Від Дереша до Роздобудько: Сучасні українські романи арабською

2026-01-28 08:00:00 Імадеддін Раеф

Перекладів української літератури арабською стає все більше, і Імадеддін Раеф один із тих, хто активно докладається до подолання міжмовних і міжкультурних бар’єрів. За останні 6 років світ побачили 7 романів у його перекладах, що значно розширює уявлення арабомовних читачів про українську літературу.

Імадеддін Раефодин розповідає Читомо, як він працює з українськими авторами й обирає книжки для перекладу.

Нещодавно каїрське видавництво «Сафсафа» випустило арабський переклад роману «Фаріде» Ірен Роздобудько. Оригінальна книжка була опублікована видавництвом «Нора-Друк» у 2021 році. Одразу після виходу «Фаріде» в Києві, я усвідомив важливість художнього осмислення трагедії кримськотатарського народу та необхідність донести цей роман арабськомовному читачеві. Я прочитав уривок з книжки й захопився чудовим стилем Ірен Роздобудько та її майстерними описами. З авторкою я познайомився через роман «Ґудзик», з якого я переклав розділ на прохання одного з кувейтських видавців, проте цьому роману не судилося побачити світ арабською мовою.

 

Я працював над перекладом доступного тексту роману «Фаріде» арабською мовою та опублікував його у блозі «Зошити української літератури», а також розіслав переклад низці колег-письменників та журналістів, оскільки знав, що справа кримських татар не є чужою для арабського читача загалом та для єгипетського читача зокрема. Після трагедії 1944 року в Каїрі відбувалися кампанії підвищення обізнаності щодо кривд кримськотатарського народу, які проводив представник Вищого комітету з захисту мусульман Криму Юсуф Валі-Шах Уралкірай. Він був одним із вчених Університету аль-Азхар і викладав у Французькому коледжі для дівчат у місті. 

Університет аль-Азхар зіграв важливу роль у висвітленні цієї трагедії, оскільки генеральний секретар університету та член Єгипетської народної асамблеї Мухаммад Абдель Латіф ад-Дарраз виніс цю справу до парламенту та виголосив промову, звернену до єгипетського народу, з закликом підтримати кривджений кримськотатарський народ та прийняти біженців, які прибували до Єгипту через Європу. Письменник Уралкірай задокументував зусилля, витрачені протягом 1940-х років, у своїй книзі «Катастрофа мусульман Криму в Радянському Союзі», до якої передмову написав великий арабський письменник Аббас Махмуд аль-Аккад; книга вийшла у каїрській друкарні «Абдін» у серпні 1950 року. Вона досі вважається одним з нечисленних арабських джерел про цю трагедію.

 

Сьогодні роман «Фаріде» у моєму арабському перекладі приєднався до п’яти своїх попередниць, і тепер ми можемо сказати, що маємо невеличку бібліотеку, яка складається з низки сучасних українських романів, перекладених арабською мовою без посередництва інших мов. Ці романи такі: «Ажнабія на червоній машині» Марини Гримич (Бейрут: Arab Scientific Publishers, 2020), «Час розкиданого каміння» Володимира Самойленка (Каїр: вид. Сафсафа, 2021), «Аномальна зона» Андрія Кокотюхи (Бейрут: Arab Scientific Publishers, 2022), «Культ» Любка Дереша (Каїр: вид. Сафсафа, 2023), «Останнє бажання» Євгенії Кононенко (Каїр: Сафсафа, 2024); а також роман Ірен Роздобудько «Дванадцять, або Виховання жінки в умовах, не придатних до життя», перекладений на арабську колегою Оленою Хоміцькою (Каїр: вид. Єгипетське бюро, 2024). 

Початок історії

Я не планував займатися перекладом сучасних українських романів арабською мовою. Я працював над власним проєктом з перекладу всього написаного про Левант слов’янськими мовами на арабську, тим більше, що тексти мандрівників, паломників і письменників, які відвідали наші землі, не отримали майже жодної уваги в радянський період і були майже забуті після розпаду Радянського Союзу. Але отримання мною паперової копії роману Марини Гримич «Ажнабія на червоній машині» на Міжнародному книжковому ярмарку в Абу-Дабі 2018 року багато чого змінило в моєму мисленні.

 

З одного боку, я був вражений здатністю авторки глибоко зрозуміти складність і проблеми багатоконфесійного ліванського суспільства та представити їх читачеві через історії українських жінок, одружених із ліванськими юнаками. Незабаром після прибуття до Бейрута Марині Гримич вдалося піти слідами великого письменника та мовознавця Агатангела Кримського (1871-1942), який незабаром після прибуття на Схід створив «Бейрутські оповідання» (1897). Авторці вдалося включити велику кількість етнографічних та антропологічних фактів про ліванське суспільство: їжу, одяг, звичаї, традиції та народні вірування, способи спілкування з гостями та іноземними жінками… і вилити все це щирою мовою та гумористичним стилем, сповненим захвату.

З іншого боку, я відчував, що маю борг перед Мариною Гримич, яка була захоплена реалізацією численних інноваційних культурних проєктів, бувши дружиною посла України в Лівані Ігоря Осташа (2016-2022). Ці культурні проєкти були дійсно винятковими, тому я захотів подарувати їй цей арабський переклад її роману. Однак того року «Український інститут книги» розпочав свою діяльність з підтримки перекладу та авторських прав, тому арабський варіант книжки і вийшов у Бейруті.

 

До виходу «Ажнабія на червоній машині» я познайомився з письменником Володимиром Самойленком, і він подарував мені автографований примірник своєї книги «Час розкиданого каміння» (Київ: «Ніка-Центр», 2015). Письменник був у складі делегації українських видавців, які взяли участь у заходах «Українських культурних днів», організованих Посольством України в Лівані в межах Арабського та міжнародного книжкового ярмарку в Бейруті в грудні 2017 року. Дзвінок надійшов з Каїра, від видавця Мухаммада аль-Баалі, який за останні п’ять років став одним із найвидатніших арабських видавців. Я запевнив його, що заздалегідь прочитав книгу і вона мені сподобалася, і так переклад побачив світ у єгипетській столиці в листопаді 2021 року. Найбільше читачів у цьому романі вразило те, що він розповідає про дружбу між його героями, а також відкрив перед ними світ друку та видавництва в сучасній Україні. Мабуть, персонаж єгипетського студента, який приїхав до Києва для отримання ступеня доктора філософії, хоча і не є основним, але торкнувся реальності заможної верстви єгипетського суспільства, і це було кмітливим штрихом автора.

Від Бейрута до Каїру

Фінансова криза в Лівані почалася ще до карантину та пандемії COVID-19. Криза поглиблювалася, банківська система частково зруйнувалася, а потім зникли товари першої потреби, ліки, паливо, а разом з ними й електрика. Кризи йшли одна за одною: від вибуху в Бейрутському порту в серпні 2020 року до напруги безпекової обстановки між районами, аж до «війни на відстань» (2023), яка тривала близько року, та війни та переселення (2024). Ці кризи вплинули на життєво важливі сектори Лівану, і особливо постраждав сектор друку та видавництва. Книжкові ярмарки зникали на три роки, найпомітнішим з них був Арабський та міжнародний книжковий ярмарок у Бейруті, який спробував ожити цієї весни, але участь у ньому була непомітною порівняно з масштабами участі до кризи.

Попри все це, видавець Бассам Шбаро (який разом із братами володіє «Arab Scientific Publishers») зумів надрукувати арабський переклад книги «Аномальна зона» Андрія Кокотюхи (2022). Це видавництво відзначається тим, що має центри в країнах Аравійської затоки та компанію з розповсюдження книг через інтернет. Насправді видавцю Бассаму Шбаро (нехай земля йому буде пухом) не сподобалося слово «аномальна» в назві книги, оскільки це слово все ще використовується для позначення сексуальних відхилень в арабській літературі. Тому назву довелося змінити сучасним способом, і вона стала «Там, де зникають люди». Читачі добре сприйняли роман, тим більше, що детективна література була популярна в Бейруті в 1960-х роках, але зникла з початком ліванської громадянської війни (1975-1990) і з’являлася лише в деяких творах ліванського письменника Жаббур Дуейгі (1949-2021), роман якого «Надруковано в Бейруті» переклала українською мовою колега Оксана Прохорович («Нора-Друк», 2022).

 

Значення роману «Аномальна зона» полягає не лише в його літературному жанрі, але й в тому, що він знайомить арабського читача з містом Житомиром та повсякденним життям у ньому через слова Андрія Кокотюхи — письменника майстерного, який вміло та елегантно малює своїх персонажів і звертає увагу на найдрібніші деталі.

 

Крім того, роман відкрив читачам світ журналістики та інтереси читачів, корупцію політиків, трагедію Чорнобиля та стан справ у внутрішніх органах безпеки країни.

 

Поки становище видавництв у Бейруті погіршувалося, Каїр міцно підіймався. Завдяки стабільності безпекової та політичної ситуації в останні три роки Міжнародний книжковий ярмарок у Каїрі перетворився на ярмарок із найбільшою відвідуваністю в арабському світі. І це не дивно, адже Єгипет — найбільша арабська країна за чисельністю населення, і найбільша частка інтелігенції, письменників і читачів зосереджена в столиці, де населення «Старого Каїра» перевищує 10 мільйонів, а населення «Великого Каїра» перевищує 22 мільйони, що робить його однією з найбільших столиць світу за площею та чисельністю населення.

У Каїрі у 2023 році вийшов арабський переклад роману Любка Дереша «Культ». Західна музика, що прийшла в 60-х і 70-х роках, досі має особливу популярність серед молодих арабських поколінь, і низка музикантів, з творами яких взаємодіє роман, користується великою повагою. З першого погляду читач відчуває, що письменник писав свій роман під впливом наркотиків, але текст захоплює його і не відпускає. Уважне читання цього роману дозволяє читачеві дізнатися про Україну в перше десятиліття після здобуття незалежності та в останні роки радянської ери. Деякі сцени, безперечно, шокуючі та несподівані, але в цілому текст був сприйнятий позитивно.

 

Назву арабською мовою також довелося змінити, оскільки слово «Культ» неприйнятне в арабському суспільстві та нагадує про різноманітні конфлікти на релігійному ґрунті, незалежно від того, чи означає воно «релігійну громаду», чи «поклоніння». Тому ми разом із видавництвом домовилися, що роман називатиметься на ім’я міста, де відбуваються події, — «Мідні буки».

 

Наступного року арабський читач познайомився з письменницею Євгенією Кононенко через її роман «Останнє бажання» (Вид. Анетти Антоненко, 2015). Арабський читач добре знайомий з тоталітарними режимами та письменниками, чиї твори регулярно видаються за таких режимів, і, природно, ніхто їхніх творів не читає. Вихід арабського перекладу роману збігся з падінням сирійського режиму в кінці 2024 року, що сприяло поширенню історії класичного радянського письменника Івана Івака, який був катом у режиму та написав свою автобіографію. Роман особливо сподобався деяким колегам з «Спілки ліванських письменників», оскільки він, з одного боку, детально описує кроки, необхідні для написання автобіографії, а з іншого — знайомить читача з майстернями творчого письма в радянську добу. Але найяскравіше в цьому романі те, що він малює історію Києва, «міста сірих будинків», через його персонажів, де місто — місце — перетворюється на головного героя.

Того ж року, одночасно з виходом роману «Останнє бажання», у Каїрі видавництво «Єгипетське бюро» випустило арабський переклад роману Ірен Роздобудько «Дванадцять, або Виховання жінки в умовах, непридатних для життя». Переклад виконала колега Олена Хоміцька, і я був дуже радий, з одного боку, прочитати цей роман арабською мовою, а з іншого — тому, що ще один колега долучився до потоку перекладу сучасного роману з української мови арабською. Колезі Хоміцькій можна зарахувати до активу те, що її текст самостійний, ніби він спочатку був написаний арабською. Вона влила в нього свій довголітній досвід перекладу, дотримуючись стандартів плавності та природності. Вона також врахувала вимоги сучасного літературного письма відповідно до правил звичного єгипетського арабського правопису. Вона добре підібрала легку, близьку читачеві, але водночас міцну лексику та вирази, які передають сенс належним чином. Їй також вдалося додати своєму тексту естетичної лінгвістичної досконалості та пояснити деякі фрази та терміни у виносках.

6 років і 7 романів

Ось ми й дійшли до роману «Фаріде», який нещодавно вийшов у видавництві «Сафсафа» у Каїрі й займе своє місце на Міжнародному книжковому ярмарку в Каїрі в січні-лютому 2026 року, після того, як побуває на ярмарках у Шарджі, Алжирі та Кувейті. Протягом останніх п’яти років мені випала честь відкрити вікно, через яке арабський читач міг познайомитися з сучасним українським романом із середньою швидкістю один роман на рік, а колега Олена Хоміцька додала сьомий роман до шести, і таким чином сформувалося ядро бібліотеки українських романів, перекладених арабською мовою.

 

На арабських книжкових ярмарках, від Атлантичного океану до Перської затоки, серед читачів і видавництв дедалі більше поширюється думка, що сучасний український роман заслуговує на належне місце на полицях перекладної світової літератури арабською мовою.

 

Тому я сподіваюся, що це вікно, яке я мав честь відкрити, залишиться відкритим і розшириться зусиллями колег-перекладачів в Україні, перетворившись на широкий балкон, що дозволить арабському читачеві ознайомитися з українською літературою, перекладеною з української мови арабською, без посередництва інших мов. Крім того, всі фахівці з арабської літератури та ті, хто знайомий з арабською культурою, знають, що арабський читач протягом останнього десятиліття виявив великий інтерес до перекладених романів загалом і, зокрема, до романів, перекладених з європейських мов.

 

Оригінал статті на Suspilne: Від Дереша до Роздобудько: Сучасні українські романи арабською