Анонімні читання розпочато!

2021-08-11 04:37:21 Анна Пахомова

Анонімні читання розпочато!

Отже до мого експеременту виявили бажання приєднатися наступні учасники:

 

Iрина Мащенко (Iryna)

Джессіка Девіс

Євген Палашинський (Палаш)

Холод Влада

 

Кейтрін Шкроб

Ана Пест

Марта Кречет

Кристина Асецька

Нагадую, що уривки розміром від 5 до 10 т.зн. необхідно скинути мені на емейл annapah9@gmail.com. В листі не забудьте вказати свій псевдо на Букнет та назву твору.

Ми оцінюємо уривок за наступними критеріями

– грамотність (під неї потраляють росіянізми/полонізми, кальки, неузгодженість речень; не вартими уваги я вважаю такі штуки як одруківка, якщо звісно  в тексті не буде їх по три штуки на речення з трьох слів)

– цікавість тексту (чи хочеться дізнатися що було далі, чи є в наданому уривку певна композиція типу заявзки та гачка на наступний розділ).

– зайві слова і динаміка. Так-так. Багато авторів скаржаться, що не вміють скорочувати тексти, як наслідок в тексті забагато слів, які не несуть змістового навантаження.Окрім того часто буває, що динамічна сцена описується багатослівно чи задовгими реченнями, від чого навіть бійку читати нудно.

Автори які беруть участь в читанні обовязково залишають коментар під блогом.

Я не буду плодити купу блогів. А раз на два дні буду видаляти уривок, та заливати новий. Тому рекомендую на час гри закинути блог в бібліотеку.

Ну і нарешті перший претендент на відгук:

уривок №1

Коли ще Настя була одружена з першим чоловiком, то працювала за фахом на заводi. Процес розлучення переживала болiсно. Добре, що була не одна зi своєю бiдою. Заяву подавала разом з Наталкою. Вона саме розлучалася з Леонiдом. Здружилися. Вдруге вийшли замiж майже одночасно. Якось так сталося, що Настя побралася з Наталчиним колишнiм. Нова сiм’я її зустрiла добре. Це Настя сама винна, що знову опустилася i вкотре втратила самоповагу. Наталка переїхала до Києва, а Настя залишилася з її донечками i колишнiм чоловiком у великому будинку неподалiк вiд прекрасної рiчки Самари. Завод збанкрутував. Настя знайшла роботу техпрацiвницi в магазинi. Подобалося. З’явилося багато вiльного часу i можливiсть купувати простроченi продукти за низькою цiною. Дiвчатка швидко росли. Настя радiла майже новому одягу, який залишався пiсля них. Взуття берегла. Для вузької ноги недоношенi кросiвки i чобiтки не пiдходили. Шкода було викидати. Одного разу вiднесла матерi, але вона лише зверхньо подивилася на доньку i викинула пакунок в смiтник.— Мамо, та я ж хотiла як краще. Взуття майже нове. Я ж знаю, ти купуєш речi в Секонд Хендi. Чому пiсля дiвчат не хочеш носити?— Настю, ходiмо до грядки. Квiти треба пересадити. У тебе легка рука. Все швидко приймається.— Що правда, то правда. Всiм пiсля мене щастить. Мiй колишнiй вiдкрив пiцерiю. Автомобiль придбав. Наталка в Києвi з новим чоловiком займаються продажом квартир. Анжелка не бiдує. Їхнє СТО найкраще в мiстi.— Мiж iншим, просила Анжелка передзвонити. Там ваканciя з’явилася.— Нi. Нi. Нi. Бухгалтером не пiду. Нехай сама розбирається. Разом навчалися.Така ж сама бухгалтер, як i я. Спише на мене борги. Навчена вже. Не хочу бути винною. — Оце так заговорила? — в дверях з’явився батько. — I тобi не соромно? Сестра допомогу пропонує. Вiдмовляється вона!  Татко хряпнув дверима i пiшов. Настя не ображалася, бо не вмiла. Не навчилася. Та й навiщо вчитися непотрiбному i шкiдливому?

 У травнi, коли дiвчата закiнчували дев’ятий клас, приїхала Наталка. Всi були радi довгоочiкуванiй зустрiчi з матiр’ю. Наталка швидко розiбралася з проблемами i поставила всi крапки над i.

— Ти, Льоню, яким бовдуром був, таким i залишився.— А тобi, що з того? — спробував протистояти Леонiд.— Чому дiвчата недоглянутi? Надмiрна вага. Невихованi. Ображають в школi?— Так, — вiдповiла молодша Дiна.— Трiшки, — доповнила Лiза.— Всi питання до Настi. Вона бiльше часу проводить з ними, нiж я.— Уточни, будь ласка, де працюєш? — знову звернулася Наталка до колишнього.— Охоронцем на металобазi.— Та, що в сусiднiй вулицi? Леонiд пiднявся зi стiльця, зиркнув на дiвчат. Попросив сходити до магазину. Квiти забув до Наталчиного приїзду придбати. Сестри побiгли на вулицю в тому ж одязi, в якому вiдпочивали вдома.— Це твiй приклад, — з докором i образою в очах глянула на Настю. — Пiзнiше поговоримо. До речi, чому Льонька вдома не ночує?— Так… Iнколи ночує. Нiчнi змiни у нього.— На сусiднiй вулицi?— Вiдвiдує друга там. Буває, що затримується. Не кожного дня. Iнколи.— Того, що втричi товщий вiд тебе?— Та нi. Вiн нормальний.— А я кажу, що ненормально важити бiльше центнера так само, як i менше половини центнера, — цi докори належали Льоньчинiй пасiї i Настi вiдповiдно.

 Настi подобалося, коли Леонiд працював у нiчну змiну. Вона почувала себе володаркою великого лiжка. Разом з купою книжок i героїнями любовних романiв вiдпочивала на яхтi в Середземному морi, каталася на лижах в Альпах або просто переживала бурхливi сцени палкого кохання. Солодко засинала. Нiхто пiд боком не штовхався i не хропiв.  Коли ж поряд був Леонiд, то скочувалася до самого краю лiжка, а прокидаючись серед ночi, не розумiла, чи вона зараз впаде додолу чи потрапить в руки красеня моряка, який iнодi турбував її уяву або сни. Про взаємне кохання не мрiяла. Не судилося. Це було недоречно i смiшно. Вважала, що з вродженими вадами — занадто великими губами i широкими бровами, не здатна комусь сподобатися. А ще — нiяк не виходило набрати вагу. З губами i бровами перебiр, а з вагою — недобiр. Чоловiки ж не собаки, щоб на кiстки кидатися. Щодо замiжжя? Всi до школи ходили, i Настя ходила. Всi до iнституту вступали, i Настя вступила. Всi до шлюбу йшли, i Настя замiж вийшла. Вже вдруге…

 Саме Настi першiй Наталка повiдомила про свої подальшi плани. Вci iншi члени родини недостатньо серйознi, з ними кашi не звариш: хто через свiй юний вiк не зрозумiє, а дехто взагалi застряг у дитинствi. В зв’язку з тим, що дiвчата потребують нового оточення, вступу до коледжу i тотального окультурення, їм необхiдно змiнити мiсце проживання. Київ — найкращий варiант. Льоня кiлька днiв поплаче за своєю коханкою, а потiм заспокоїться. Iншу знайде. В Києвi вибiр набагато бiльший, нiж у їхньому мiстечку. Настя з усiм погоджувалася. Сама мрiяла про столицю. Знала, що там платять бiльше i одяг дешевший. Хотiлося таки щось новеньке одягти. Набридли речi пiсля дiвчат та з Секонд Хенду. А якщо бути зовсiм чесною, то мрiяла про блакитнi черевички. Тiльки ж не дешевi, тi що iз тканини. Хотiлося придбати туфлi iталiйського або французського виробника. Настi здавалося, що разом з появою блакитного взуття все змiниться до навпаки. Злощастя тiкатиме вiд неї, а не липнутиме — як зараз. 

— От дивлюся я на тебе, Насте, i заздрю чорною заздрiстю.— Менi??? — це мабуть вперше за все життя їй позаздрили. Наталка не жартувала. Настя перебирала можливi варiанти того, що в неї могло бути краще за iнших, i нiчого не знаходила. Посмiшка розтягувалася до вух. — Ну в тебе й жарти, Наталко!— Якi жарти? Ходiмо до люстерка. Глянь на свої брови. В кого лiпшi? Настя не хотiла засмучувати Наталку i брехати не мала бажання. Намальованi київським майстром брови програвали в порiвняннi з Настиними натуральними.— Так я ж їх кожного дня щипаю. Якщо забуду, то негарнi. Повiр менi.— Молодець! Правильно робиш. А тепер подивись на губи. Я вже скiльки грошей у свої вклала, а вони однаково менi не до вподоби. У тебе ж вiд природи великi i соковитi. Настя не знала, що й сказати, та глянувши в дзеркало, зловила себе на думцi, що вона не така й погана, якою до цього себе вважала. Худа, правда…— Так я дуже худа…— Ти менi зразу сподобалася, коли я тебе вперше побачила. Струнка хода. Горда постава. Балетом займалася?— Так. З сестрою трiшки вiдвiдували балетний гурток.— Чому ж покинула?— Анжела вiдмовилася ходити, а потiм i я. Якби ж балетна школа, а то безкоштовний гурток. Вирiшили, що це марна трата часу. Однак, коли нiкого вдома немає, то я танцюю…— Ти? Танцюєш? — Наталка швидко знайшла на телефонi “Танець маленьких лебедiв”.— Вимкни. Це для дiтей. Не подобається. — Чекай… — Наталка увiмкнула “Попелюшку” Прокоф’єва.— Подобається, але є краще. Сильфiда, наприклад.— Що? Яка ще Сильфiда?— Не знаєш? Тодi Баядерку. Наталка швидко знайшла потрiбну мелодiю. Настя скинула вилинявшу футболку. Залишилась у чорному бюстгалтерi i червоних лосинах. Дiстала з шафи зелений шовковий шарфик з помаранчевим турецьким орнаментом i зав’язала ним волосся…

 — Мда… Немає слiв, — перше, що сказала пiсля побаченого Наталка. — Що ж це у нас за країна така, що справжнi таланти… стають запасними дружинами для колишнiх чоловiкiв? — Ну як? Сподобалося? — запитала Настя, одягаючись в стару футболку. Обличчя розчервонiлося. Жирне волосся ще дужче замастилося. Пахла негарно…— Сподобалося, звичайно. Дiвчат чому танцям не навчаєш?— Не знаю… Не вмiю вчити. — Чому перегодовуєш? Сама ж — струнка i худа, чому за донечками погано дивишся? — Так, як iнакше? Навпаки, стараюся готувати смачненьке.— Егоїстка ти, Насте, — вирвалось у Наталки.— Так i є. Всi мене егоїсткою з дитинства називають. Було, виконаю домашнi завдання, сестра не додивиться, помилку допустить при списуваннi, сварять мене. Та й зараз, не завжди встигаю рiдним допомагати…— Невже i Льонька тебе егоїсткою називає? — очi Наталки округлилися.— Колись називав. Колись давно. А зараз у нас з ним гарнi стосунки. Хiба що…— Що? Продовжуй, — Наталчинi силiконовi губи розтяглися в посмiшку.— Спiлкуємося мало. На роботi вiн дуже заморюється. — Нема питань. Вибач. Наша розмова скотилася в хибне русло. Поговоримо про iнше. Про потрiбне i корисне.— Слухаю уважно.

— Маю проблеми зi здоров’ям. Потрiбне свiже повiтря i тиша. Вимушена повернутися додому. — А я? А менi куди?— Добре, що егоїстка, хоч не розпитуєш про хворобу, — Наталка посмiхнулася. — Ви переїдете до Києва. Будете жити в моїй трикiмнатнiй квартирi. Я ж займуся ремонтом будинку. Можливо, органiзую базу вiдпочинку. Грошi заробляти вмiю. А з чоловiками, Насте, менi так само не щастить, як i тобi.— Та ну. В мене все нормально.— На жаль, Насте, iснують речi важливiшi за чоловiкiв, та, навiть, за родину…— Ти про здоров’я? — Саме про нього кляте…— Чим тобi допомогти? Можу кров здати… Якщо треба, то й нирку…— Дякую, моя мила, — Наталка обiйняла подругу i довго не вiдпускала. — Iнодi хочеться плакати, але не можу — розучилася. Та й сльози нiчого не змiнять, нiчим не допоможуть. Я все шкiдливе i непотрiбне давно викинула зi свого життя…  Жодного хибного кроку, iнакше — кiнець. А зараз, Насте, про головне. Готую папери на спадщину. Київську квартиру залишу Дiночцi, а будиночок бiля рiчки — Лiзi. Ми з дiвчатами про все домовилися. — Наталко, ти квапишся зi спадщиною. Тiльки не подумай, що я хочу мати з цього зиск. Ти ж молода ще.— Подружко моя найкраща! Який зиск? Льонька — голий, як сокiл. Квартира i будинок — моя власнiсть.  Настя почувалася незручно. В Києвi вона потрiбна дiтям, але ж в мiстечку залишаться батьки, сестра, племiнники… Їм важко буде без неї. З iншого боку — була, не була! Дуже хотiлося змiн. А тут, така нагода— Київ. Мiсто дитячих i дiвочих мрiй.

 

Оригінал статті на Букнет: Анонімні читання розпочато!