дзеркальця нема, а фотку зроблю, якщо в телефоні пам’яті вистачить. Дивись, зараз пташка вилетить.

Він і правда витріщився, мені аж морозом сипнуло поза шкірою від цих очисьок вампірських.

А коли показала фото йому, то і його пройняло. Провів рукою  під підборіддям, тільки тепер  я побачила там нешироку рівну білу смугу.

-Йййо, хрипко видушив з себе вампір.

Навіть з моїм нульовим досвідом можна було зрозуміти, що з ним робили й чому він вирішив, що я його буду закопувати.

-А тебе теж того?

-Чого того?

-Ну кинули тут здихати?

-Ні,  я сама. Думала нікого немає,  вирішила заночувати, бо місцевість незнайома. Заблукала я. Сама я не місцева. 

Остання фраза явно була лишньою. Але він не зреагував. Мабуть, з тих, хто у метро чи електричках не їздить. 

-За що тебе так? Ой, пробач, то було нетактовно.

-От іменно, шо нетактовно. Багато знатимеш, і тобі таке буде. Ще й ти дівчина, то й гірше буде. 

Стало страшно по-справжньому. 

-А раптом вони пішли за лопатою і зараз повернуться? 

-А все може бути. У тебе пити є? У горлі сильно дере.

-Трохи є, але все не пий. Тут кругом одне море, набрати ніде буде прісної.

-Давай! – він жадібно присмоктався до моєї “Миргородської без газу”.

І звісно випив усе. Правда там було на денці, але сам факт. Потім недбало кинув пластикову пляшку на підлогу. От свиня.

-Не варте подяки.

-А я і не дякував.

-А я помітила. Що ти там казав про все може бути?

-Так і може. Як раз стемніло. Саме час прикопувати. Або рельсу до ніг прив’язати, й у море.

Що ви знаєте про жах і відчай, сидячи в безпеці й читаючи це?

-І що робити?

-Пішли звідси.  Хоч ти можеш звісно залишитись. Як любиш гарячих брутальних хлопців.

-А звідки мені знати, що ти не сам такий? Може ти маніяк. Про таких завжди кажуть – ніколи б не подумала, завжди такий ввічливий, вітається.

Він засміявся й одразу закашлявся. Навіть не подумав прикрити рота, щоб слина не летіла на всі боки, свинота.

 -А, ні. Про тебе такого не скажеш. І не вітаєшся, і не дякуєш, і …

-У вас дівок рот не закривається, навіть коли треба заткнутися, ноги в руки й тікати.

Я мовчки підвелася, на ходу запихаючи ноута до рюкзака.

-Ліхтарик погаси. Його зараз за кілометр видно. –  хрипко наказав цей недодушений.

Запрошую вас поринути в цю романтичну історію, що з самого початку й уже місяць займає першу позицію  за тегами  кохання та романтика, харизматичний хлопець і тендітна дівчина

Оригінал статті на Букнет: До флешмобу “Перше знайомство героїв”