Василь Махно. Пульсуючий імпульс

Василь Махно. Пульсуючий імпульс

З того часу, коли я випадково натрапив на добірку віршів Єгуди Аміхая в польському журналі “Poezja”, до часу, коли придбав опасистий том його віршів у перекладі англійською в книжковій крамниці на Бродвеї – минуло понад два десятки років. Узагалі, як би це не виглядало неправдоподібно, але саме Аміхай, а не хто інший, поводив мене під нью-йоркською осінньою зливою. Тоді я не цілком орієнтувався у місті, плутаючи східну і західну його частини, переділену Бродвеєм. Того вечора я вибрався із Бруклина. Здається, це був листопад. Океанічні дощі прийшли до Нью-Йорка надовго, і кілька днів поспіль безперестанку лило. У вагоні сабвею було тепло – машиніст увімкнув опалення, а коли крізь запітнілі вікна на Мангеттенському мості показався Мангеттен, довелося заглянути до сабвейної мапи, щоби не проминути своєї станції. Читання Аміхаєвих віршів заплановано було в одному з корпусів Нью-Йоркського університету, розкиданих по периметру нового Вашинґтонського скверу. Можу собі тільки уявити, як дванадцятилітній єврейський хлопчик Людвіґ Пфойфер, що народився в Німеччині, сприйняв підмандатну Палестину, коли вперше ступив на Святу землю. Мабуть, вони доплили до Хайфи, до порту, який нагадував зразок хаосу – в порівнянні з німецькою педантичністю. Але часу на роздуми – їхати чи залишатися – у його батьків у тисяча дев’ятсот тридцять шостому році в нацистській Німеччині було обмаль. Причини всім нам відомі. Як більшість ізраїльських письменників, він на новій землі та в новому житті вбирається у нове ім’я та прізвище, пошите з літер івриту, і мовою його письма стає також іврит. Звісно, що німецька не була для нього зовсім чужою, але з нею доведеться розпрощатися з багатьох причин. Юний Людвіґ поселяється з батьками в Єрусалимі, тут він навчається, читає, дорослішає і стає поетом івриту. Однак спочатку він стане солдатом – вояком Бритійської бригади, а згодом Ізраїльського війська. Ситуація вимагала не віршів, а вояцького обов’язку. І Аміхаєве покоління з честю стане на оборону новоствореної держави. А оскільки протягом усієї історії тут завжди відбувалися війни й протистояння, тому, очевидно, молодих сіоністів це не відлякувало, а радше наснажувало. Спочатку вісімнадцятилітній Аміхай послужить у Бритійському корпусі в Єгипті. Це тисяча дев’ятсот сорок другий рік, тобто час, коли німецький африканський корпус іще продовжує просуватися у напрямку Єрусалиму. Про серйозність ситуації свідчить кабалістична оповідь про те, що бритійці посадили в літак чотирьох кабалістів, із якими облетіли всі можливі бойові позиції, а приземлившись, мудреці повідомили військове командування, що корпус Роммеля до Єрусалиму не дійде. Мовляв, пророк, якому вони молилися під час польоту, подав знак. Біля Нью-Йоркського університету я заблукав, наче на мене напала мана. Вулиці були порожніми, бо хто ж захоче чалапати просто так під зимним і шквальним дощем? Ну от, саме такий день вибрав Єгуда Аміхай у Нью-Йорку, щоби прочитати свої вірші. Вірніше, не він особисто, а перекладачі, яким, очевидно, виділили авдиторію саме цього дощового вечора. Мені запам’яталося те читання, бо всі, хто входив до приміщення, вносив із собою потоки води, що спливала з болоньєвих курток, плащів, парасолей, гумових чобіт і шкіряних черевиків. Калабані дощової води справляли враження, що поетичну метафору – доторку неба до землі – принесли всі, хто ввійшов знадвору в університет. Я вперше почув іврит – це була мова поезії, мова молитов та благословень, у якій пом’якшені приголосні сипалися з усіх усюд на слухачів. Потім іврит змінився англійською, але поезія Аміхая не переставала пахнути дощівкою. Якщо англійська мова для ізраїльського суспільства була природною, бо ж перебування під англійським мандатом вимагало відповідного мовного спілкування, то німецька – якою творили Гайне, Рільке чи Кафка – після Другої світової війни нагадувала про травми. До Єрусалиму у шістдесят дев’ятому році завітає Пауль Целан у не найкращий період свого життя. Поет німецької мови, яку вважав рідною і якій мстив. Чи може поет мститися мові? Може, та ще як! У повоєнному Єрусалимі було тоді чимало буковинців із тих, кому вдалося перетривати війну і вижити. Пауль читає для них німецькою, наче хоче приблизити для них Буковину і Чернівці. Однією з причин, поза іншими, кепського внутрішнього стану Целана були й неоднозначні стосунки з німецьким літературним середовищем. Єгуда для виступу Целана на ізраїльському радіо перекладає кілька Целанових віршів на іврит. Повернувшись до Франції, Целан із Парижа напише Аміхаєві листа, у якому скаже, що не мислить світу без Ізраїлю. У мене закралося думка, що у підтексті цього прочитується також, що Целан не мислить поезії без івриту. Зрештою, він говоритиме ізраїльському колезі про іврит його віршів якось так по-целанівськи, непрямо, наче виправдовуючи й водночас соромлячись свого німецькомовного вибору. Коли перекладатиму у своїй ранній молодості Збіґнєва Герберта, то, звичайно, не омину вірша «До Єгуди Аміхая». Мені видалося під час мого блукання тісними вуличками Старого міста, що Єгуда Аміхай перебуває у товаристві горлиць. Зрештою, у своїх віршах він часто персоніфіковував реальні деталі щоденного життя у глибокі метафори, в яких у теперішньому і минулому проглядалося майбутнє. Якщо б Аміхая назвати єрусалимським поетом, то таке означення цілковито відповідатиме реальності – із крихтою застереження, що Єрусалим потрібно розуміти в ширшому контексті, аніж виключно урбаністичному. Кожна з мов – українська, іврит чи будь-яка інша – переповнена ядрами поезії кожного слова словникового запасу. Тож коли твориться вірш, ці ядра зі знаками плюс і мінус, потрапляючи в особливе магнітне поле, поєднуються в єдиний нерозривний ланцюг поетичної логіки і краси. Цю особливу логіку та красу чи не найглибше виражено Аміхаєм у поетичній та світоглядній формулі: «Відчинено-зачинено-відчинено// До часу, коли народжується людина,// усе у світі без неї відчинено. Коли вона живе все зачинено// власним її життям. А коли вона помирає все знову відчинено// Відчинено-зачинено-відчинено. Це є людина». І хоча поетичне покоління, до якого належали Єгуда Аміхай, Натан Зах, Дан Паґіс, виступало у 1950-х супроти романтизованого стилю своїх попередників, намагаючись осучаснити поетичний іврит, усе ж питомі ознаки стосунку івритомовної поезії з релігійною свідомістю та особливостями юдаїзму ні в кого з них не зникли. Навпаки – у випадку Аміхая кожна деталь у його віршах набирає біблійної символіки. У цьому процесі постійного діалогу з Творцем поезія, за Аміхаєм, – найвірогідніший спосіб наважитися поставити питання й спроба зрозуміти, у першу чергу для себе, пульсуючі імпульси відповідей. Не завжди зрозумілі, але пульсуючі. Неспішний ритм, довірлива розповідь і візуальна метафора налаштовує читача на відповідне сприйняття: Аміхай говорить про речі, зрозумілі кожному, обираючи манеру, в якій поєднуються прозаїчність із піднесеністю. Я чітко пам’ятаю оте нью-йоркське читання, залите дощем, ці калюжі на ламінованому паркеті авдиторії, ці мокрі аркуші з англійськими перекладами, які перші ряди передавали останнім. Поезію неможливо розтлумачити, описати чи переказати, бо тоді, як тільки ми намагаємося це вчинити, – вона зникає, як імпульс світла, надісланий нам із безмежного космосу.

06.02.2021

Джерело: zbruc.eu.

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Василь Махно. Пульсуючий імпульс

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Короткі сюжетні поради

Якщо помічаєте ці 6 ознак — варто переглянути сюжет!

Читач не розуміє хто тут головний герой (отже не відчуває з ним зв’язку).

Читач знає, хто герой, однак в героя немає чіткої мети (отже читач не розуміє мети

Переможці розірашу!!!

Привіт! Це цілий інфаркт, коли доходить до визначення переможців))) На один промокод до “Руда чайка” 32 бажаючих! Добре, що я фарбую волосся, не буде видно сивини) Отже, кому сьогодні посміхнулася удача:

Единий промокод

Флешмоб “Це і моя війна!”

Прочитала тільки що блог Олени Скуловатової “Крим – це Україна”, і раптово мене охопили спогади про все, що відбувалося сім років тому. Я у 2014 році якраз очікувала народження дитини, і дуже добре пам’ятаю, як цілими

Всеукраїнський рейтинг «Книжка року ‘2020» оголосив лавреатів

Стали відомі лавреати ХХІІ Всеукраїнського рейтингу «Книжка року’2020» в семи номінаціях, премії «Нонфікшн» та головної відзнаки «Видавничий імідж року». До списку переможців по номінаціях увійшло 32 книжки, що презентують всі сегменти книжкового ринку України. Серед лавреатів: «Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві» Ганни Улюри (ArtHuss), «Амадока» Софії Андрухович (Видавництво Старого Лева), «Хлібне […]

Різдво Ірини Мельник

Мельник Ірина. Вікна. Книга перша: поезії. – Львів: Джезва, 2016. – 104 с.

Її твори сповнені віталізму. У них, чистих і ніжних, оприявнені життєвість, незнищенність нації. Про це пише zolotapektoral.

Перейти до блогу

Нові автори

Анатолій Хільченко

Анатолій Хільченко. Народився на Полтавщині 1979 року. Навчався у Київській духовній семінарії та академії. Працював у релігійних та навколоцерковних громадських організаціях. Священник Української Православної Церкви. сторінка в Букнет: https://booknet.com/uk/anatoli-xlchenko-u5561052 Сторінка у мережі ФБ: https://www.facebook.com/presviter.anatoly/ Ютуб-канал: https://www.youtube.com/channel/UCaAjutYWJOdPdHaNCJU28ng

Tadeй Кількість робіт: 8 Ruslan Barkalov Кількість робіт: 7 AnRе Кількість робіт: 5 Володимир Віхляєв

Віхляєв Володимир Вікторович народився 23 червня 1986 року в смт. Приазовське Приазовського району Запорізької області. Проживає в місті Запоріжжя. Член Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України, Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, Національної асоціації адвокатів України, Спілки адвокатів України, Науково-експертної ради Асоціації адвокатів України. Академік Міжнародної літературно-мистецької академії України Магістр права та менеджменту […]

Перейти до "Нові автори"