Довідник автора фентезі. Частина 2.

2021-01-04 10:47:35 Вікторія Задорська

Довідник автора фентезі. Частина 2.

Доброго ранку, автори та читачі. Сьогодні я до вас знову з цікавинками. Працюючи над фольк-фентезі “Я тепер відьма”, перелопачую багато енциклопедії, статей, публікацій, книг про різноманітну нечисту силу. Тому вирішила поділітися знайденим і з вами. 

Здавна потерчатами, потерчуками чи поторочами називали дітей, які померли нехрещеними або народились мертвими. голоси потерчат нагадують жаб’яче кумкання. Той, хто почує голос потерчати, повинен пожаліти його душу, кинути хустину чи щось подібне, і дати нарешті ім’я дитині. Тоді немовля стане янголом. Хрестячи потерча, його тим самим відбирають у нечистого.
Якщо за сім років після смерті дитину ніхто не охрестить, вона потрапляє до світу демонів. Таких дітей крадуть русалки. Злі духи мучать украдених немовлят, і тільки на Зелені свята малі не потерпають від страшних тортур. Тому жінки, які поховали нехрещених дітей, збирали колись на Русалчин Великдень (четвер на Троїцькому тижні) усіх малюків із вулиці та пригощали їх.

Саме слово “потерча” утворилось від слова “чорт”: пачортя (як “па-синок”) = почертя = потерча — із характерним для української мови зближенням приголосних “ч” і “т”. Можливо, слово “потерча” — це колишнє “потерпча” — бо дитя, будучи нехрещеним, потерпає на тому світі.

У своїй книзі я зробила потерчатко більш ліричним образом, ніж демонічним. Адже, нечисть нечистю, а потерчатко – це загублені душі дітей.

Також додам вам свій опис потерчатка:

“Одразу пришвидшилася і за лічені секунди, опинилася біля джерела звуку. Звісно, спершу нічого не бачила. Тільки густі колючі гілки, які вкрили довкола себе всю землю. Тому витягнула з сумки мобільний телефон і ввімкнувши ліхтарик, посвітила на сосну. Те, що побачила — змусило мене скрикнути від жаху. Адже, біля стовбура, в темному й сухому місці, сиділа дитина, яка своєю тоненькою, наче сірничок, ногою, потрапила в капкан. Хлопчик, мав неприродно бліду шкіру, кучеряве золоте волосся, великі очі без зіниць, з яких котилися сльози, і пухкі щічки. Кілька секунд я очманіло дивилася на видиво, не розуміючи, що робити: чи втікати, чи спробувати допомогти.

— Панночко! — хлопчик повернув до мене голову та простягнув маленьку долоньку, благаючи про допомогу.”

Ну, що ж, дякую за увагу, веселого Різдва, ще зустрінемося в наступних довідниках =)

Оригінал статті на Букнет: Довідник автора фентезі. Частина 2.