Вибачте, наболіло

 

Мушу поділитися з вами, бо інакше розірве – і я розлечуся тисячами іскор, як той клятий феєрверк.

 

Втрачене життя

 

Чому родилась я в цей час?

Що Всесвіт хоче цим сказати?

Чому життя моє таке?..

Хтось скаже: іншим гірше.

Терпи. У тебе все прекрасно.

 

Та душа моя вмирає,

не хоче жити в цьому жаху.

 

Чи можу дарувати я життя,

прирікаючи на вічні муки?

Чи заслужило те дитя

скніти в темряві окопа,

бути рабом, знаряддям,

лягти за чиїсь інтереси –

лягти

і більше не вставати,

хоч душа ще буде тліти,

нещасна, покручена душа.

 

Хто правий –

той, хто не виходить?

Чи той, хто зі зброєю в руках?

Чи, може, той, хто в теплих кабінетах

прирік усіх на цей єдиний шлях?

 

Де правда в цьому світі?

О світ – жорстокий і безжальний.

У ньому немає доброти,

немає любові, ласки, співчуття.

Є тільки жадібність і страх.

А любов – вона ось тут, удома,

там, де є батьки, сім’я, родина.

Більш ніде.

Ніде немає доброти.

 

Лиш той промінчик світла –

ніжний і крихкий.

Тож тримай вікно відкритим,

щоб не втратити його.