Анонімні читання розпочато!

Анонімні читання розпочато!

Анонімні читання розпочато!

Отже до мого експеременту виявили бажання приєднатися наступні учасники:

 

Iрина Мащенко (Iryna)

Джессіка Девіс

Євген Палашинський (Палаш)

Холод Влада

 

Кейтрін Шкроб

Ана Пест

Марта Кречет

Кристина Асецька

Нагадую, що уривки розміром від 5 до 10 т.зн. необхідно скинути мені на емейл annapah9@gmail.com. В листі не забудьте вказати свій псевдо на Букнет та назву твору.

Ми оцінюємо уривок за наступними критеріями

– грамотність (під неї потраляють росіянізми/полонізми, кальки, неузгодженість речень; не вартими уваги я вважаю такі штуки як одруківка, якщо звісно  в тексті не буде їх по три штуки на речення з трьох слів)

– цікавість тексту (чи хочеться дізнатися що було далі, чи є в наданому уривку певна композиція типу заявзки та гачка на наступний розділ).

– зайві слова і динаміка. Так-так. Багато авторів скаржаться, що не вміють скорочувати тексти, як наслідок в тексті забагато слів, які не несуть змістового навантаження.Окрім того часто буває, що динамічна сцена описується багатослівно чи задовгими реченнями, від чого навіть бійку читати нудно.

Автори які беруть участь в читанні обовязково залишають коментар під блогом.

Я не буду плодити купу блогів. А раз на два дні буду видаляти уривок, та заливати новий. Тому рекомендую на час гри закинути блог в бібліотеку.

Ну і нарешті перший претендент на відгук:

уривок №1

Коли ще Настя була одружена з першим чоловiком, то працювала за фахом на заводi. Процес розлучення переживала болiсно. Добре, що була не одна зi своєю бiдою. Заяву подавала разом з Наталкою. Вона саме розлучалася з Леонiдом. Здружилися. Вдруге вийшли замiж майже одночасно. Якось так сталося, що Настя побралася з Наталчиним колишнiм. Нова сiм’я її зустрiла добре. Це Настя сама винна, що знову опустилася i вкотре втратила самоповагу. Наталка переїхала до Києва, а Настя залишилася з її донечками i колишнiм чоловiком у великому будинку неподалiк вiд прекрасної рiчки Самари. Завод збанкрутував. Настя знайшла роботу техпрацiвницi в магазинi. Подобалося. З’явилося багато вiльного часу i можливiсть купувати простроченi продукти за низькою цiною. Дiвчатка швидко росли. Настя радiла майже новому одягу, який залишався пiсля них. Взуття берегла. Для вузької ноги недоношенi кросiвки i чобiтки не пiдходили. Шкода було викидати. Одного разу вiднесла матерi, але вона лише зверхньо подивилася на доньку i викинула пакунок в смiтник.— Мамо, та я ж хотiла як краще. Взуття майже нове. Я ж знаю, ти купуєш речi в Секонд Хендi. Чому пiсля дiвчат не хочеш носити?— Настю, ходiмо до грядки. Квiти треба пересадити. У тебе легка рука. Все швидко приймається.— Що правда, то правда. Всiм пiсля мене щастить. Мiй колишнiй вiдкрив пiцерiю. Автомобiль придбав. Наталка в Києвi з новим чоловiком займаються продажом квартир. Анжелка не бiдує. Їхнє СТО найкраще в мiстi.— Мiж iншим, просила Анжелка передзвонити. Там ваканciя з’явилася.— Нi. Нi. Нi. Бухгалтером не пiду. Нехай сама розбирається. Разом навчалися.Така ж сама бухгалтер, як i я. Спише на мене борги. Навчена вже. Не хочу бути винною. — Оце так заговорила? — в дверях з’явився батько. — I тобi не соромно? Сестра допомогу пропонує. Вiдмовляється вона!  Татко хряпнув дверима i пiшов. Настя не ображалася, бо не вмiла. Не навчилася. Та й навiщо вчитися непотрiбному i шкiдливому?

 У травнi, коли дiвчата закiнчували дев’ятий клас, приїхала Наталка. Всi були радi довгоочiкуванiй зустрiчi з матiр’ю. Наталка швидко розiбралася з проблемами i поставила всi крапки над i.

— Ти, Льоню, яким бовдуром був, таким i залишився.— А тобi, що з того? — спробував протистояти Леонiд.— Чому дiвчата недоглянутi? Надмiрна вага. Невихованi. Ображають в школi?— Так, — вiдповiла молодша Дiна.— Трiшки, — доповнила Лiза.— Всi питання до Настi. Вона бiльше часу проводить з ними, нiж я.— Уточни, будь ласка, де працюєш? — знову звернулася Наталка до колишнього.— Охоронцем на металобазi.— Та, що в сусiднiй вулицi? Леонiд пiднявся зi стiльця, зиркнув на дiвчат. Попросив сходити до магазину. Квiти забув до Наталчиного приїзду придбати. Сестри побiгли на вулицю в тому ж одязi, в якому вiдпочивали вдома.— Це твiй приклад, — з докором i образою в очах глянула на Настю. — Пiзнiше поговоримо. До речi, чому Льонька вдома не ночує?— Так… Iнколи ночує. Нiчнi змiни у нього.— На сусiднiй вулицi?— Вiдвiдує друга там. Буває, що затримується. Не кожного дня. Iнколи.— Того, що втричi товщий вiд тебе?— Та нi. Вiн нормальний.— А я кажу, що ненормально важити бiльше центнера так само, як i менше половини центнера, — цi докори належали Льоньчинiй пасiї i Настi вiдповiдно.

 Настi подобалося, коли Леонiд працював у нiчну змiну. Вона почувала себе володаркою великого лiжка. Разом з купою книжок i героїнями любовних романiв вiдпочивала на яхтi в Середземному морi, каталася на лижах в Альпах або просто переживала бурхливi сцени палкого кохання. Солодко засинала. Нiхто пiд боком не штовхався i не хропiв.  Коли ж поряд був Леонiд, то скочувалася до самого краю лiжка, а прокидаючись серед ночi, не розумiла, чи вона зараз впаде додолу чи потрапить в руки красеня моряка, який iнодi турбував її уяву або сни. Про взаємне кохання не мрiяла. Не судилося. Це було недоречно i смiшно. Вважала, що з вродженими вадами — занадто великими губами i широкими бровами, не здатна комусь сподобатися. А ще — нiяк не виходило набрати вагу. З губами i бровами перебiр, а з вагою — недобiр. Чоловiки ж не собаки, щоб на кiстки кидатися. Щодо замiжжя? Всi до школи ходили, i Настя ходила. Всi до iнституту вступали, i Настя вступила. Всi до шлюбу йшли, i Настя замiж вийшла. Вже вдруге…

 Саме Настi першiй Наталка повiдомила про свої подальшi плани. Вci iншi члени родини недостатньо серйознi, з ними кашi не звариш: хто через свiй юний вiк не зрозумiє, а дехто взагалi застряг у дитинствi. В зв’язку з тим, що дiвчата потребують нового оточення, вступу до коледжу i тотального окультурення, їм необхiдно змiнити мiсце проживання. Київ — найкращий варiант. Льоня кiлька днiв поплаче за своєю коханкою, а потiм заспокоїться. Iншу знайде. В Києвi вибiр набагато бiльший, нiж у їхньому мiстечку. Настя з усiм погоджувалася. Сама мрiяла про столицю. Знала, що там платять бiльше i одяг дешевший. Хотiлося таки щось новеньке одягти. Набридли речi пiсля дiвчат та з Секонд Хенду. А якщо бути зовсiм чесною, то мрiяла про блакитнi черевички. Тiльки ж не дешевi, тi що iз тканини. Хотiлося придбати туфлi iталiйського або французського виробника. Настi здавалося, що разом з появою блакитного взуття все змiниться до навпаки. Злощастя тiкатиме вiд неї, а не липнутиме — як зараз. 

— От дивлюся я на тебе, Насте, i заздрю чорною заздрiстю.— Менi??? — це мабуть вперше за все життя їй позаздрили. Наталка не жартувала. Настя перебирала можливi варiанти того, що в неї могло бути краще за iнших, i нiчого не знаходила. Посмiшка розтягувалася до вух. — Ну в тебе й жарти, Наталко!— Якi жарти? Ходiмо до люстерка. Глянь на свої брови. В кого лiпшi? Настя не хотiла засмучувати Наталку i брехати не мала бажання. Намальованi київським майстром брови програвали в порiвняннi з Настиними натуральними.— Так я ж їх кожного дня щипаю. Якщо забуду, то негарнi. Повiр менi.— Молодець! Правильно робиш. А тепер подивись на губи. Я вже скiльки грошей у свої вклала, а вони однаково менi не до вподоби. У тебе ж вiд природи великi i соковитi. Настя не знала, що й сказати, та глянувши в дзеркало, зловила себе на думцi, що вона не така й погана, якою до цього себе вважала. Худа, правда…— Так я дуже худа…— Ти менi зразу сподобалася, коли я тебе вперше побачила. Струнка хода. Горда постава. Балетом займалася?— Так. З сестрою трiшки вiдвiдували балетний гурток.— Чому ж покинула?— Анжела вiдмовилася ходити, а потiм i я. Якби ж балетна школа, а то безкоштовний гурток. Вирiшили, що це марна трата часу. Однак, коли нiкого вдома немає, то я танцюю…— Ти? Танцюєш? — Наталка швидко знайшла на телефонi “Танець маленьких лебедiв”.— Вимкни. Це для дiтей. Не подобається. — Чекай… — Наталка увiмкнула “Попелюшку” Прокоф’єва.— Подобається, але є краще. Сильфiда, наприклад.— Що? Яка ще Сильфiда?— Не знаєш? Тодi Баядерку. Наталка швидко знайшла потрiбну мелодiю. Настя скинула вилинявшу футболку. Залишилась у чорному бюстгалтерi i червоних лосинах. Дiстала з шафи зелений шовковий шарфик з помаранчевим турецьким орнаментом i зав’язала ним волосся…

 — Мда… Немає слiв, — перше, що сказала пiсля побаченого Наталка. — Що ж це у нас за країна така, що справжнi таланти… стають запасними дружинами для колишнiх чоловiкiв? — Ну як? Сподобалося? — запитала Настя, одягаючись в стару футболку. Обличчя розчервонiлося. Жирне волосся ще дужче замастилося. Пахла негарно…— Сподобалося, звичайно. Дiвчат чому танцям не навчаєш?— Не знаю… Не вмiю вчити. — Чому перегодовуєш? Сама ж — струнка i худа, чому за донечками погано дивишся? — Так, як iнакше? Навпаки, стараюся готувати смачненьке.— Егоїстка ти, Насте, — вирвалось у Наталки.— Так i є. Всi мене егоїсткою з дитинства називають. Було, виконаю домашнi завдання, сестра не додивиться, помилку допустить при списуваннi, сварять мене. Та й зараз, не завжди встигаю рiдним допомагати…— Невже i Льонька тебе егоїсткою називає? — очi Наталки округлилися.— Колись називав. Колись давно. А зараз у нас з ним гарнi стосунки. Хiба що…— Що? Продовжуй, — Наталчинi силiконовi губи розтяглися в посмiшку.— Спiлкуємося мало. На роботi вiн дуже заморюється. — Нема питань. Вибач. Наша розмова скотилася в хибне русло. Поговоримо про iнше. Про потрiбне i корисне.— Слухаю уважно.

— Маю проблеми зi здоров’ям. Потрiбне свiже повiтря i тиша. Вимушена повернутися додому. — А я? А менi куди?— Добре, що егоїстка, хоч не розпитуєш про хворобу, — Наталка посмiхнулася. — Ви переїдете до Києва. Будете жити в моїй трикiмнатнiй квартирi. Я ж займуся ремонтом будинку. Можливо, органiзую базу вiдпочинку. Грошi заробляти вмiю. А з чоловiками, Насте, менi так само не щастить, як i тобi.— Та ну. В мене все нормально.— На жаль, Насте, iснують речi важливiшi за чоловiкiв, та, навiть, за родину…— Ти про здоров’я? — Саме про нього кляте…— Чим тобi допомогти? Можу кров здати… Якщо треба, то й нирку…— Дякую, моя мила, — Наталка обiйняла подругу i довго не вiдпускала. — Iнодi хочеться плакати, але не можу — розучилася. Та й сльози нiчого не змiнять, нiчим не допоможуть. Я все шкiдливе i непотрiбне давно викинула зi свого життя…  Жодного хибного кроку, iнакше — кiнець. А зараз, Насте, про головне. Готую папери на спадщину. Київську квартиру залишу Дiночцi, а будиночок бiля рiчки — Лiзi. Ми з дiвчатами про все домовилися. — Наталко, ти квапишся зi спадщиною. Тiльки не подумай, що я хочу мати з цього зиск. Ти ж молода ще.— Подружко моя найкраща! Який зиск? Льонька — голий, як сокiл. Квартира i будинок — моя власнiсть.  Настя почувалася незручно. В Києвi вона потрiбна дiтям, але ж в мiстечку залишаться батьки, сестра, племiнники… Їм важко буде без неї. З iншого боку — була, не була! Дуже хотiлося змiн. А тут, така нагода— Київ. Мiсто дитячих i дiвочих мрiй.

 

Оригінал статті на Букнет: Анонімні читання розпочато!

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Добрі поради від Всесвіту.

Добрий вечір, мої любі!

 Слава Україні дорогі читачі й колеги

Вітаю усіх, Сьогодні я виклала ще один розділ книги

Покликання або Добрі Поради від Всесвіту 

 і на який ви чекали. Трішки смакоти у блозі для тих

86% діячів культури очікують збільшення популярності української культури у світі

72% українських культурних діячів передбачають збільшення патріотичного ухилу в культурі всередині країни внаслідок повномасштабної російсько-української війни. Про це свідчать результа

«Гра на вибування»: презентація книги відомого письменника у Чернівцях зібрала повну…

У Чернівцях 12 травня відбулася презентація книги «Гра на вибування» відомого публіциста, перекладача, письменника та критика Олександра Бойченка.

Захід зібрав повну залу Літературного целанівського

Моє Ца прогресивні домогосподарки

Пишуть багато про цільову аудиторію. Мені хочеться бачити такою прогресивних домогосподарок. Не тих, що посудомийки, а ті що люблять свого чоловіка усією душею. Знають, як йому важко приходиться на роботі й у захисті батьківщини.

Остання знижка на передплату Грішна

Любі мої, історія Вара і Єви в книжці “Грішна” доходить до свого завершення. Через днів п’ять буде фінал, тому продаж на деякий час (редегування) зупиниться. 

Не пропустить можливість купити зараз по заниженній

Перейти до блогу

Нові автори

Ірина Мостепан (Мельник)

Ірина Сергіївна Мостепан (дівоче прізвище – Мельник) народилася 12 жовтня 1987 року на Рівненщині у селі Олександрія. Член Національної спілки письменників України. Учасниця народного літературного об’єднання «Поетарх» Рівненського палацу дітей та молоді. Акторка Рівненського молодіжного народного театру ім. Атталії Гаврюшенко. Із 2019 року живе у місті Ірпінь. Працює вчителем в Українському гуманітарному ліцеї Київського національного університету […]

Діана Анджейчик Кількість робіт: 6 Денис Нарбут

Народився 13 березня 1985 року в м.Армянськ (АР Крим, Україна). Після смерті батька, переїхав з матір’ю та братом в м.Вознесенськ, Миколаївська обл. Публікуватися почав з 16 років у друкованих газетах, книгахзбірниках, альманахах у м.Вознесенськ та м.Миколаїв та інтернетпорталах України. Протягом тривалого часу писав мало. З середини 2020 року повернувся до активного написання віршів та публікацій. […]

Ірина Каспрук

Я – Ірина Каспрук. Поетеса, авторка поетичної збірки “Вплітаючи квіти у своє волосся”. Друзі часто називають мене Сонячна, тому більше моєї поезії ви знайдете у соцмережах за #sonyachna. Детальніше ознайомитись з моєю творчістю можна ось тут : https://www.facebook.com/irkaspruk/

Камелія Кількість робіт: 8 Перейти до "Нові автори"