Давня українська мова. Фемінітиви та їхнє походження

Давня українська мова. Фемінітиви та їхнє походження

Деякі українські фемінітиви, тобто назви жінок за професією, заняттям, посадою — досі незвичні для вуха і не вельми вживані в українській мові. Одна з причин – русифікація 1930-х років, через що багато слів витіснені з ужитку. Про це пише radiosvoboda.org.

Загальна кількість фемінітивів в «Історичному словнику фемінітивів української мови» становить близько 8000 слів, говорить авторка цієї праці мовознавиця Марія Брус. Кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри української мови Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Марія Брус досліджує тему української мови ХI–XV століть, є авторкою кількох книг, статей про українське ділове мовлення, євангельські назви жінок XI–XV століть, монографії про фемінітиви в українській мові.

Про походження й особливості українських фемінітивів, чим відмінні вони в українській та російській мовах, загалом про назви жінок, зокрема, в Євангеліє – розмова Радіо Свобода з Марією Брус.

Марія Брус
Марія Брус

– Пані Брус, яке походження фемінітивів? Які це були назви жінок?

– Фемінітиви мають індоєвропейське походження, тобто вони почали формуватися ще в період спільного розвитку індоєвропейських діалектів, який надто віддалений від нашого часу і найменшою мірою реконструйований, порівняно з іншими дописемними етапами.

Усе ж наявність невеликої кількості назв жінок у багатьох індоєвропейських мовах дало змогу свідчити, за даними етимологічних словників, про творення таких номінацій іще за спільноіндоєвропейської єдності та становлення тоді значення фемінітивності. Однак на індоєвропейське походження могли вказувати тільки первинні корені чи основи, що виражали іменне або інше значення, а статусу сформованих номінативних одиниць давні назви жінок набули за спільнослов’янської доби.

Марія Брус «Розвиток української мови в ХІ–ХV ст. Теоретична й практична частини І» та Розвиток української мови в ХІ–ХV ст. Хрестоматійна частина ІІ. Видання 2017 року
Марія Брус «Розвиток української мови в ХІ–ХV ст. Теоретична й практична частини І» та Розвиток української мови в ХІ–ХV ст. Хрестоматійна частина ІІ. Видання 2017 року

Назви жінок індоєвропейського походження успадкувала давньоукраїнська мова

Фемінітивами індоєвропейського походження є загальні назви жінок за родинними стосунками (зі значеннями споріднення і свояцтва): *baba, *dъči (*dъčere), *žena, *zъly (*zъlъve), *mama, *mati (*matere) й атрибутивними ознаками (*vьdova, *děva).

На праслов’янському ґрунті вони становили собою непохідні слова, зв’язки яких з індоєвропейськими основами можна встановити під час етимологічного аналізу. Такі первинні назви жінок стали базою для творення нових слів і лексичних значень у праслов’янській мові (наприклад: *mamъka, *sestrica) і, зокрема, в історії розвитку фемінітивної підсистеми української мови. Назви жінок індоєвропейського походження та похідні від них утворення успадкувала давньоукраїнська мова, і в тодішніх писемних пам’ятках найбільшою мірою відображено саме непохідні фемінітиви, порівняно з похідними.

Марія Брус «Українська мова XI–XV століть: навчальний посібник для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти». Івано-Франківськ: Видавництво Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2015. 400 с.
Марія Брус «Українська мова XI–XV століть: навчальний посібник для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти». Івано-Франківськ: Видавництво Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2015. 400 с.

– Коли в українській мові з’явилися фемінітиви? Як відбувалося їхнє формування?

– В українській мові фемінітиви відомі з найдавніших дописемних часів, а функціонування їхнє уреальнило та відобразило книгописання – оригінальне й перекладне. Найдавнішими за походженням у ранній писемний період були назви жінок індоєвропейського та праслов’янського походження. Це найменування осіб за родинними зв’язками та частина похідних слів, що виникла в праслов’янській мові: назви жінок за діяльністю, станом, стосунками, віковими та іншими ознаками. Вони й увійшли до текстів перших пам’яток української писемності (дщерь, госпожа, жена, кормилиця, мати, матерь, ремествениця, роба, сестра («Руська правда» ХІ століття), дѣва, дѣвица, дѣвка, жена, мати, Богородица («Слово о полку Ігоревім» ХІІ століття).

Перша сторінка Синодального списку «Руської правди»: «СУД ЯРОСЛАВЛЬ ВОЛОДИМѢРИЧЬ». «Руська правда» – збірка стародавнього руського права, складена в Київській державі в XI–XII століттях на основі звичаєвого права. Пам'ятка української мови. Зі всіх відомих пам'яток ХІ століття специфічні риси української мови найбільшою мірою відобразила «Руська правда»
Перша сторінка Синодального списку «Руської правди»: «СУД ЯРОСЛАВЛЬ ВОЛОДИМѢРИЧЬ». «Руська правда» – збірка стародавнього руського права, складена в Київській державі в XI–XII століттях на основі звичаєвого права. Пам’ятка української мови. Зі всіх відомих пам’яток ХІ століття специфічні риси української мови найбільшою мірою відобразила «Руська правда»
Видання Омеляна Партницького «Слово о полку Ігоревім», 1884 року (Львів, друкарня Наукового товариства імені Шевченка). «Слово о полку Ігоревім» (Слово о плъку Игоревѣ), також «Слово про Ігорів похід», «Слово о полку Ігоревім, Ігоря, сина Святослава, внука Олега» – пам'ятка літератури періоду України-Русі, героїчна поема кінця XII століття, одна з найвідоміших пам'яток давньоруської літератури. Пам'ятка української мови
Видання Омеляна Партницького «Слово о полку Ігоревім», 1884 року (Львів, друкарня Наукового товариства імені Шевченка). «Слово о полку Ігоревім» (Слово о плъку Игоревѣ), також «Слово про Ігорів похід», «Слово о полку Ігоревім, Ігоря, сина Святослава, внука Олега» – пам’ятка літератури періоду України-Русі, героїчна поема кінця XII століття, одна з найвідоміших пам’яток давньоруської літератури. Пам’ятка української мови

Індоєвропейські фемінітиви збереглися з різними семантичними, стилістичними, фонетичними, граматичними змінами дотепер і становлять сьогодні незмінну, статичну категорію слів (баба, дъчи, вдова, мама, неня, свекры, тета, ятры та інші)).

А з праслов’янської лексики закріпилися фемінітиви, які були зумовлені особливостями власного мовного розвитку і впливом позамовних чинників. Наприклад, у праслов’янський період виникло багато фемінітивів на -ниц(я) для позначення жінок за різними ознаками, особливо за діяльними й атрибутивними, але вони не стали характерним явищем української мови.

У давньоукраїнських пам’ятках виявлено поодинокі слова на -ниц(я), успадковані переважно з праслов’янської мови, наприклад: заступниця, ключниця, наложниця, начальниця («Повість минулих літ»). Поширення фемінітивів на -ниц(я) зумовлювалося впливом старослов’янської мови, для якої специфічним став суфікс -ниц(я), що брав участь у творенні книжних слів і закріпився далі як основний засіб вираження фемінітивності в російській мові.

А в українській мові для творення фемінітивів усталився суфікс -к(а), із яким зафіксовано поодинокі слова у праслов’янській мові (бабъка, дружъка, женъка, лѣінивъка, лукавъка, мамъка, мѣзинъка)/.

З давньоукраїнського періоду церковнослов’янська традиція в книгописанні утримувала мініпозиції, упливаючи на всю писемність і стимулюючи поширення давніх та книжних слів (Богородица, жена, владычиця, дъщерь, мати, попадя, приснодѣва, свѣсть («Галицько-Волинський літопис»)).

Видання «Галицько-Волинського літопису» 2002 року. Галицько-Волинський літопис – літопис XIII століття, присвячений історії Галичини і Волині. Зберігся в Іпатіївському літописному зведенні. Охоплює події 1201–1292 років. Вважається головним джерелом з історії Галицько-Волинського князівства
Видання «Галицько-Волинського літопису» 2002 року. Галицько-Волинський літопис – літопис XIII століття, присвячений історії Галичини і Волині. Зберігся в Іпатіївському літописному зведенні. Охоплює події 1201–1292 років. Уважається головним джерелом з історії Галицько-Волинського князівства

Тільки з проникненням розмовних елементів до писемної мови поступово збільшилася і кількість фемінітивів на -к(а), що засвідчили пізніші пам’ятки писемності.

Виникнення і використання фемінітивів зумовлювалося прагматичними чинниками і залежало від рівня суспільного розвитку на кожному історичного етапі. Так, у Київській феодальній державі потреба в соціальному розмежуванні населення зумовлювала позначення жінок високого та низького стану різними словами (жена, княгиня, мати, цариця і дѣвица, наложница, рабыня, любодѣица), із яких перші відображалися частіше на письмі, ніж другі, бо життя простого люду не було таким актуальним для книгописання, як суспільної верхівки та духовенства (Богородица, болгарыни, грекини, княгиня, («Повість минулих літ» ХІІ століття)).

Це стосувалося і періодів існування Галицько-Волинської держави, Великого князівства Литовського, Речі Посполитої і навіть Російської імперії. Але від староукраїнського періоду, коли за литовським статутом було визнано рівноправність представників обох статей, жінки будь-якого стану могли виступати суб’єктом прав і зобов’язань, мати широкі майнові права, що й відобразилося на категорії фемінітивів (стенничка, отчичка, земянка).

З одного боку, жінка ставала рівноправною з чоловіком у подружжі, правових стосунках, обов’язкове «віно» робило її самостійною й повноправною особистістю. А з іншого боку, роль жінки в суспільстві й далі залежала від становища чоловіка або батька певного соціального стану (чашникова, хоружанка, протопопиха). Соціальне розшарування населення позначалося на становищі жінок, а відповідно й на розвитку фемінітивної підсистеми, до початку ХХ століття – періоду формування власної державності.

Словник староукраїнської мови 14-15 століть у двох томах. Київ, видавництво «Наукова думка», 1977, 1978 роки, кількість сторінок: 632 + 592
Словник староукраїнської мови 14-15 століть у двох томах. Київ, видавництво «Наукова думка», 1977, 1978 роки, кількість сторінок: 632 + 592

Фемінітиви – явище спільного надбання слов’янських діалектів, тому й від праслов’янської мови слід вести розвиток фемінітивної підсистеми. Спільнослов’янські словотвірні процеси заклали міцну основу для становлення і подальшого формування категорії фемінітивів української та інших слов’янських мов.

Усе ж на родове розмежування іменників чоловічого та жіночого роду визначальний вплив мала категорія прикметників, яка виокремилися з категорії імен і набула власної словозмінної парадигми з розрізненням за родами. Уже первинні або іменні прикметники вказували на чоловічий, жіночий і середній рід (любъ, люба, любо), а далі вторинні або займенникові прикметники утворювали форми чоловічого та жіночого родів, позначаючи ознаки іменників певного роду (любыи, любая, любоє).

Занепад атрибутивних слів призводив до розвитку специфічних словотворчих засобів для вираження значення чоловічої та жіночої статі (добрыи мужь > добрьсь, добрая жена > добрица, добрыни).

У праслов’янській мові система словотворчих засобів спричинила розвиток морфологічної деривації фемінітивів із кількома різновидами (суфіксацією, префіксацією, флексацією, конфіскацією, слово- й основоскладанням), а також початки морфолого-синтаксичної (вдова, княжна) та лексико-семантичної (кыкымора «некрасива жінка») деривації.

Давньоукраїнська мова успадкувала морфологічний спосіб, у межах якого провідним став суфіксальний спосіб, а найпродуктивнішим словотворчим засобом – формант -к(а). Унаслідок суфіксальної деривації виникли різні словотвірні типи фемінітивів, що розвивали свою продуктивність або не змінювалися в майбутньому, а універсальним засобом вираження фемінітивності став словотвірний тип -к(а), який охоплює сьогодні чимало словотвірних моделей.

Решта способів морфологічної деривації, а також морфолого-синтаксичний і лексико-семантичний способи не відзначалися високою продуктивністю в словотворенні фемінітивів на діхронносинхронному рівні та й сьогодні належать до малопродуктивних.

Марія Брус
Марія Брус

Фемінітиви з’являються в живій народній мові, а звідти переходять до літературної

– Чому фемінітиви довго не функціонували в українській мові? Для прикладу, уникали слів директорка, професорка, але вживали прибиральниця?

– Фемінітиви не зникали з лексичного складу української мови. Вони більшою чи меншою мірою були присутні в загальновживаному мовленні та перебували в активному фонді чи пасивному складі (архаїзми, історизми, діалектизми, жаргонізми).

Інша річ, якою мірою вони відображалися в писемній формі та культивувалися в різних стилях української мови на різних історичних етапах, особливому в офіційно-діловому, науковому та публіцистичному. Сучасні активні процеси фемінізації засвідчили тільки продовження історичного розвитку загальних назв осіб жіночої статі в українській мові під впливом нових мовних і позамовних чинників.

Загальновідомим фактом є те, що формування корелятивних іменників жіночого й чоловічого родів заклала ще спільнослов’янська мова, а паралельне їхнє функціонування на писемному ґрунті переросло поступово в загальномовну тенденцію. Фемінітивотворення базується переважно на живій народній основі, яка спричиняє послідовне й регулярне творення співвідносних назв чоловіків і жінок та зумовлює входження до літературної мови. Це простежено на всіх історичних етапах, зокрема, у минулому сторіччі.

Становище жінок у ХХ столітті було зумовлено великою мірою світовими війнами, що спричинили глобальну мобілізацію тилу й окупованих територій. Жінки залучалися масово до виробництва, забезпечення фронту, брали на себе відповідальність за родину і дітей, що змінювало усталені суспільні функції, психологію та самооцінку жінок.

Через світові війни були й розхитані стереотипи професійного та виробничого розподілу чоловічої і жіночої праці. Усе ж із початку ХХ століття жінки виявляли прагнення до здобуття освіти, але таке намагання у воєнних і післявоєнних умовах вони не могли так швидко реалізувати, як сьогодні. На це були потрібні десятиріччя, щоб жінки могли утвердити свою професійну рівність із чоловіками та конкурувати з ними. Наслідком таких процесів стало довготривале нормування фемінітивів та пояснення їх у словниках із відсиланням до значення маскулінативів.

За активної участі жінок у багатьох сферах професійної діяльності впродовж ХХ століття фемінітиви сприймали обережно й насторожено, на противагу маскулінативам для позначення представників обох статей. Однак лексикографічні джерела засвідчували численну кількість фемінітивів у загальному вжитку впродовж усього ХХ столітя (вичислювачка, доморобниця, каламбуристка, калачниця, камеристка, кандидатка, книжниця, ковбасниця).

Українські та російські фемінітиви

– Чи українські фемінітиви віддаляють Україну від російської мови? Чи можна сказати, що фемінітиви в українській мові мають позитивне забарвлення, а в російській негативне?

– Усі слов’янські мови мали спільне джерело – праслов’янську мову, із якої успадкували багато фонетичних, лексичних, граматичних та інших ознак і зокрема фемінітивних. У процесі самобутнього розвитку вони зберегли певною мірою спільнослов’янські риси і набули багатьох нових щодо творення та вживання назв жінок.

Українська мова у фемінітивному вияві найбільше зближена з мовами давньої антської групи або сучасними західнослов’янськими, та частково й з іншими. Наприклад, із російською мовою українську об’єднують способи творення фемінітивів: найпродуктивнішим у цих мовах є морфологічний, а непродуктивними морфолого-синтаксичний і лексико-семантичний. Однак у межах морфологічної деривації основним виразником фемінітивності в українській мові є словотвірний тип на -к(а), а в російській мові – словотвірний тип на -ниц(я).

Київ. Пам’ятник правительці періоду України-Русі, Київській княгині Ользі, яка у 957 році прийняла християнство, відвідавши Константинополь
Київ. Пам’ятник правительці періоду України-Русі, Київській княгині Ользі, яка у 957 році прийняла християнство, відвідавши Константинополь

Для російської мови характерні фемінітивні суфікси -чиц(я), -щиц(я), -ш(а), -ь(я), -ушк(а), а також численна кількість специфічних назв жінок, як засвідчують лінгвістичні дослідження про фемінітиви російської мови. Але в українській, у російській та інших слов’янських мовах є власна сформована категорія фемінітивів, що охоплює стилістично нейтральні і стилістично забарвлені слова (здрібніло-пестливі, згрубіло-зневажливі, розмовні, діалектні), наприклад, українські словотвірні типи на -к(а) та -оньк(а); російські словотвірні типи на -чиц(я) та -овк(а).

– Який діалект містить найбільше специфічних загальних назв жінок, є найбагатшим на фемінітиви? Чим це зумовлено?

– Найбільше своєрідних фемінітивів-діалектизмів, на думку мовознавців, виникло в говорах південного-західного наріччя. Наявність більшої чи меншої кількості специфічних назв жінок зумовлена впливом географічних, територіальних, етнографічних, обрядових, історичних, господарськопобутових традицій місцевих діалектів.

Так, у гуцульському говорі виявлено слова: бадєнка «мешканка низовини», боцмачька «товстунка», гоптирька «міцна жінка», ґелевачька «повна жінка», каглєнка «неохайна жінка», калюхачька «товстуха», лабачька «довгонога жінка», лицачька «повнощока жінка», льонтрачька «волоцюга, ледарка», машкарниця «бруднуля»; у закарпатському: жіванка «хитрунка», «здоровуля», кішассуня «панночка», «примхливиця», криндавка «плакса, капризниця», кусурдачка «непривітниця», мізерачка «мізерна жінка», німкошка «мовчунка»; у бойківському: висікачка «гостроязика», віддойниця «чарівниця», гирниця «марнотратниця», зателепанка «негідниця», зведенячка «приймачка», паскудниця «мерзотниця», фендерига «розпусниця»; у наддніпрянському: байодка «вітровійка», кацунка «боягузка», коверзуля «каверзниця», куйдоха «жінка із завивкою», мамалижниця «любителька мамалиги», невтьопанка «неакуратна жінка» та інші.

– Унікальним виданням є «Історичний словник фемінітивів української мови», авторкою якого ви є. Скільки слів увійшло до нього, на базі чого ви його створювали? Які можете виокремити цікаві чи оригінальні назви?

– Це перше видання в історичній лексикографічній науці, що відображає комплексне вивчення категорії фемінітивів української мови в діахронному та синхронному виявах. У виданні представлено назви осіб жіночої статі давньоукраїнського, староукраїнського, нового українського і сучасного українського періодів, виявлені в писемних пам’ятках української мови, у різностильових творах української літератури, у лексикографічних та інших наукових працях.

Загальна кількість фемінітивів у словнику становить близько 8000 слів, які впорядковано за кириличною абеткою, із сучаcним написанням реєстрових слів та збереженням правопису давніх форм. У словнику лексеми подано з відображенням їхнього давнього й сучасного семантичного, граматичного, стилістичного виглядів, з ілюструванням значень і варіантів слова.

Назви жінок усіх синхронних зрізів є цікавими й неповторними, особливо їхні семантичні та функційні ознаки, адже кожна історична епоха надавала фемінітивам певного значеннєвого відтінку, графічного оформлення, граматичного вживання. На всіх етапах утворювалися нові найменування жінок, які збереглися в активному чи пасивному вжитку української мови, що й відобразилося у словнику.

Сьогодні активним стало творення і вживання фемінітивів із суфіксом -ин(я), мотивованих різними назвами чоловіків, особливо на -лог, від яких раніше не утворювалися назви жінок. Такі фемінітиви набувають поширення сьогодні в межах професійного мовлення (домогосподиня, маркетологиня, продавчиня, таргетологиня; драматургиня, кіномисткиня, книгиня, мистецтвознавчиня).

Євангельські імена

– Ви досліджували євангельські жіночі імена ХІ – XV століть. Що для вас було найцікавіше у цій праці?

– Зі всіх пам’яток давньої української писемності церковно-релігійні твори містять найменше фемінітивів, однак для мене мова канонічних творів є цінною щодо змісту та мовних ознак. Тому й назви жінок євангельських текстів стали одним з об’єктів наукового дослідження. У статті «Найменування Божої Матері в давньоукраїнському релігійному книгописанні» (2019 рік) коротко схарактеризовано назви жінок за релігійними ознаками, особливо назви Богородиці.

Матеріалом для написання статті послужили видання таких пам’яток, як Добрилове Євангеліє 1164 року (2012 рік), Євсевієве Євангеліє 1283 року (2001 рік), Луцьке Євангеліє ХІV століття (2011 рік).

Зображення «Євангеліста Луки» – мініатюра Добрилового Євангелія. Добрилове Євангеліє – рукописне Євангеліє 1164 року, переписане на пергамент із церковно-слов'янського оригіналу дияконом Добрилом, із українськими мовними особливостями
Зображення «Євангеліста Луки» – мініатюра Добрилового Євангелія. Добрилове Євангеліє – рукописне Євангеліє 1164 року, переписане на пергамент із церковно-слов’янського оригіналу дияконом Добрилом, з українськими мовними особливостями
Факсимільне видання рукопису Луцького Євангелія – пам'ятки галицько-волинської книгописної школи та пам'ятка української мови XIV століття
Факсимільне видання рукопису Луцького Євангелія – пам’ятки галицько-волинської книгописної школи та пам’ятка української мови XIV століття

У статті зазначено, що християнізація київських земель спричинила виникнення фемінітивів для позначення нових релігійних понять, святих і богопосвячених осіб. Використання такої лексики сьогодні особливо актуальне у зв’язку з відродженням давніх церковно-релігійних традицій, власних правил вимови й написання богослужбових текстів.

Під впливом грецької і старослов’янської мов у давньоукраїнській мові з’явилися слова Богородица, Богоотроковица, приснодѣвица, ироносица, хрестиянъка, игуменья, крестьяна, мученица, черница, чьрноризица та інші. Це були переважно церковнослов’янізми (Богоматерь, Богомати, приснодѣвая, приснодѣвица, боголюбица).

Виразниками образу Богородиці в євангельських текстах стали слова мати, матерь, напр.: вниїдє іс̃ъ оу капєрънаоумъ. самъ и мт̃и ѥго. и братья ѥго. и оучєници ѥго (ЛЄ, 5 зв.); и гл̃ахоу нє сє лї ѥсть іс̃ъ сн̃ъ иосифовъ ѥмоу жє мы зънаѥмъ оц̃ѧ и мт̃рь како сє оубо гл̃єть (ЛЄ, 14 зв). Фемінітиви мт̃и, мт̃рь відображали церковнослов’янське написання слів, що тривалий час зберігалося в церковно-релігійних текстах.

Мозаїка у дворі храму Базиліки Благовіщення в Назареті (Ізраїль)
Мозаїка у дворі храму Базиліки Благовіщення в Назареті (Ізраїль)

– Окреме ваше дослідження присвячене назвам Божої Матері у староукраїнській мові XVI–XVII століть. У яких пам’ятках найбільше зафіксовано назв?

– Найбільше слів і виразів для позначення Божої Матері зафіксовано в староукраїнських пам’ятках, тому й дослідженню присвятила статтю «Найменування Богородиці у староукраїнській мові ХVІ–ХVІІ століть» (2002). На основі писемних пам’яток ХVІ–ХVІІ століть установлено близько 40 номінацій на позначення Богородиці, не враховуючи словосполучень, які характеризували Божу Матір.

Їх поділено на дві групи: спеціальні назви (богоматерь, богородителка, приснодѣва) та художньо-образні назви (патронка, сестрица, научителка, царица), а за походженням – на питомо українські (родителка, наставница, лекарка), церковнослов’янські (богородица, богоотроковица, всегдадѣва), старопольські, старочеські (матка, цорка, паниматка).

У староукраїнській мові збільшилася кількість епітетів Божої Матері, наприклад: до нб(с)нои ся лѣка(р)к(и) прест̃ои бц̃и Єлецкои удал; Уповаю ср(д)чно ч(с)тая дв̃ицɛ: вышны(х) сы(л) цр̃ицɛ; Оную Марію за участницу Божества мели; Нб(с)на нача(л)ница: ɛстɛ(с) грѣшнымъ наставница. Характерною ознакою староукраїнської доби стало використання різних складених найменувань Діви Марії: двочленних (мт̃ка бж̃ая, царица нб̃сная, пречистая Богоматерь); тричленних (пребл̃гословенная дв̃а бц̃а, преславная цр̃ца Мр̃їя); чотиричленних (преч(с)тая дв̃а бж̃їя мт̃рь, прест̃ая бц̃а цр̃ца небесная); навіть п’ятичленних і шестичленних (преч(с)тая дв̃а бц̃а цр̃ца нб(с)ная, пребл̃гословенная святая дв̃а бц̃а цр̃ца нб(с)ная).

Назви Божої Матері функціонували у всій староукраїнської писемності ХVІ – ХVІІ століть, але відзначалися неоднаковою продуктивністю в різностильових текстах. Найбільша кількість таких номінацій відображена у творах конфесійного і полемічного характеру. Назви Богородиці стали невід’ємним елементом церковно-релігійної літератури, адже сам культ Божої Матері був започаткований церковною літургією.

Сучасні фемінітиви

 Яке ваше ставлення до сучасного творення і вживання фемінітивів? Чи є перспектива, що вони стануть загальновживаними словами?

– Активне творення і вживання фемінітивів на сучасному етапі – це відновлення питомої мовної ознаки. Упродовж писемної доби поступово зростала кількість фемінітивів від одного синхронного зрізу до іншого. Регулярне, послідовне творення і тривале використання фемінітивів переросло в тенденцію формування найменувань жінок, співвідносних із назвами чоловіків.

Отже, мовними чинниками є прагнення відновити власне фемінітивотворення, що розвинулося під впливом живого розмовного мовлення, яке лягло в основу формування української літературної мови та для якого воно було і є закономірним явищем. А позамовні чинники – це нові умови соціалізації жінки в період існування української незалежної держави, розширення суспільної діяльності та професійної зайнятості жінок, вплив феміністичного руху з боку розвинутих країн світу.

Уведення назв жінок до загального вжитку і використання в різних стилях української мови можливе способом унормування стилістично нейтральних іменників зі значенням жіночості, деривацію яких здатна забезпечити розвинена система словотворчих засобів.

Однак сучасне фемінітивотворення демонструє сьогодні тільки спроби вироблення типових словотвірних типів і зразків, а визначальними щодо уніфікації й кодифікації загальних назв жінок, особливо в діловій сфері, можуть послужити нові лексикографічні видання й лінгвістичні дослідження. Унаслідок системного й послідовного використання нарівні з маскулінативами стилістично нейтральні фемінітиви мають перспективи ввійти до писемної й усної форм літературної мови та набути загальновживаного характеру.

Галина Терещук

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Давня українська мова. Фемінітиви та їхнє походження

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Тарас Мельник+я = Слр + Бойовик! Ловіть новинку!

Що буде, якщо автор бойовиків та авторка СЛР захочуть написати щось в співавторстві? Саме таким питанням я задалася, коли обирала собі співавтора для новинки ще пару місяців тому =)) Мені дуже хотілося написати роман не самостійно,

На Букнеті завелися шахраї!!!

Пссс… Тільки по секрету, будьте обережні! 

На Букнет приїхав досвідчений шахрай – Александ Бенн. Він же Саня Бабак.

Слідом за ним прибігла й аферистка з Троєщини – Русана Соболєва. Вона же Русік – королєвішна тамтешньої

Знижка на фентезійну дилогію!тільки сьогодні!

Доброго раночку)))

Сьогодні діє знижка  – 20%  на дилогію 

Дві книги за ціною 39,20 грн

Дике Марево (безкоштовно)

Анотація до книги “Дике Марево”

Опинившись в іншому світі я потрапляю у вир подій. І щоб

Болонська виставка дитячих книжок 2021 переходить в онлайн

Болонську виставку дитячих книжок 2021 в офлайн-форматі скасували через складну пандемічну ситуацію у світі та, зокрема, в Італії. Виставка пройде в онлайні. Про це повідомляється на оф

Освітяни діаспори запросили до створення «Писанкового Всесвіту»

Спілка українських освітян діаспори (СУОД) запросила охочих до участі у
створенні слайд-шоу «Писанковий Всесвіт».

Про це йдеться на сторінці події у фейсбуці.

Організатори просять до 23 квітня над

Перейти до блогу

Нові автори

Олена Скуловатова

Скуловатова Олена мешкає в селі Путрівка, на Київщині. Автор дитячих та дорослих творів, публіцистики та понад шістдесяти наукових праць з психології. Переможниця I літературного конкурсу імені Івана Дубинця (2021), фіналістка першого всеукраїнського літературного конкурсу "#Рак_боятися_не_можна", в номінації "Проза" (2020), переможниця Літературного інтернет-конкурсу "Незвичне, невідоме, небувале", номінація "Проза" (2020). ФБ: elena.skulovatova Інстаграм: skulovatovaelena Ютюб: https://www.youtube.com/channel/UC1vJaDHmbiF5DJzODfyp8gw Особистий […]

Хелен Соул

Псевдонім Хелен Соул. Мешкає у місті Кропивницький. Пише твори для дорослих та підлітків. Переможниця у конкурсі оповідань соціального спрямування на електронному порталі Букнет від компанії Avitarart з твором “Зірка з неба”. Переможниця конкурсу в номінації романи від видавництва Кондор. Дебютний роман “Викрадач мого повітря” вийде друком у 2021 році. Посилання на сторінку фейсбук: writerHelenSoul

Катерина Холод

Катерина Холод. Мешкає в м. Ірпінь. Пише твори для дорослих та дітей. Лауреатка IV премії «Смолоскипа» (2019, 2020). Переможниця конкурсів Open World (2020), «Тріада часу» (2019), «Смарагдові вітрила» (2021) та конкурсу ім. Герася Соколенка (2020). Фіналістка конкурсу «Як тебе не любити…» (спецвідзнака «Коронації слова») (2020). Фіналістка конкурсу ім. Григора Тютюнника (2020), «Золотої лози» (2020), «Шодуарівської […]

Анатолій Хільченко

Анатолій Хільченко. Народився на Полтавщині 1979 року. Навчався у Київській духовній семінарії та академії. Працював у релігійних та навколоцерковних громадських організаціях. Священник Української Православної Церкви. сторінка в Букнет: https://booknet.com/uk/anatoli-xlchenko-u5561052 Сторінка у мережі ФБ: https://www.facebook.com/presviter.anatoly/ Ютуб-канал: https://www.youtube.com/channel/UCaAjutYWJOdPdHaNCJU28ng Група “Інститут прикладної теології”

Tadeй Кількість робіт: 8 Перейти до "Нові автори"