Блог, який мене благали не писати! І тест в кінці)

2025-07-13 13:04:29 Марія Залевська

Не можу МОВЧАТИ.

Я пам’ятаю, до чого призвів мій невинний блог про те, чого читач не прощає автору, але після того, як живеш на війні, бачиш війну, війна приходить в твоє життя раптово і затягає в себе, то, вірите, токсиків в інтернеті, агресивних і закомплексованих людей, ну уж точно не боїшся) Їх мені просто шкода.

Але, якщо будете нариватися, коменти закрию, бо нервова система все ж таки одна)))

ШІ! Звісноооо, я про нього) І так, хто благав мене зупинитися, дякую за вашу розсудливість і турботу, але я не з боягузливих, мабуть) 

АВТОРИ. Вам норм називати себе автором, якщо за вас 90-100 відсотків пише ШІ? 
Бо мені – це не норм. 

Я НЕ ПРОТИ ВИКОРИСТАННЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ в тексті, якщо питаєш його ідеї, просиш відредагувати або перекласти, питаєш, як описати те, чого не бачив насправді. Ну, є такі ситуації, коли він реально – чарівна паличка. 

Я ТЕЖ ВИКОРИСТОВУЮ ШІ! Приблизно в ситуаціях, про які я писала вище.
Найчастіше мені не подобається те, що він пропонує, але це може наштовхнути мене на власну ідею. Я можу запитати його, чи норм те, що я придумала, чи щось, що я хочу донести, – реальне в житті тощо.

Я НІЧОГО НЕ КАЖУ авторам, які використовують ШІ, наприклад, на 10-20 відсотків. Хоча і це теж вважаю обманом читача. Хоч і малим, але обманом. Як письменник, я це розумію. Як читач, я це можу читати. Якщо бачу, що вміст ШІ мінімальний. І письменник переважає, і письменник звучить гучніше за робота. Ок, якщо автору це потрібно.

АЛЕ! Коли починаєш читати якийсь рейтинговий твір – і з перших рядків чіткі короткі описи людини або “хемінгуейські речення” (які я так обожнювала раніше, до появи ШІ) – камон, ми всі так чи інакше користуємося ChatGPT! Це просто плювок в обличчя читача. Ви за кого нас вважаєте, за дурнів? За когось гірше?

А автори, які в ШІ пишуть блоги і коментарі, – це капець. Вибачте за різкість, але це треш. НАСТІЛЬКИ не здатні написати власну думку?! На одне речення навіть?.. 
Це моя думка. Нікого не змушую з нею погоджуватися. 

ТАК, ЦІКАВО інколи почитати текст, створений ШІ. Бо він таки вміє інколи закрутити)) І я чітко знаю, що це писав ШІ. Якщо автор вставив свій абзац, це прям ВИДНО. І не грає на руку автору. Я можу дочитати навіть, бо мене заінтригував сюжет, який створив штучний інтелект) Але цінності там буде нуль. Я теж можу попросити ШІ написати мені цікавий текст, навіть задати йому героїв або сюжетну лінію, але я не буду виставляти це на Букнет і ще й підписувати власним іменем. То нащо мені читати ваш текст?) Хоча, слава богу, ніхто не змушує)

Не знаю, що це мене понесло, мабуть, те, що я відкриваю класні тексти – і там десять переглядів, відкриваю текст-тисячник або більше – і там з першої сторінки чіткий слід ШІ. І мова не тільки про тире 😉 

Люди, якщо ви це читаєте і використовуєте ШІ як раба, благаю, припиніть.
Дозвольте собі писати, як ВИ вмієте, довірте собі свій текст. ВИ МОЖЕТЕ САМІ!
Або взагалі не робіть цього. Це насправді посил до вас не агресивний (як це може сприйматися), а як наставника.
Це щоб що? Щоб отримати славу? Але ви обманюєте себе, ви ж в курсі?) Читачі пишуть сто крутих коментарів, але ж не вам) Нащо себе обманювати – і інших? Так, це не найбільша проблема сьогодення, але як авторці, яка починала з творів в зошитах і на друкарській машинці, мені незрозуміло і прикро, що література котиться під три чорти.

Можна піти на курси – так, навчання ДУЖЕ допомагає. І навчитися грамотно, цікаво писати САМОСТІЙНО, без ШІ, – можливо! Можна більше читати якісної літератури – це теж допомагає.
І, нарешті, треба регулярно писати самому. 
Інакше ніяк.

Звісно, це якщо вам хочеться навчитися класно писати самому і отримати похвалу не ШІ, а власній творчості! Уявіть ці відчуття?

Якщо ШІ – це залежність, то більшість з нас в ній, але тільки ми можемо визначити кордони і дати собі раду. Чого всім і бажаю!
________________________________________________
А ось вам два приклади текстів.
Який написав ШІ, який написав письменник?)
Тест на знання ШІ))))

1) Він не був з тих, хто ловить погляди — він їх спокійно тримав. Гарний, але не «глянцевий»: щетина — як ніби втомився бути ідеальним, очі — глибокі, як недочитана книжка. Руки — міцні, ніби вміють тримати і молоток, і тишу. Усмішка з’являлась не часто, але як з’являлась — хотілося трохи розсипатися всередині. І в ньому було щось таке… ніби він знає про тебе більше, ніж ти сама.

2) Він підвевся і розім’яв шию. Хруст хребців натякнув на те, що чоловік — вже точно не студент. Проте легка срібна сивина, що проглядалася у густому чорному волоссі, у чорній щетині були навіть привабливими. Як і міцні великі долоні, що стискали книгу, але неважко було б уявити в них й сокиру. Тож Марта відкинула думки про привабливість і замислилася, ким він взагалі є і що робить посеред лісу. І чи не накоїла вона дурниць, коли сама сюди прийшла.

Оригінал статті на Букнет: Блог, який мене благали не писати! І тест в кінці)