Василь Захарченко: «Спілкуючись російською, ми вбиваємо Україну щоденно, щогодинно, щохвилинно…»

Василь Захарченко: «Спілкуючись російською, ми вбиваємо Україну щоденно, щогодинно, щохвилинно…»

До 85-річчя уродженця Полтавщини, діяча українського руху опору 1960–1970-х років, письменника, журналіста і політв’язня комуністичного режиму Василя Захарченка

Юні роки

13 січня 2021 р. виповнилося 85 років від дня народження політв’язня комуністичного режиму, письменника-шістдесятника, журналіста, лауреата Шевченківської премії Василя Захарченка (1936-2018). Він народився у селі Гутирівка поблизу Полтави в селянській сім’ї. Навчався у Супрунівській середній школі. Ще у шкільні роки майбутнього письменника зачарувало правдиве слово Олеся Гончара. Пізніше дороговказами в літературі, за його власним висловом, стали «три Григорії — Косинка та два брати Тютюнники».

Вступив на факультет журналістики Київського університету. Навчався на одному курсі з майбутніми класиком української літератури Борисом Олійником, поетом-піснярем Вадимом Крищенком, знаним полтавським журналістом, багаторічним редактором газети «Село Полтавське» Павлом Пустовітом. Останній згадував, що це був особливий курс: набирали більше молоді із сіл, аби підготувати кадри для районних газет. Щоб якось прожити, хлопці ходили на залізничну станцію, де, бувало, цілу ніч розвантажували вагони, а вранці, знесилені, поверталися до гуртожитку. Також доводилося зносити моральний терор в університеті — усі лекції (крім української літератури та мови) читалися російською, а довкола панувала атмосфера підозріливості.

Після закінчення університету в 1958 році спершу працював газетярем у Кременчуці, згодом переїхав на Донбас. Хоча і там не знайшов душевної рівноваги: «Я задихався в задушливій зрусифікованій атмосфері, відчував, як міліє, пересихає моя мовна річка, як я глухну в цьому чужому російському морі».

Там зійшовся з Василем Стусом, Іваном Дзюбою, іншими українськими патріотами дисидентами-шістдесятниками. У Донецьку допомагав збирати матеріали про зросійщення краю для праці, яку готував до друку Іван Дзюба. Тоді ж, у середині 60-х, він починає цікавитися й іншою небезпечною на той час темою — Голодомору 1932-1933 рр. Занотовує розповіді очевидців на Полтавщині, Донеччині, Черкащині, Житомирщині, Чернігівщині: «Люди розповідали про такі жахи, про таку кричущу несправедливість, про такі звірства свого ж односельця-активіста, що серце обливалося кров’ю».

Під «ковпаком» КДБ. Поневіряння у комуністичному концтаборі

Вступивши до лав Спілки письменників, 1969 року Василь Іванович перебирається до Черкас, де спочатку працює у часописі «Молодь Черкащини», а згодом — у «Черкаській правді». Тут він написав свої найкращі повісті й романи. А ще — продовжує й тут інтенсивно збирати матеріали й передає їх Дзюбі через Стуса. Та незабаром після проведення низки обшуків друзів арештували. Зрозуміло, що під кадебістським «ковпаком» опинився й Василь Захарченко. У його помешканні виявили самвидав шістдесятників та нотатники. Також кадебістські нишпорки знайшли у помешканні письменника й заборонену в Радянському Союзі книгу Юрія Горліс-Горського «Холодний Яр» про антибільшовицький і антиросійський повстанський рух за незалежність Української Народної Республіки. Тож, арешт не забарився. А невдовзі й відбулося судилище: звинуватили, як і сотні інших дисидентів ув імперії зла — СРСР, у «антирадянській діяльності» за ст.62 КК УРСР. «Впаяли» п’ять років суворого режиму. Поневірявся письменник у комуністичному брежнєвському концтаборі № 5 на території Пермської області Росії. В ув’язненні познайомився з іншими діячами українського руху опору 1960–1970-х років — літературознавцем, мовознавцем, перекладачем Іваном Світличним, правозахисником Семеном Глузманом, поетом і прозаїком Ігорем Калинцем.

Позбавили письменника і членства у Спілці письменників, яке було поновлене лише через десять років. До 1982-го його ім’я було викреслене з літературного процесу, а книжки вилучалися з книгозбірень.

Лауреат державної премії імені Тараса Шевченка

Загалом у творчому доробку письменника десять романів, дев’ять повістей, понад сто оповідань, серед яких найвідоміші — повість у новелах «Велика Ведмедиця» (1988), «Котилися вози з гори» (про українське село 80-х років), «Клекіт старого лелеки» (1989), «Брат милосердний» (1990), «Мобілізовані» (1995), «Очима до голубих віконниць» (1998), «Дім під ясенами» (1999), «Великі лови» (2002), «Довгі присмерки» (2002), «Нічні поїзди» (2003), «Пий воду з криниці твоєї» (2004) та ін.

Реабілітували ж Василя Захарченка прокуратурою Черкаської області лише 9 жовтня 1991 року, після здобуття Україною незалежності, яку він щиро вітав. «У листі до свого однокурсника Павла Пустовіта від 19 серпня 1992 року він зізнається: «Перші місяці після 1 грудня (1991 р.) ходив не ходив, а літав од щастя. Зараз дуже тривожно й гірко, що державу не будують, а імітують це будівництво. Звідси й переважна доля лих на наші голови. Та вірю, що в імперію вже нас не затягнуть. Таки ж прийдуть і в Україні наші Вашингтони. А таки прийдуть», — згадує Тарас Пустовіт, заступник Державного архіву Полтавської області.

1995 року прийшло загальнодержавне і громадське визнання. Василь Захарченко став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка за роман «Прибутні люди», опублікований 1994 року в журналі «Вітчизна». Його літературна праця відзначена й іншими преміями — імені Андрія Головка (1989) та імені Юрія Яновського (1991), імені Олекси Гірника (2005). 2009 року за пропаганду української книги герой нашої оповіді удостоєний премії імені Дмитра Нитченка.

«Пам’ятайте, українці: спілкуючись російською, ви вбиваєте Україну щоденно, щогодинно, щохвилинно, цієї миті… Так і тільки так ми маємо, вимушені ставити питання, якщо не хочемо, щоб нас стерли з лиця землі, адже Україна й далі, уже в роки Незалежності немилосердно, цинічно русифікується», — із болем писав Василь Захарченко.

Василь Захарченко пішов із життя 5 грудня 2018 року в м. Черкаси.

Упорядкував Олег ПУСТОВГАР, регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області (за матеріалами інтернет-джерел)

Джерело: poltava.to.

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Василь Захарченко: «Спілкуючись російською, ми вбиваємо Україну щоденно, щогодинно, щохвилинно…»

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Зустрічайте драконячу новиночку!

Нова історія з шаленими драконами, вродливими дівчатами, пригодами та небезпеками!

 “За дракона не піду!”

 Приємного читання моїм вірним читачам і новим друзям!

За сторінками…Випуск 1. Мені соромно

Привіт, поціновувачі слова!

Починаю вести більш активну “блогерську” діяльність 🙂 Можливо, комусь буде цікаво дізнатись “потаємне життя” своїх улюблених письменників та колег по цеху (а то все “знижки і промокоди”

Відбудеться презентація нового видання Вадима Пепи

Письменник Вадим Пепа, лауреат Літературно-мистецьких премій імені І. С. Нечуя-Левицького та імені Олеся Гончара запрошує всіх охочих на презентацію свого нового видання «Володар Грому».

Обговорення

Книжку Станіслава Асєєва «Світлий шлях: історія одного концтабору» видали англійською мовою

Вийшов англійський переклад книжки «Світлий шлях: історія одного концтабору» українського журналіста і публіциста Станіслава Асєєва. Про це він повідомив на своїй фейсбук-сторінці.
Англ

Книга колеги “Паспортист” Захар Цибченко

Привіт, мої любі читачі та колеги! 

Сьогодні я до вас з рекомендацією. Дуже хочу звернути вашу увагу на молодого, але надзвичайно талановитого автора, книга якого чергову ніч поспіль не дає спокійно спати. Натрапила на

Перейти до блогу

Нові автори

Обиденна Марія

Обиденна Марія – письменниця, авторка науково-популярних праць, перекладачка. Народилась у місті Чернігові. Закінчила Чернігівський національний педагогічний університет ім. Т.Г. Шевченко за фахом історія, англійська мова та література. У Київському Міжнародному Університеті отримала ступінь магістра за спеціальністю англійська філологія. Мешкає у місті Києві. 15 років працює перекладачкою, авторкою науково-популярних та публіцистичних статей. Пише прозові твори і […]

Маргарита Проніна

Авторка двох романів: «Звичайна» 2015р. та «Закони дива» 2020р. Дехто називає мій основний жанр “інтелектуальна жіноча проза”. Веду невелику community для письменників: I.Publish та групу на ФБ «Як написати книгу?» – для мотивації молодих авторів та перших кроків у сфері літератури. Також є співаторкою збірки “Приготуй мені гарячого глінтвейну”. Замовити книги та поспілкуватися запрошую в […]

Zoriána Bezodnia Кількість робіт: 1 Тетяна Зінченко

Я – Тетяна Зінченко, журналістка, фольклористка, за другою освітою – психолог. Маю збірку поезій “Твоя щаслива пора року”, готується до виходу роман у новелах.

Сергій Ущапівський

Посилання на мій авторський сайт: poeziya-dushi.com Посилання на авторську сторінку в Фейсбук: Ushchapivskyi.Serhii Посилання на сторінку в Інстаграм: ushchapivskyi.serhii

Перейти до "Нові автори"