Будуймо Україну в собі і навколо себе для прийдешніх поколінь!

2025-08-14 07:00:00 НСПУ

Були — характерниками, зараз маємо бути — державниками, або ніхто, крім нас самих, не принесе нам Перемогу!

Сьогоднішня московія – руїна, смердючий труп, страшний череп із великими порожніми зіницями, у яких стоїть огидний привід смерті з косою. І цей труп хочуть оживити ціною українських кісток. Це і є справжній привід для сучасної битви в 370-річній війні московії та України. Важливо розуміти, що мир із московією неможливий ніколи. Доки вона існує як імперія, а ми як вільна нація. Ми є, і ми будемо, доки ми воюємо і знищуємо окупанта. Будемо надіятися на когось, нас уб’ють! Нам потрібна непохитна віра і воля до Перемоги!

Московія — труп, що воскрес (і хоче воскреснути зараз) ціною України.

Приклад з інтернету ( Oleksandr Yarovyi) і таких прикладів дуже багато в моїх книгах, зокрема в «Пишаюсь, що я Українець або Лелеки рідним гніздам не зраджують», «Маю честь бути Українцем», «Народжені перемагати або краще загинути стоячи, ніж жити на колінах» :

«У 1630 роках Московія була нічим. Виснажена, забруднена, голодна. Смутна доба тільки формально закінчилась, але справжній занепад тривав. Злидні, бунти, голодні руки в столиці, невиплачені борги найманцям. Ні війська, ні скарбниці, ні честі. Вигорілий череп, який іще називав себе «царством».

Але на південь від неї клекотіла нова сила — Запорозьке військо. У степу народився рух, який ударив у серце Речі Посполитої. Хмельницький підірвав підвалини польської монархії і тим відкрив ворота Москві. Не тому, що кликав, а тому що ослабив Польщу.

І тут почалось. Після так званої Переяславської Ради — того недокументованого міфу, оригінал якого не знайдено досі, — Московія здобула новий шанс. Не союз, а можливість. Не любов, а привід втрутитися. І вона втрутилась, як завжди це робила — тихо, підступно, без зайвих слів.

Це не була допомога Україні — це була гра на виснаження. Поки Україна боролася на два фронти — і з Польщею, і з татарами, і зі своїми зрадниками — Москва рахувала зерно з Поділля, розбирала церкви на ікони, ставила своїх воєвод.

«Не дай, Боже, з москалем дружити», — писав Шевченко, — «лучче в діжу головою, ніж з москалем брататися». Але хто його слухав? Ми тоді ще вірили в братство по вірі, а не по крові. І розплатилися з головою.

Уже в 1667 році — менш ніж за два десятиліття — Москва підписує Андрусівське перемир’я з Польщею без відома козаків. Вони поділили Україну навпіл, як шмат хліба. Якби можна було, то й Дніпро переінакшили б на свій лад. Москва, вчорашній банкрут, тепер ділила чужу землю і диктувала умови.

І от питання — чому вона не зникла? Чому не вмерла, коли була порожня й безсила? Бо ми її оживили. Ми, які билися за свободу, а віддали чужому в руки. Ми, які дали їй свій хліб, своїх воїнів, свої церкви. Ми не вкладали гроші — ми вкладали себе.

Московія воскресла з нашої кістки. І зросла на нашій крові. Не одразу, не вмить — але тоді вона отримала кисень. Ми билися, а вона дихала. Ми гинули, а вона будувала армію. Ми розпинались у Руїні, а вона збирала податки.

«Ми не бачимо речей такими, якими вони є, ми бачимо їх такими, якими є самі», — казав Ніцше. Ми бачили у Москві православного брата. А вона бачила в нас ресурс.

Сьогодні ми платимо за це. Платимо знову. Але тепер уже знаємо: воскресити труп — це накликати на себе прокляття. І якщо не вирвемо себе з його пазурів, то ніколи не будемо вільні по-справжньому.

Бо хто колись оживив мертве — сам може стати його м’ясом».

І що бачимо зараз? Те ж саме. Вигорілий череп, який іще хоче керувати імперією. Китай із радістю допомагає конати москві, бо по Уральські гори вже все Китай. Усі намагаються (вкотре) врятувати цей зогнилий труп. Урятувати якусь «русскую культуру», «загадкову русскую душу», «русскую літературу», «русский балет» через якійсь саміт або зустріч на Алясці. Цей підстаркуватий президент не бачить за формою справжнього змісту московщини! Тому наш єдиний варіант — битися. І все залежить тільки від нас. Зрозуміємо це, буде Україна!

І ще один історичний приклад: ДЖОРДЖ  ПАТТОН,  американський генерал:

«Росія знає, чого прагне: світового панування. І вона будує свої плани відповідно. Ми, з нашого боку, і в меншій мірі Англія і Франція, не знаємо, чого хочемо. В результаті ми отримуємо менше, ніж нічого. Якщо нам потрібно битися з ними (СССР), то це потрібно робити зараз. Відсьогодні ми будемо слабкішими, а вони сильніші. Не будемо вдаватись до полірування чобіт і багатств, явімо росіянам силу, і, я б сказав, що ми перемогли німців і роззброїли їх, але війну ми програли.

Мені сумно від того, що побачив у Берліні. Ми знищили те, що могло бути хорошою расою і збираємось замінити їх монгольськими дикунами. І вся Європа стане комуністичною. Кажуть, у перший тиждень після падіння Берліну всіх жінок, які тікали, розстрілювали, а тих, котрі не тікали, – Ґвалтували. Я міг заволодіти Берліном раніше за совєтів, якби мені це дозволили. Я скажу – 3-я армія самотужки і до біса малими втратами могла би змести те, що лишилося від росіян за шість тижнів. Зафіксуйте ці слова! Ніколи не забувайте їх! Коли нам доведеться битись із ними, це забере шість років і коштуватиме нам шість мільйонів життів».

Р.S. Застереження легендарного американського генерала ДЖОРДЖА ПАТТОНА справдились. Україна з 2014 року великими жертвами бореться за свою незалежність. Наразі доречний роздум генерала: «Це не твоє діло – вмерти за свою країну, твоє завдання – змусити нещасного покидька з іншого боку померти!».

І наостанок: 

«Позбувайтесь комплексу меншовартості й залежності від чогось московського, кацапського, російського. Знищуйте в собі всю залежність від російського – радянського менталітету. Поставте величезний паркан від усього російського. В голові має бути уявна огорожа від усього московського: «язик», кіно, театр, книги, родичі з московських боліт. Усе викидайте на смітник. Якщо цього не зробимо зараз, не навчимо цьому дітей, то наші діти та онуки будуть воювати з москалями-«русскими». Пам’ятаймо про це!».

Чистимо зброю і не панікуємо! За Україну треба вбивати, а не гинути.

«Русский мир» закінчується там, де він отримує по зубах… До діла, до зброї, до змагання за власну Гідність!

Будуймо Україну в собі і навколо себе для прийдешніх поколінь!

Сергій Мартинюк (письменник)

11 серпня 2025 року

 

 

Оригінал статті на НСПУ: Будуймо Україну в собі і навколо себе для прийдешніх поколінь!