“Адель та чортівня”. Трохи пекельного гумору.

“Адель та чортівня”. Трохи пекельного гумору.

“Адель та чортівня”. Трохи пекельного гумору.

Вітаю усіх! Пропоную вашій увазі книгу про чорта на ім’я Амаргодон, який потрапив у місто Київ і вирішив боротися зі злом. Ось такий виверт! Кияни навіть чорта допечуть! Сподіваюся, вас зацікавлять веселі пригоди чорта у наших краях.  І, щоб не бути голословною, ось вам уривок з роману “Адель та чортівня”:

“- Амаргодон! Прибув новий суб’єкт! – пролунало ззовні.

Чорт підскочив, як ошпарений смолою грішник, і поспіхом метнувся до відчинених дверей. Звідти, розв’язно прихилившися до вимазаного смолою одвірка, йому посміхався Геркулобус, життєрадісний сірий диявол. Кращий друг сумного рудого Амаргодона.

  – Ось, підписуй документ про передачу, – Геркулобус, музично посвистуючи крізь дірки між кривими зубами, простягнув брудно-сірий пергамент. – Грішна душа, числом – одна. Іменем – Василь Рачук. Причина смерті – загинув  у автокатастрофі.

  – За що його сюди? – Амаргодон кивнув гострим неголеним підборіддям у напрямку до візка, з якого стирчала голова грішника.

  – А я звідки знаю? — пересмикнув плечима Геркулобус. – За ним, начебто, багато гріхів водиться. Вбивства там, пограбування… На всю вічність станеться. Та не наша це турбота! Наша справа – смажити, пекти, варити, вилами колоти… Підписуй і приймай душу.

  Він простягнув Амаргодону витончено зроблену чорнильну ручку з гірського кришталю. За прозорим склом, що дзвеніло від доторку чортячих кігтів, розливалася густа червона рідина. Амаргодон спробував поставити вигадливо закручену  карлючку – свій підпис. Але не зміг, бо криваве чорнило засохло. Чорт роздратовано трусонув ручкою і знову дряпнув по пергаменту. І знову з нульовим результатом.

  – Здається, кров засохла. Несвіжа, напевно. Зовсім не пише! – сказав він Геркулобусу, пильно розглядаючи роздвоєний кінчик пера, схожий формою на свинячу ратицю.

  Сірий чорт ображено вихопив з рук рудого ручку. Старанно помахав нею, подихав на перо, щоб гарячим диханням розтопити криваве чорнило.

  – Ця кров – справжній раритет! – гордо зауважив він. – Їй без малого п’ятсот років!

  – Та невже, – недовірливо посміхнувся Амаргодон. – І в жилах якої дохлої знаменитості раніше текло твоє чорнило?

  – Папи Олександра Шостого з роду Борджіа, – похвалився Геркулобус. – Його підсмажує Мордоріз у Шостому колі. Ледве випросив у жаднюги, щоб продав мені невелику скляночку, розміром з перепеляче яйце. Віддав за це двісті п’ятдесят свіжездертих шкір.

  – З глузду з’їхав! – здивовано роззявив рота Амаргодон. – За таку ціну  можна купити цілий казан крові! Навіть два.

  – А навіщо мені звичайна кров звичайних людей? – Геркулобус презирливо скривив тонкі сірувато-рожеві губи. – Кому вони цікаві? Хіба можна порівнювати їх з Римським папою, який в своєму роді був справжнім чортякою?!

  – Навіщо я намагаюся тебе переконати? – зітхнув Амаргодон. – Добре, бережи свій раритет, а я підпишуся іншою ручкою.

  Амаргодон повернувся в незатишну, неприбрану комірчину, що служила йому водночас і житлом, і місцем роботи. Покопирсався в кутку, біля вогнища, де купою  валялися щипці, вила, гаки і загострені палиці – незмінні знаряддя праці будь-якого порядного чорта. Насилу знайшов на самому дні брудне гусяче перо і повернувся до Геркулобуса, що терпляче чекав біля візочка з грішником.

  – Гусяче перо! Це ж треба, який антикваріат! – глузливо хмикнув сірий чорт. – А як ти їм будеш писати без крові?

  – Кров знайдеться, – Амаргодон кивнув у бік грішника Васі. – Він послужить мені тимчасовою чорнильницею. Буде йому покарання номер один.

  Амаргодон підійшов до розхитаного візочка, що скрипів і тхнув, справді, по-диявольськи. Новопереставлений грішник Василь Рачук від його доторку прийшов до тями і розплющив очі. Коли душа покидає земне тіло і попадає в Підземний або Небесний офіс, то вона знову матеріалізується і набуває того самого вигляду, який мала напередодні смерті. Тому блакитні Василеві очиська витріщилися на диявола по-жаб’ячому, як і за життя.

  – Свят, свят, свят… – перелякано заголосив Вася, намагаючись невміло перехреститися тремтячою рукою.

  – Хреститися і молитися треба було раніше, – лагідно посміхнувся Амаргодон. – А зараз вже занадто пізно. Засудили тебе, Василечку. На цілу вічність.

  – А ти хто такий? — з жахом простогнав свіжепомерлий, гарячково забиваючись у куток візка.

  – Люди звуть мене чортом, – буденно пояснив Амаргодон.

  – А де твої роги?

  Дияволу урвався терпець.

  – В дупі! – смачно плюючись, заявив він. – Давай палець.

  Вася боязко витягнув шию і зазирнув Амаргодонові за спину. Рогів на зазначеному місці не виявилося. На голові їх теж не було. Тільки темно-руде, розпатлане волосся, що стирчить в різні боки. Та ще – чорні очі, що палають дивним вогнем. І тижнева щетина на смаглявому, негарному, забрудненому порохом обличчі. «Роги б йому, та хвіст з копитами – був би викапаний чорт. А так, біс його знає хто такий! Схожий на бомжа в шкіряному прикиді», – подумав хлопець.

  – Та чорт я, чорт, – байдуже підтвердив Амаргодон. – Де ти бачив бомжів у шкіряному прикиді? Мені здається, вони в ганчір’ях ходять. Знаєш, скільки волоцюг пройшло через мій казанець? Сотні три, не менше. Іншої шкіри, окрім власної, я на них не помітив.

  Вася злякався не на жарт.

  – Ти вмієш читати думки?! Геть, нечиста сила! – заволав він, нервово хрестячи лоба і груди: – Боже, допоможи!

  Амаргодон безпорадно розвів руками і повернувся до Геркулобуса, який ліниво жував ковбасу з печінки. Ковбасами з кишок грішників торгувала на площі Святої Інферналії завзята чортиця Матюріна, у яку був давно і нещасливо закоханий Амаргодон.

  – Ти бачив такого недоумка, друже?! Яких дурних забобонів набрався він нагорі? Думає, що чорти хреста бояться! – Амаргодон схилився до переляканого Василя і глузливо гукнув: – Не хрестися, дурненький, не допоможе! Ми служимо якраз тому, кому ти молишся. І якщо вже Він вирішив, що твоє місце у Пеклі, значить така твоя доля. Кожному дається по гріхах. Простягни палець!

  – Навіщо тобі мій палець? Зжерти хочеш, чортяка? Не дам! – хрипко пробурмотів Вася і закотив очі, майже впадаючи в непритомностість.

  Амаргодон докірливо похитав головою і вкусив грішника за вказівний палець. Зуби у чорта були довші від людських, гострі, з іклами, схожими на вовчі. А палець Васі виявився коротким, м’ясистим, з витатуйованим синім «Я», останньою буквою кривуватого напису «ВАСЯ»; по одній букві на кожен палець, крім великого.

  З надкусу потекла кров. Амаргодон зосереджено змочив гусяче перо. Вася втратив тяму і тепер валявся на дні візка, розкорячивши кінцівки і висолопивши язика.

  – Навіщо так реагувати? – щиро здивувався Амаргодон. – Нічого страшного з тобою не станеться. Ти вже помер! Що може бути гірше?

  – Новенькі завжди такі лякливі й полохливі, – підтакнув Геркулобус, підставляючи папірус під гусяче перо, з якого щедро капала Василева кров. – Ніяк не звикнуть до вічності”.

Оригінал статті на Букнет: “Адель та чортівня”. Трохи пекельного гумору.

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Продовження попаданки!

Усім привіт! 

Оновлення книги Академія дружин драконів вже на сайті! 

 

                        Запрошую до прочитання 

поціновувачів фентезі,

Досьє на персонажа

Ім’я: Белла

Фамілія: Франкс

Рід: Франкс

Країна: Україна (перебування в цей момент)

Вік: 16

Ріст: 165 см

Характер: хитра; весела; вигадлива.

Родичі: Ян Косориконіг – зведений брат ; Ольга Косориконіг – опікун.

Сильні

Не варто проходити повз)

Ваша підтримка дуже важлива для мене)Підтримайте мене та цю книгу)І деякий подарунок для вас)

Няня по зальоту

Оце я потрапила! Так, саме такі думки завітали до мене в голову, коли я дізналася, що мені доведеться підміняти

Я теж хочу собі принца!

Привіт всім) Останнім часом мене тягне на історії про королівства)) Як тільки я дочитала до останньої випущеної глави книжку Юліанни “Та єдина, яку він шукав”, то одразу почала шерстити букнет на ще щось подібної тематики

Нова обкладинка та трішки перчику)

Слава Україні! 

Шановні читачі, хочу повідомити, що історія

“День студента”

отримала нову обкладинку! Ось так вона виглядає зараз)  

Також хочу поділитися враженнями про книгу, яку нещодавно почала

Перейти до блогу

Нові автори

Ірина Мостепан (Мельник)

Ірина Сергіївна Мостепан (дівоче прізвище – Мельник) народилася 12 жовтня 1987 року на Рівненщині у селі Олександрія. Член Національної спілки письменників України. Учасниця народного літературного об’єднання «Поетарх» Рівненського палацу дітей та молоді. Акторка Рівненського молодіжного народного театру ім. Атталії Гаврюшенко. Із 2019 року живе у місті Ірпінь. Працює вчителем в Українському гуманітарному ліцеї Київського національного університету […]

Діана Анджейчик Кількість робіт: 6 Денис Нарбут

Народився 13 березня 1985 року в м.Армянськ (АР Крим, Україна). Після смерті батька, переїхав з матір’ю та братом в м.Вознесенськ, Миколаївська обл. Публікуватися почав з 16 років у друкованих газетах, книгахзбірниках, альманахах у м.Вознесенськ та м.Миколаїв та інтернетпорталах України. Протягом тривалого часу писав мало. З середини 2020 року повернувся до активного написання віршів та публікацій. […]

Ірина Каспрук

Я – Ірина Каспрук. Поетеса, авторка поетичної збірки “Вплітаючи квіти у своє волосся”. Друзі часто називають мене Сонячна, тому більше моєї поезії ви знайдете у соцмережах за #sonyachna. Детальніше ознайомитись з моєю творчістю можна ось тут : https://www.facebook.com/irkaspruk/

Камелія Кількість робіт: 8 Перейти до "Нові автори"