Володимир Рафєєнко. Перші тижні війни

Володимир Рафєєнко. Перші тижні війни

Продовжуємо проєкт «Воєнний стан» – онлайн-антологію есеїв українських інтелектуалів та інтелектуалок про війну від Meridian Czernowitz. Сто авторів – у ста текстах – розкажуть про власні враження, спостереження й почуття. Створення антології відбувається у межах проєкту «Поглиблення внутрішнього культурного діалогу в Україні»Частину цих текстів – в оригіналі та англомовних перекладах — публікується на Читомо.

Перші тижні війни

Двадцять четвертого лютого ми з дружиною святкуємо річницю весілля. І цього року планували в наших лісах під Києвом улаштувати вечірку на двох. Часи були ковідні, і їхати кудись до ресторації чи запрошувати гостей до себе не дуже хотілося. Дякувати Богу, тещу ми за кілька днів до того відправили до онучки за кордон, тому свято мало бути тихим і світлим.

 

Двадцять четвертого зрання дружина підняла мене з ліжка і сказала, що почалася війна. Я не повірив. Тобто я знаю, що моя Олеся брехати не може, їй це просто фізіологічно не властиво. Але й сенс її слів ніяк не міг до мене дійти. Мені знадобився сніданок і кілька годин в інтернеті, щоб увімкнутися в загальну ситуацію, як вона є.

 

 

Швидко з’ясувалося, що між нами і Києвом уже точаться бої. По Варшавській і Житомирській трасах суне важка техніка росіян, яку наші періодично палять. Міський транспорт, звичайно, вже не ходить. А власного ми не маємо. Отже, й виїхати нікуди не можемо.
Стріляли одночасно і справа, і зліва, і за нами, і перед нами. Гули літаки й гелікоптери. Наш кіт кричав і ховався, кричав і ховався, і боявся виходити на вулицю. Але в домі теж було так незатишно, що він не злазив із колін. Та й на колінах також не був спокійний, бо від вибухів дрижали вікна і розгойдувалися двері. Ми гріли кота, а кіт грів нас. І я думав, як добре, що ми багато чого придбали на нашу з дружиною річницю. Святкових запасів на деякий час вистачить.

 

***

 

Перші дні було більше тривожно, ніж страшно. Туман, тепло, сіро-синє небо, і вибухи, і луна від них, що котиться лісом і б’є тебе в груди. Потім тривога відступила, і її місце зайняв крижаний жах. Ми нарешті усвідомили, що опинилися в щільному кільці російських військ у лісі, на березі озера, між Бучею і Бородянкою.

 

Магазини не працювали, аптеки позачинялися, десь за тиждень зникло світло, за ним інтернет і мобільний зв’язок. Ми ходили темним будинком, рахували свічки й дякували китайцям за те, що вони є. Бо саме ця прекрасна нація зробила три наших ліхтарики, здатні заряджатися від сонця. Крихкі, малопотужні, маленькі, один із них я майже розбив, заряджаючи його на вулиці, але саме вони дарували нам світло ввечері й можливість бачити одне одного в суцільній темряві.

 

***

 

Якщо я все добре пам’ятаю, на переході між лютим і березнем до нас повернулася справжня зима. Температура різко впала. Тумани зникли. З’явилися сліпуче сонце і вітер. Сніг, і сосни, і синє-синє небо. Краса неймовірна, якби тільки не воєнні дими, якими тягнуло звідусіль.

 


Коли сосни підступають просто до воріт вашого дачного селища, це сприймається поетично, особливо – коли вони стоять облиті вечірнім сонцем, як бурштином. Але з перших днів окупації я думав про те, як ці сосни виглядатимуть, якщо росіяни підпалять ліс.

 

Відсутність інформації дошкуляла не менше, ніж постійні вибухи вдень і вночі. Так било і гупало, що дім хитався. Ми перебралися з другого поверху на перший, нам здавалося, що там трішки безпечніше, хоча, мабуть, у цьому не було жодного сенсу. Вночі мороз сягав п’ятнадцяти градусів, і, прислуховуючись до роботи опалювальної системи і важкої артилерії, я намагався скласти якийсь план на той випадок, коли росіяни розбомблять газопровід. Ми не мали пічки, а стіни були тонкі, бо ми жили, по суті, в літньому домі, куди свого часу провели опалення. Неможливо було уявити, як без газу протягнути в ньому бодай три-чотири години, не кажучи вже про кілька днів чи тижнів.

 

***

 

Попервах нам вдавалося купувати їжу в селян, бо довкола дачних селищ, звичайно, були хутори й села. Але невдовзі селяни зрозуміли, що війна і окупація – не на лічені дні, підвозу продуктів немає, тож треба економити для самих себе, для своїх родин. Це був початок березня.

 

Ми проінспектували наші запаси і, знаючи більш-менш точний розхід, приблизно вирахували, коли в нас почнеться конкретна продовольча криза. Ця дата світила нам у темряві нашого життя не гірше за китайські ліхтарики. Принаймні вона робила мене неймовірно бадьорим, і я весь час думав, як би нам вибратися з пастки, в якій ми опинилися.

 

 

Десь тоді ж дачники, які мали власний транспорт, почали виїжджати через російські блок-пости на неокуповані території. Не всім вдавалося проїхати живими, але люди все одно рухалися, бо тут, у лісі, що далі, то відчутніше нам усім стискали горло відчай і безнадія. Вже на другу неділю березня з нашого селища виїхало вісімдесят відсотків людей.

 

Чи треба казати, що чужих ніхто не брав? Хоч би як просилися. Всі економили паливо. Бо у всіх були діти, опинитися з якими на морозі в заглухлій автівці та ще й, скажімо, вночі ніхто не бажав. Ні, звісно, траплялися винятки, але зазвичай брали або дітей, або максимум одну людину в машину. А ми з дружиною не допускали думки про розлуку в ситуації, коли неможливо буде підтримувати зв’язок.

 

***

 

Дев’ятнадцятого березня волонтери вивезли нас з окупованих територій. Сьомий місяць я – двомовна людина – пишу і розмовляю майже виключно українською. Російською мені це робити боляче. Іноді до нестерпності. Гадаю, це назавжди. Дружина в Чехії. Я в Україні. Війна триває, і це – постійна напруга і травматизація. Але, якщо бути чесним, саме перші тижні війни настільки зламали і змінили мій світ, що я і досі цього ще цілком не усвідомив.

Оригінал статті на Suspilne: Володимир Рафєєнко. Перші тижні війни

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Олександер Шугай. «Ударило громом заліза…»

Ударило громом заліза  ̶Й земля, наче сцена, стряслась…Осіннього неба завісаУпала і не піднялась. Можливо, наслання від БогаІз космосу, із вишини?..О ні, то з сигналом «Тривога!»Із бункера  ̶  грім Сата

Рада ухвалила у першому читанні законопроєкт про заборону використання російських джерел в освіті й науці

Верховна Рада у першому читанні ухвалила зміни до законів, які регулюють використання джерел інформації країни-агресора в освіті й науковій діяльності. Про це повідомляється на офіційно

Видавництво з Венесуели отримало премію за захист свободи слова

Міжнародна премія за свободу публікацій (International Freedom to Publish Award) оголосила лауреата 2022 року, яким стало видавництво Editorial Dahbar з Венесуели. Про це повідомляється

Викрадена у Криму журналістка Данілович заявила, що піддається тортурам

Під час допитів громадянської журналістки Ірини Данілович представники фсб застосовували тортури. Про це вона повідомила в міському «суді» Феодосії.
За словам активістки, допити супрово

«Найкращий книжковий дизайн−2022» приймає заявки

У 2022 році Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал» всьоме проводить конкурс «Найкращий книжковий дизайн». Про це повідомили на сайті фестивалю.
На конкурс можуть подати книжки видавн

Перейти до блогу

Нові автори

Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Софія Заяць

Мій роман піднімає декілька тем: 1 Тема сексуальних домагань , через чоловіків і призму винуватий сам. 2 Ціна людського життя. 3 Тема технологій за якими люди не бачать людей. В мому фентезі є 4 основних легенди які формують його кістяк. 1 Мору (малі деталі є в Арці Істина ангела , один з найулюбленіших персонажів бо […]

Тоня Твіст

м. Київ Письменниця, перекладачка, авторка освітніх програм в «Lucky Academy». Пише для дітей та дорослих. Також пише детективи. Випускниця літературних шкіл, курсів та академії детектива. Публікується під псевдонімом в різних літературних журналах та збірниках. Лавреатка та фіналістка багатьох літературних конкурсів, серед яких: міжнародний літературний конкурсу до Дня Студента, (Канів, 2019); міжнародний літературний конкурс «Коли наблизитися…» […]

Ірина Мостепан (Мельник)

Ірина Сергіївна Мостепан (дівоче прізвище – Мельник) народилася 12 жовтня 1987 року на Рівненщині у селі Олександрія. Член Національної спілки письменників України. Учасниця народного літературного об’єднання «Поетарх» Рівненського палацу дітей та молоді. Акторка Рівненського молодіжного народного театру ім. Атталії Гаврюшенко. Із 2019 року живе у місті Ірпінь. Працює вчителем в Українському гуманітарному ліцеї Київського національного університету […]

Діана Анджейчик Кількість робіт: 6 Перейти до "Нові автори"