Вічна пам’ять – тонке проміння: вірші про Небесну Сотню

Вічна пам’ять – тонке проміння: вірші про Небесну Сотню

Сім років тому, під час Революції Гідності, у період 18-20 лютого в центрі Києва загинули більше ста осіб, більше тисячі дістали поранення, а сотні – були заарештовані та піддані тортурам. На вшанування подвигу учасників Майдану та увічнення пам’яті загиблих 20 лютого в Україні відзначають День Героїв Небесної Сотні. У знак пам’ять загиблим ми вирішили зібрати вірші українських поетів та поеток, присвячені Революції Гідності.

Галина Крук

галина крук вірші

носимося зі своїми мертвими як діти
поскладали їх на майдані,
обступили колом
на морозі, на снігу, розгублені
ніби ніхто з нас досі не знав,
що померти так просто
кожен все ще надіється,
що полежать і встануть
бо що казати їхнім мамам?
що казати їхнім дітям?
хто їм скаже про найгірше?
людина біжить назустріч кулі
із дерев’яним щитом, із гарячим серцем
із головою в лижному шоломі, повному крові
мамо, я в шапці, – кричить у мертву трубку
мамо, у нього надто тонка шапка, сичить куля

 

***

cказати собі чесно, якомога чесніше,
так ніби уже немає чого втрачати:
ми надто довго жили, покладаючись на інших –
як книжка пише, що люди скажуть,
ми надто звикли до цих вишитих гамівних сорочок,
до цих пишних церковно-гастрономічних обрядів,
до цих дуль у кишені, які часто видаємо за спротив.

 

сказати собі чітко:
не вистачить сіл і містечок, щоб кожна хата скраю,
не вистачить вояків, щоб по одному виходити в поле,
не вистачить поля, навіть китайок не вистачить, навезених із Китаю.

 

сказати собі безжально, не ховаючись за плечі інших,
не сягаючи щоразу по славу дідів та пам’ять героїв,
як по хусточку для патріотичних сліз і соплів,
не втікаючи у тужливу пісню.

 

сказати собі:
я – остання буква абетки, без якої мене не буде,
я – остання територія,
я – те, чого я не можу зректися,
я – тесля колоди у власному оці
я не мушу тесати із неї хреста, якщо я не хочу
я не можу віддати того, що мені не належить
я належу до цього народу, я – цей народ
я не хочу, щоб ми довіку ходили такими глухими шляхами,
отже, я починаю від себе – я розорюю межі
я – ми, я-ми, ями

Юрій Іздрик

Юрій Іздрик вірші

ці гранітні грудневі груди

ці гарячі грудневі нерви

це не хвилі –

це просто люди

нерозривно

безперервно

це не хвилі –

це просто нерви

майже голі

ще гарячі

хай не змерзнуть

хай не звернуть

хай сміються

хай не плачуть

 

***

чорним димом
білим димом
налітає щось незриме
хижим птахом
марним птахом
смородом війни
ти стоїш над рівнем моря
де повітря ще прозоре
та ростуть у полі зору
воїни стіни
світ старий давно в опалі
осипається помалу
заголяють океани
рівне сіре дно
десь на трасі в межичасі
ми своє згубили щастя
та воно немов причастя
прийде всеодно –
перемир’ям або миром
волонтером дезертиром
пряним вітром
чесним птахом
чистим полем – теж
ти летиш над рівнем моря
невагома і прозора
я — в тобі і наше тіло
вже не знає меж

Павло Коробчук

Павло Коробчук вірші

вечір. зима. дві тисячі чотирнадцятий рік.
замість помади на дівочих вустах – трішки сажі.
поміж барабанними ударами чоловік на ліхтарі
розглядає палаючі автозаки та інші пейзажі.

 

у місті – війна. десятки людей поранено.
менеджер готує запальну суміш із пінопласту.
між криками та вибухами – чути пісні з Майдану.
пенсіонерка хреститься в будівельній касці.

 

свого однокласника, з яким носив мішки зимові
на барикади, ти впізнав згодом, за чашкою кави,
коли вдивився при першій розмові
у розріз його балаклави.

 

зараз ви воюєте там, де не здатні померти,
пробігаєте площею, серед гарячих гільз,
і кидаєте бруківку, яка виражає відверту
політичну позицію і є способом стримання сліз.

 

через кілька годин сутичок, десятків спалених шин,
після отримання рани на стегні та легкої контузії,
ви просто потиснете руки й розбіжитеся до дружин.
ті, хто разом близько були біля смерті – до смерті друзі.

 

а вдома, удвох із коханою, скільки б років не минуло,
ви назавжди зрозумієте, й істина ця проста –
найпалкіший поцілунок
той, що з присмаком газу на вустах.

 

найщиріша війна – без присутності злості.
найсердешніші люди – серед нас.
Боже, врятуй переможців.
кохана, подай протигаз.

Катерина Бабкіна

Катерина Бабкіна вірші

Коли помираєш, слід пам’ятати про
те, що, звісно, перемагає завжди добро,
але це не одразу помітно;
що дерева срібні і ріки солодкі хоч десь та є,
і що тільки те, що ти віддав, назавжди твоє,
навіть якщо це – усе в тобі світло;
що любити не боляче і не страшно навіть тоді,
коли від любові тебе охоплює страх і біль,
що його і не побороти.
І у жодному разі не слід уявляти, як
будуть після тебе інші жити чи помирати, так
і не взнавши, хто ти.
Тож коли, очікувано чи ні, настає та мить
в місті, де очевидно забагато всього горить,
у країні, котра забагато від тебе хоче –
краще швидко перелічити імена дорогих і тих,
хто з любов’ї обережно йтиме тепер по шляхах твоїх,
і не закривати очі.
Вічна пам’ять – тонке проміння, що пливе через всі часи,
дорогоцінний дзвін у повітрі, голубі голоси,
відблиски золоті у чужих зіницях.
Коли помираєш – слід проспівати собі мерщій:
перетікає життя в життя як моря в дощі,
і тому воно не скінчиться.

Дмитро Лазуткін

Дмитро Лазуткін вірші

на снігу не замерзає кров
на морозі правда очі коле
і вирує місто як ніколи
і стає огидно від промов
яструбом довбе тебе ця ніч
і тоді – вдивляєшся в обличчя
у яких твоє середньовіччя
тоне серед справжніх протиріч
ті – навпроти – теж чиїсь сини
ці – що поруч – світлі мов прозорі
і непевно визирають зорі
і гілки що напинають сни
непомітно розійшовся шов
мусиш бути – можеш значить мусиш
тиху рівновагу перекусиш
на снігу не замерзає кров
хто по небу вогники несе?
де вона – яка понад усе?
йдуть світи – від бою і до бою
йдуть сніги повільною ходою

Мар’яна Савка

Мар'яна Савка вірші

Мій Господи, Ти, наковтавшись прогірклого диму,
В пітьмі й у пожежі, та, зрозуміло, без каски,
Стоїш за плечима в синів найдорожчих — незримо —
Щоб руки простерти, якщо їм судилося впасти.
Ще рано гасити це полум’я, Господи, рано,
Згортати знамена у мороку зла позасвітнього,
Бо зрада — Ти добре це знаєш, ще глибша за рану,
Бо смерть у прицілі найкраще відстежує світлих.
Ти просто там стій. І тримай на долоні своїй
Запалене місто-свічу, серед снігу і диму,
Якщо Тебе хтось не впізнає, дай знак, що Ти свій,
Що завжди стоятимеш поруч з синами Своїми…

 

***

Пливуть гроби по морю, як човни –
по морю рук, по морю сліз і гніву.
Пливуть в човнах розтерзані сини
на хвилі молитов і переспіву.
Так ніби в жилах замерзає кров,
а потім б’є у скроні голос крові
за тим, хто тихо жив, а відійшов
у дзвонах слави праведним героєм.
Пливуть човни, гойдає кожну лодь
людська долоня, тепла і тремтяча,
човнами править втишений Господь,
а серце розривається і плаче.
І кожна мати плаче, і пече
їй кожна рана у чужого сина.
Стоїть Майдан братів — плече в плече
і разом з ним ридає Україна.
Нехай же вам, герої, віддає
Святий Петро ключі від того раю,
де убієнний ангелом стає,
бо він герой. Герої не вмирають.
Герої не вмирають. Просто йдуть
з Майдану — в небо. В лицарі — зі смерті.
Пливуть човни. Пливуть човни. Пливуть…
Героєм слава — вписано у серці.

Андрій Любка

Андрій Любка вірші

Казав чоловік: мені не бачити сонця,
І дітей зустріну лиш біля могили.
У тілі моєму — свинець і стронцій¸
Але смерть мене не зупинила.

 

Його питали: якого чорта?!
Чому тобі не сиділось вдома?
Ти ж ніби людина другого сорту,
Тебе ж роками борола втома?

 

А він на це: страх пече і душить,
І від безсилля мене все боліло.
Крім зброї, у нас є мрії і душі.
Людина складається не тільки з тіла.

 

Режим стріляє в потилиці й спини,
Убивають людей мисливські гвинтівки.
А все, що ми можем — палити шини.
Україна бере початок з бруківки.

 

Цвітуть на Майдані смерті тюльпани,
Тріпочуть на вітрі криваві знамена,
Вогонь облизує трупи і рани.
Україна бере початок із мене.

 

І знов питали: як снайпер поцілив,
Як куля знайшла тебе в тьмі вечоровій?
Він відповідав: Я приїхав із Сміли.
В мене серце світиться від любові.

 

Я не був героєм і хотів лише жити,
Але пульс зупинився від пострілу ката.
Навіть мертвим я не покину битву,
Я й з неба вам буду допомагати.

 

Лиш не зупиняйтесь, вставайте, боріться,
Не може тривати вічно облога!
Нас не зупинить жодна міліція,
Єдиний наш вихід — це перемога!

Юлія Мусаковська

Юлія Мусаковська вірші

куля що була цвяхом
куля що була шилом
куля що була голкою
куля що була
ножицями кравецькими
куля що була зубом від борозни
куля що була ложкою
куля що була скобою
тою що з’єднувала ніжки й стільницю
куля що була не була
куля що була небула
з якої вдихаєш смерть
і видихаєш життя
любов журбу генетичну інформацію
групу крові імена друзів і родичів
цитати з книжок і пісень улюблених
запахи бузку жасмину поту попутників у метро
краєвиди впіймані поглядом
землю землю землю
пісок пісок пісок
попіл
цвяхи
голки
ножиці
зуби
скоби
все що в тобі й поза тобою
кулю що була кулею
залізом
тепер залізо – це ти

Остап Сливинський

Остап Сливинський вірші

Хайку з Майдану

 

Ідуть на площу.
Приводять життя, ніби
дітей до школи.

 

Ще трохи, й Різдво.
Понесуть Немовля вздовж
залізних щитів.

 

Тепер бачиш: ти
сам собі глина й гончар,
обпалений і міцний.

 

Дим у рукавах.
Ніби йдеш з цими людьми
лісистим хребтом.

 

Такий простий жест:
одне одному мовчки
пообіцяти.

 

Туди, за щити
пустимо качу – хай їм
пливе по тисині.

 

Провалився час.
Жінки несуть вечерю
мужам на мури.

 

Хай тільки нас
не виселять з наших тіл –
ми вистоїмо.

Олеся Мамчич

Олеся Мамчич вірші

у Маріїнському парку навесні
дерева пустили червоне листя
і струмки течуть
багряні
і повітря немає
місцями
а поміж людей –
кожен третій без тіні

у Маріїнському парку навесні
кулі дзижчать
а то бджоли

а сонце
викочується на сході
чорною шиною
і опадає на заході
обгорілою
задимленою
дірою

кажуть,
схлипи, крики – ввижаються
якщо прислухатись –
то лише трава шелестить

червона

Сергій Мартинюк

Сергій Мартинюк вірші

…і мовчки сотня непокорених героїв
відходила у чисті небеса,
і погляди знесилених мільйонів
дивились вслід братам, батькам, синам;
у темне небо по руках в відкритих трунах
до світу кращого крізь сльози матерів,
не буде прощення убивцям й нам не буде,
коли непомщеними лишаться всі ті, хто так любив,
хто не дістався правди, оступившись на півкроці,
хто згас за нас, недотягнувши до весни,
тримає курс у небеса славетна сотня,
землі своєї упокоєні сини.
Горять серця, палають вільні душі,
зійшла зоря, гряде нове життя,
герої не вмирають, кличуть нас на барикади,
і хай прийме тіла їх мерзла ще земля,
витає дух нескореної волі,
гримлять щити, молитви і пісні,
рядами рівними між нас ідуть герої,
усі, хто голову поклав в ці темні дні.

Ія Кива

Ія Кива вірші

Этот гробик – твой, мальчик, твой, не бойся, ложись,
Зажимая в ладошке пулю по имени жизнь,
Мы не верили в смерть, видишь – крестики из фольги,
Слышишь – все колокольни сорвали себе языки?
Мы тебя не забудем, веришь ли, веришь ли, ве…
Вера кровью в землю стекает по шву в рукаве,
Комом в горле встают песнопенья, молитвы, псалмы
Посреди этой чертовой в хаки одетой зимы,
И февраль, доставая чернила, плачет навзрыд,
И свеча на столе, оплывая, горит и горит…

 

Оригінал статті на Suspilne: Вічна пам’ять – тонке проміння: вірші про Небесну Сотню

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Знижка на Чванька!

Вітаю, букнетівці.

А ви знаєте хто такий чванько?

Один чудовий автор, який має неординарне почуття гумору,  сказав, що назва моєї книги Чванько в баюрі тягне на афоризм. Дякую йому, він шалено потішив моє марнославство)))

Голосуємо за обкладенку)))

Вітаю, дорогі мої читачі! Хочу запитати вашої думки? Яка з обложок краще підходить до твору “Мій дракон”?

1

2

Буду рада почитати ваші коментарі)

Видавець Олег Зень презентує першу книгу на Букнет

Зустрічайте: «TERTIUM DATUR. ЦЕНЗУРОВАНА РЕАЛЬНА ІСТОРІЯ» – сучасна українська химерно-комедійна історія.

АНОТАЦІЯ 
«Це комедія, в якій реальність тісно переплітається з містикою, жартівлива, але водночас драматична.

Купа приємностей!

Вітаю, дорогі читачі!

Сьогодні я до вас з купою гарних новин)) 

Завтра 5 березня на книгу Повір у диво діятиме приємна знижка. Хто чекав повного тексту, ласкаво прошу скористатися можливістю придбати за зниженою

Завершення книги та знижки :)

Привіт! Роман «Я (не) твоя іграшка!» підходить до завершення заключна глава та епілог вже у п’ятницю. А це означає, що ціна на книгу зросте, тому поспішіть і придбайте книгу за нижчого ціною.

Оскільки скоро найбажаніший

Перейти до блогу

Нові автори

Анатолій Хільченко

Анатолій Хільченко. Народився на Полтавщині 1979 року. Навчався у Київській духовній семінарії та академії. Працював у релігійних та навколоцерковних громадських організаціях. Священник Української Православної Церкви. сторінка в Букнет: https://booknet.com/uk/anatoli-xlchenko-u5561052 Сторінка у мережі ФБ: https://www.facebook.com/presviter.anatoly/ Ютуб-канал: https://www.youtube.com/channel/UCaAjutYWJOdPdHaNCJU28ng

Tadeй Кількість робіт: 8 Ruslan Barkalov Кількість робіт: 7 AnRе Кількість робіт: 5 Володимир Віхляєв

Віхляєв Володимир Вікторович народився 23 червня 1986 року в смт. Приазовське Приазовського району Запорізької області. Проживає в місті Запоріжжя. Член Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України, Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, Національної асоціації адвокатів України, Спілки адвокатів України, Науково-експертної ради Асоціації адвокатів України. Академік Міжнародної літературно-мистецької академії України Магістр права та менеджменту […]

Перейти до "Нові автори"