Висоти
2021-02-05 18:37:15 Анатолій Хільченко

Висоти

Возвиситись, аби пониженим бути
У погляді своєму на незбагненне,
Якого не здатен у тьмі своїй сягнути
І світлі, коли в нім пізнаю нікчемність.

Моє поривання у вись, у тузі сподівання
На милість Того, Кому повірив, і не знаю,
Чи прийде мить обіцяна Спасом зростання,
Чи може є приреченість, коли лиш утрачаю.

Забувши про земність і свою, і всього світу,
Полину журавлиним журливим ключем
За хмари, чекати суду злочинів своїх, отвіту,
Бо я приречений бути творінням і творцем.

А потім, коли складе мій ангел диво-крила,
Неначе камінь з висоти, спаде облуда моя,
Земна ця плоть, яка законом гріха безсила.
І нарешті прошепчу: буде, Боже, воля Твоя.

Оригінал статті на Букнет: Висоти