До флешмобу “Перше знайомство героїв”

До флешмобу “Перше знайомство героїв”

До флешмобу “Перше знайомство героїв”

Дякую, Мар’яно Доля, за чудову ідею!

Але у долі й авторів свої плани. І знайомство переростає в історію, від якої не хочеться відриватися навіть коли вже давно за вікном темно, а завтра на роботу.

 ТРЕТІМ БУДЕШ? 

Тільки завтра – п’ятниця. І на роботу не треба Тому запрошую всіх до цієї історії. Вона про юне кохання й пригоди недосвідченої, але відчайдушної дівчини до суворого загадкового незнайомця, який бере на себе відповідальність за її порятунок.

Протяжне мукання паразита, що вперся в храм мого дитинства і нахабно там розлігся, викликає бажання зраз же  витягти п’яндилигу за брудні ноги під небо і ясні зорі.

Щоб був ближче до бога, розкаявся, очистився, кинув пити й заважати ображеним дівчатам  діставати послання їх дідусів з дальніх кутків,  в яких це опудало примостилося й мукає, як корова в тічці.

Так. Пара целофанових пакетів у мене є. Натягаю їх на руки. 

Де там ті брудні ступаки, я не ночуватиму з цим мурлом в одному домі. Досить з мене домів з мурлами!

Оба на. Ноги не брудні від слова зовсім. Штани не порвані, з якісної тканини, а головне – зовсім немає того специфічного амбре…

Телефон з ліхтариком починає тремтіти разом з руками.

А може його хтось вбив і тут кинув пограбувавши, а він не до кінця вбитий і зараз помре при мені?

Це ще не все жахіття. Мене ж звинуватять в убивстві. А мій ненаглядний чоловік мене швиденько вичислить, знайде і забере знову до себе. Щоб не ділити фірму і не робити складні вирахування, скільки я йому винна за спасіння від злиднів,  і скільки він мені – за дідову частку.

І найсумнішим буде те, що  ніколи не дізнаюся, чи справді дід про мене думав і залиши мені тут щось.  Може просто йому було перед смертю ніколи про мене подбати.  Й він знайшов легкий вихід,  вручивши  неслухняного підлітка в надійні партнерські руки з наказом виростити, женитись і відпустити тільки тоді,  коли зможу самостійно стояти на ногах. 

Знову в кутку мукає…

Треба щось робить, дорога редакціє. 

Направляю ліхтарик на голову, очікую побачити скривавлене волосся. Але там брита налисо блискуча шкіра в татуюванні.  Стильний покійничок. 

Ну що ж, треба перевертати й дивитися. Якщо й з фасаду нічого нема,  і він не п’яний, то хоч-не-хоч треба викликати сюди швидку й поліцію. 

Недовго ж я побігала.  

А законний  як знав. Ніякої паніки. Ніби все,  як зажди,  вирахував – от стільки-то годин,  хвилин і секунд пройде,  і йому зателефонують з цього КриЖополя про дорогоцінну знахідку. І відправлять адресатові, запаковану в целофан і перев’язану атласною стрічкою – в подарунковому виконанні.

Так, що там у нас з живим трупом?

Нічого так і не бачу – ні крові,  ні синців.  Просто чи обдовбаний, чи так міцно спить,  чи така глибока втрата свідомості.

А,  ні!  Це у мене зараз буде втрата свідомості.

Бо цей  дядько раптом хапає мене за руку з телефоном,  якось вправно її  викручує, телефон падає біля нього, знизу підсвічуючи сцену з жахастика.  

На мене з посинілої пики  дивляться звужені чорні зіниці й голубі райдужки  на фоні почервонілих білків з лопнутими подекуди судинами,

Може у нього на лиці й ще щось є. Ніс, наприклад. Або рот. З зубами. У вампірів же зуби, ну ви ж знаєте.

Але я бачу тільки очі й короткі густі вії. А він нічого не бачить, бо ліхтарик світить йому в очі знизу, а я майже в тіні.

-Ти хто?

-Ти перший кажи. – чого це  я буду викати,  коли цей це страховидло  зразу на ти.

-Тебе залишили, щоб закопати?

-Ніхто мене не залишав.

І взагалі мені б відкопати те, на чому цей червоноокий розлігся. Але знати про це йому ні до чого.

-Не бреши мені, в очі дивись!

-Не буду. Я взагалі жахастики не дивлюсь. А такі лупетки  тільки там бувають.

Тепер підвис він.

-Це був комплімент? Ви, дівки, часто так похвалите, що хоч стій, хоч падай.

-Зараз побачиш, що то було. Дзеркальця нема, а фотку зроблю, якщо в телефоні пам’яті вистачить. Дивись, зараз пташка вилетить.

Він і правда витріщився, мені аж морозом сипнуло поза шкірою від цих очисьок вампірських.

А коли показала фото йому, то і його пройняло. Провів рукою  під підборіддям, тільки тепер  я побачила там нешироку рівну білу смугу.

-Йййо, хрипко видушив з себе вампір.

Навіть з моїм нульовим досвідом можна було зрозуміти, що з ним робили й чому він вирішив, що я його буду закопувати.

-А тебе теж того?

-Чого того?

-Ну кинули тут здихати?

-Ні,  я сама. Думала нікого немає,  вирішила заночувати, бо місцевість незнайома. Заблукала я. Сама я не місцева. 

Остання фраза явно була лишньою. Але він не зреагував. Мабуть, з тих, хто у метро чи електричках не їздить. 

-За що тебе так? Ой, пробач, то було нетактовно.

-От іменно, шо нетактовно. Багато знатимеш, і тобі таке буде. Ще й ти дівчина, то й гірше буде. 

Стало страшно по-справжньому. 

-А раптом вони пішли за лопатою і зараз повернуться? 

-А все може бути. У тебе пити є? У горлі сильно дере.

-Трохи є, але все не пий. Тут кругом одне море, набрати ніде буде прісної.

-Давай! – він жадібно присмоктався до моєї “Миргородської без газу”.

І звісно випив усе. Правда там було на денці, але сам факт. Потім недбало кинув пластикову пляшку на підлогу. От свиня.

-Не варте подяки.

-А я і не дякував.

-А я помітила. Що ти там казав про все може бути?

-Так і може. Як раз стемніло. Саме час прикопувати. Або рельсу до ніг прив’язати, й у море.

Що ви знаєте про жах і відчай, сидячи в безпеці й читаючи це?

-І що робити?

-Пішли звідси.  Хоч ти можеш звісно залишитись. Як любиш гарячих брутальних хлопців.

-А звідки мені знати, що ти не сам такий? Може ти маніяк. Про таких завжди кажуть – ніколи б не подумала, завжди такий ввічливий, вітається.

Він засміявся й одразу закашлявся. Навіть не подумав прикрити рота, щоб слина не летіла на всі боки, свинота.

 -А, ні. Про тебе такого не скажеш. І не вітаєшся, і не дякуєш, і …

-У вас дівок рот не закривається, навіть коли треба заткнутися, ноги в руки й тікати.

Я мовчки підвелася, на ходу запихаючи ноута до рюкзака.

-Ліхтарик погаси. Його зараз за кілометр видно. –  хрипко наказав цей недодушений.

Запрошую вас поринути в цю романтичну історію, що з самого початку й уже місяць займає першу позицію  за тегами  кохання та романтика, харизматичний хлопець і тендітна дівчина

Оригінал статті на Букнет: До флешмобу “Перше знайомство героїв”

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

У Чернігові відтепер є вулиці Олени Пчілки і Левка Лук’яненка

Депутати Чернігівської міської ради проголосували за перейменування 35 вулиць і провулків у місті. Про це повідомило інтернет-видання «Сіверщина».
Відтепер у місті з’явилися вулиці на ч

У Харкові пропонують назвати одну зі станцій метро на честь Василя Стуса

Активісти проєкту «Деколонізація. Україна» запропонували нові назви для п’яти станцій харківського метрополітену. Про це повідомили на фейсбук-сторінці проєкту.
Серед запропонованих пер

У червні в Україні зафіксували 13 випадків порушення свободи слова

У червні експерти Інституту масової інформації зафіксували в Україні 13 випадків порушень свободи слова, відповідальність за 2 з них — на росії. Про це свідчать дані щомісячного монітор

«Щиро — автор»: як українські письменники зберігають автографи колег

Деякі люди цінують книжки не лише через їхній зміст і наповнення важливою або цікавою інформацією, а визнають видання як мистецький артефакт. Часто ключову роль в особливому  сприйнятті

Фестиваль «Фронтера» оголосив програму заходів

IV Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» у Луцьку оголосив програму заходів. Про це повідомляє прес-служба фестивалю.
Фестиваль відбудеться 27-28 липня в Музейному просторі «Око

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"