Меню

Від самобичування до самоаналізу

Букнет Від самобичування до самоаналізу

Від самобичування до самоаналізу

Зазвичай я займаюся самобичуванням. Сьогодні вирішила зайнятися самоаналізом:))) Все почалося з того, що я переглянула коментарі читачів до книги “Хайгейтський привид”.

Ось деякі з них:

Тарас Мельник: “Чомусь читав і поринув у дух епохи. Згадалася мені книга Артура Конан Дойла “Історія спіритуалізму”. Як люди тоді (друга половина ХІХ століття) захопилися бажанням говорити з мертвими. Вдови прагнули знову почути голоси втрачених у війнах чоловіків. Вам вдалося відтворити той дух і емоції!”

Ворожеска: “Довго думала, що написати. Настільки довго, що заодно прочитала ще й другу частину.) хоч це і дві різні справи, але в моєму мозку сприймаються цілісно (як одна книга))). Цією художньою мовою можна лише насолоджуватися… “коріння кедрів”, “слина заводів”, “будинок, наче почорнілий зуб”. Всі оці порівняння створюють атмосферу, яка затягує.”

Ніна Коваль: “О! Мені теж не вистачатиме того містичного шарму))
Маринко, я отримала неймовірне естетичне задоволення від прочитання. Я насолоджувалася кожним розділом, я, мов дитя цукерці, раділа всім тим деталям, котрими майорить книга (від опису персня до назви вин), бо саме вони створюють ту саму “особливу” атмосферу.”

Ярина Мартин: “Супер! Мене просто заворожила ця атмосфера готичності. В деяких особливо містичних моментах навіть губи кусала від напруженння.”

Тетяна Юр’єва: “Дуже нуарно вийшло! Прям занурюєшся в атмосферу, коли читаєш.”

І мені захотілося проаналізувати, що саме я використовую, щоб створити ту саму АТМОСФЕРУ, про яку всі згадують.

По-перше, довелося відповісти собі на питання, що таке атмосфера? Це відчуття, яке у вас виникає, коли ви читаєте книгу або сцену, відчуття, яке втілюється у емоціональному та візуальному аспектах художнього твору. І добре, коли автор вміє керувати атмосферою – направляти її у потрібне русло.

І я дійшла думки, що у створенні атмосфери, я використовую певні засоби. Це те, що я для себе вивела сама.

1 засіб – П’ять почуттів

Я створюю атмосферу за допомогою того, що я постійно називаю “показувати, а не розказувати”. Якби мені кожен раз давали п’ять копійок, коли я це кажу, я б вже була багатша за халіфа.

Лінивий або недосвідчений автор (тішу себе надією, що я цю стадію залишила в минулому))) вдається до “розказування”, використовуючи для змалювання сцени самі лише прикметники. Бо це просто. Ми всі, письменники чи ні, знаємо достатньо прикметників, щоб описати будь-що навкруги, правда ж? Карі очі, виснажлива робота, ароматний борщ. Але прикметники – це те, як сам автор відчуває свою сцену, а читача, як би це дивно не звучало, не цікавить, що там відчуває автор, читач хоче відчувати сам – заради цього він і читає книги.

Я намагаюся не сповіщати читача про те, що той має відчувати, а дозволяю йому відчути самому. Як я це роблю? Колись я почула одну з найкращих рекомендацій від викладача: у людини є п’ять способів сприйняття навколишнього світу, через зір, слух, доторк, нюх, смак. От і не забуваємо їх використовувати для того, щоб достеменно передати дух сцени. Цієї поради я активно дотримуюся.

Коли я пишу про старий будинок так і чешуться руки прямо взяти і написати “старий будинок”. І я дозволяю собі таку слабкість, чому б і ні. Але потім я починаю уявляти, що саме про той будинок може сказати моя головна героїня, що вона там бачить, які запахи відчуває, який на доторк той шовк, що вона чує, яке на смак те вино, яке їй там подають.

Уривок з роману “Хайгейтський привид”

“Будинки можуть розповісти багато про своїх власників.

Дім Еда Брокінгтона повністю пожерли хащі. Можна було пройти вулицею повз будинок і навіть не помітити його. Хіба що його димар стирчав з того зеленого хаосу, випльовуючи тоненькі цівочки диму в похмуре небо.

Кассандра штовхнула хвіртку в сад і пішла вузенькою стежкою. Будинок з коричневої цегли, що стояв наприкінці стежки, мав непривітний вигляд. Йому не вистачало руки гарного господаря. З даху місцями зникла черепиця, розкидані біля сараю інструменти прикрив килимок павутиння, а клумби стали притулком засохлих залишків того, що колись було бегоніями.

Кассандра діловито постукала в двері. Їй довелося довго чекати, поки несимпатична чоловіча пика не вигулькнула у трохи прочинені двері. Його неохайне волосся і щетина доповнили картину занедбаності.

Ед Брокінгтон поглянув на Кассандру з підозрою.

– Доброго вам дня, містере Брокінгтон. Мене звуть Кассандра Ейрс. Я прийшла, щоб поставити вам декілька запитань щодо вашої служби при Хайгейтському цвинтарі.

– А що таке? – Тон його був не надто дружнім.

– Я можу зайти?

Без будь-якого ентузіазму містер Брокінгтон зробив крок в сторону і пропустив її.

Всередині було повно бруду, все було розкидано і смерділо тютюном, хоча головним джерелом смороду виявився сам власник будинку. На столі горою звалені брудні гуртки і тарілки, а всю його вищерблену поверхню вкривали залишки їжі.

Серед цього бедламу, охайний і причепурений кошик з їжею, який стояв на лавці, виглядав чужорідним. Його, напевно, принесла якась турботлива жінка, мати, а може, сестра, приймаючи до уваги, що Ед Брокінгтон не був одруженим.”

 

 

2 засіб – Диявол в (правильних) деталях

 

Саме вибір влучних деталей створює ту атмосферу, яка необхідна для вашої сцени. Я намагаюся уявити, яке саме відчуття я хочу викликати у читача. Найчастіше – відчуття жаху і дискомфорту (ну що ж, люблю я полоскотати нерви людям))). Якщо я описую місцевість, я добираю образи, які викликали б у мене і у інших це саме відчуття жаху, відрази, дискомфорту і т.д.

Також, я надаю перевагу специфічним деталям, а не абстрактним. Якщо герой знаходиться у кімнаті і атмосфера, яку я хочу передати, це занедбаність, я передаю це через дрібні деталі: крихти на столі, обірвані шпалери, сморід цвілого хліба, лампочка, яка мерехтить.

 

Уривки з роману “Хайгейтський привид”

 

“Будинок, в якому мешкала Кассандра, виглядав, як хворий зуб – почорнілий і гнилий.”

“Холодні щупальця жахливого усвідомлення оповили тіло Кассандри.”

“- Ми знайшли це сьогодні вранці. – Містер Редлоу підвів Кассандру до могили, яка стояла відкрита, як роззявлена чорна паща, що наче застигла в німому крикові люті.”

Хворий зуб, почорнілий і гнилий; щупальця, які оповивають тіло; роззявлена паща, що наче застигла в німому крикові люті – все це неприємні для нашого уявлення речі, а тому влучні деталі для опису сцени, яка саме такі відчуття і має викликати.

 

3 засіб – І що коїться у тебе в голові?

 

А тепер про найважче. Почуття героїв. Вони також впливають на атмосферу в художньому творі. Саме почуття героїв мають змусити нас співпереживати їм, так? Нащо тоді взагалі читати, якщо ми не співчуваємо героям, або не відчуваємо відрази до їхніх ворогів?

Але якщо залізти в голову персонажу і просто сказати “Їй було страшно.” (знову ж таки, так ми “розказуємо”, а не “показуємо”), відчуття жаху не передасться читачеві. Таку фразу треба доповнити деталями, через які читачу самому стало б страшно.

 

Уривок з роману “Хайгейтський привид”

 

“Кессі радше поплескала в двері кімнати, ніж постукала. Вона ніколи не стукала, бо від того боліли кісточки її пальчиків. Дверна ручка була туга, але Кессі змогла її повернути. Двері клацнули. Цей мелодичний звук запрошував дівчинку в кімнату до матусі і в її обійми.

– Мамо!

І ось вона, біля вікна. Наче вальсує. Така граційна, немов застигла в повітрі.

– Я принесла тобі квіти, матусю!

Кессі зайшла в кімнату. Мама не повернулася до неї. Вона погойдувалася. Зліва вправо. Такий дивний танок. Кессі звела очі до стелі. Мама висіла на мотузці.

Маленькими ніжками Кессі підійшла ближче. Вона взялася за поділ маминої сукні і розвернула її до себе. Канделябр, на якому вона висіла, задзвенів. Обличчя мами більше не було красивим. Воно було синє, її язик стирчав з почорнілого рота. Кессі закричала.

Хтось біг вверх сходами.

– Боже всемогутній! – скрикнула покоївка. Вона схопила Кессі і вибігла з нею з кімнати.”

Я певна, з цього уривку можна чітко зрозуміти відчуття дівчинки. Але я уникала того, щоб назвати це почуття експліцитно (напряму).

 

4 засіб – Вся справа у розмірі

 

Мова піде про розмір речень. Я помітила, що в динамічній сцені, коли я пишу екшн, я використовую коротші речення, через що динаміка самого тексту теж зростає.

Коли я пишу роздуми, або ж змальовую плинну атмосферу, мої речення стають довші і складніші (про довжину моїх речень вже “ходять легенди” – але це мій стиль і змінювати його я не хочу).

 

 

5 засіб – Рух – це життя

 

В сцені повинні рухатися не лише ваші головні персонажі, але все навкруги них. Світ, який я створюю, рухається. Рухаються інші персонажі, рухаються екіпажі, дерева, річки, хмари. Якщо сцена відчувається трохи статичною, я думаю, як додати їй рухів. Це правило я поцупила зі своїх уроків з кіно. Найкращі сцени з культового кіно не статичні, а динамічні, актори, як реальні живі люди, виконують те, що в індустрії називається “doing your business” – виконувати повсякденні рухи, як в реальному житті: налити собі води, визирнути у вікно, зняти капелюх.

Але звичайно, всі рухи мають відповідати змісту сцени і теж направлятися на створення атмосфери. От наприклад, найбільш типова дія персонажа з фільму в жанрі нуар – запалити сигарету, тому що за правилами жанру, ця дія передає сцені певне відчуття напруги, відчуженості, замисленості.

 

6 засіб – В мені вмирає поет

 

Я обожнюю метафори. Вони також додають атмосферності. Але не заїжджені метафори, які використовуються в підручниках, а ті, які я вигадую сама.

 

Уривки з роману “Хайгейтський привид”

 

“Вітерець ковзав по землі, шурхотів опалим листям і хапав її за щиколотки, наче то були холодні пальці мертвих, що витикалися з-під землі.”

 

“Вдоволена собою, Кассандра споглядала, як краплини дощу створювали незграбну імпресіоністську картину біля її ніг.”

 

Метафори також мають відповідати атмосферності сцени.

 

Що допомагає мені налаштуватися на створення атмосфери

 

Знаєте, є люди, які чують слова і уявляють кольори. А я пишу і уявляю музику. Часто я пишу і вмикаю музику з фільмів, схожих за жанром. З усіх видів мистецтв, музика найшвидше і найлегше допомагає викликати почуття. Уявіть всі ті культові фільми без музики – вони б не мали такого успіху. У драматичній сцені ми плачемо і часто стриматися важко саме через музику.

Саму музику я не описую, звісно, але мені допомагають налаштуватися на певну атмосферу музикальні треки. Можливо це вібрації музики – вони викликають у мене цілу палітру відчуттів і мені стає легше писати. Але це не універсальна річ – я знаю людей, які зовсім не можуть писати під музику.

 

Сподіваюся вам було цікаво. А може, навіть, ви знайшли для себе щось корисне. Тоді я не дарма просиділа очі перед монітором! Бажаю натхнення!

 

Оригінал статті на booknet.com: Від самобичування до самоаналізу

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення