Але ж я не можу не поїхати

Телефон дзвонить, як завжди, невчасно. Кидаю погляд на екран: Кіра! 

Дідько!! Приймаю дзвінок прямо в конференц-залі посеред наради. Хто знає, коли вона наступного разу подзвонить, якщо я зараз відхилю дзвінок.

— Семененко! — відповідаю я, не стримуючи злості. Я ж прекрасно розумію, як зреагує мій організм на її голос!

— Кіра… — у тон мені відповідає жінка.

— Я знаю. Говори по суті, у мене важлива нарада.

— О, як ми заговорили?! Здивував… Чекаю на тебе о 22.00. у твоєму «улюбленому» мотелі. Не запізнюйся. У мене сьогодні поганий настрій!

— У мене теж… — відповідаю їй і вимикаюся. Чорт! Але ж я не можу не поїхати… Не витримаю більше невідомості. Та, що гріха таїти, я хочу цю жінку! І ніякі усамітнення в душі мені не допомагають…

“ВДАЙ З СЕБЕ МОГО ЧОЛОВІКА”

Оновлення о 00:00!