Меню

Віра Балацька-Гузієнко

Віра Балацька-Гузієнко

Від автора

Балацька (Гузієнко) Віра з Гостомеля, Київської області.

Закінчила «Літературну творчість» Інституту філології при КНУ імені Тараса Шевченка.

Пише оповідання (і вже має першу збірочку оповідань для діток “Пашка і Сашка, або Шкідники на засланні”), а також вірші.

Майже щоденно викладає свої нові поезії на авторській сторінці у Фейсбуці: Мої вірші для всіх. Балацька-Гузієнко Віра

В інтернеті підписується одразу двома прізвищами (шлюбним і дівочим), тому що дізналася про існування тезки — сучасної поетеси, котру теж звуть Балацька Віра.

Її оповідання друкувалися у газетах “Життя”, “Для мами і тата”, дорослих журналах “УФО”, “Твой малыш”, “Коліжанка”, підліткових “Однокласник”, “Птаха”, “Пригоди”, дитячих “Мамине сонечко”, “ВДГ”, “Ангелятко”, “Маленька фея”. У той час Віра підписувала свої твори псевдонімом Вікторія Доброва (зараз авторка повністю відмовилася від цього псевдоніму).

Вірші Віри друкувалися у журналі “Жінка”, альманахах “Дивокрай” і “На березі” (останній вийшов за результатами однойменного літературного конкурсу, на якому Віра отримала друге місце від журі і приз глядацьких симпатій).

Два вірші стали піснями для дітей (автор музики — Микола Ведмедеря).

Роботи

Подані нижче тексти захищено законом "Про авторське право і суміжні права". Копіювати чи розповсюджувати можна тільки з дозволу автора чи адміністрації сайту.

  • Чи я ж надишуся тобою
  • За літо списаний блокнот
  • Молитва за Україну
  • Маленький пастух
  • Паперовки
  • Різнотрав'я підморгне крізь банку
  • Розтривожений сонях — як маяк на межі
  • У сутінках запахла материнка

Чи я ж надишуся тобою,
чи наторкаюся коли?
Якою ж долею рясною,
за руки взявшись, ми пройшли!
Якими квітами п’янили
весняні росяні луги!
Яка в очах буяла сила!
Які стрічали береги!

…Лякає осінь безгомінням,
дощі оплакали тепло.
Вже й сивина пуска коріння…
То що ж, минуло-відгуло?
Та поверну до стін зеркала.
Нехай посрібнена коса:
в любові діток ми надбали,
у їх очах — моя краса.

І буде нам по тій любові:
їх радість хату зігріва.
В дитячім світі калиновім —
батьківських успіхів жнива.
Та лелечат вже кличе небо…
Для них — весь світ, пустіть же в лет!
А я щовечора для тебе —
осінній, вистояний мед…

02.09.2020

За літо списаний блокнот.
Тугі рядки веселих віршів
не хочуть посмурніти в тиші,
а просять — друку, крику, нот!

А осінь — час для полювання.
Тримаю ручку, мов меча —
я виглядаю читача,
щоб влучить римою в зітхання.

Так, вірш — не хліб, не ковбаса…
Та до вина смакує краще!
І, поки серце не пропаще,
нехай в тобі звучить краса!

Озвуч поезію! Читай
при свічці, в перший день осінній.
Хай душу виняньчить проміння,
хай захват ллється через край!

16.08.2020

Свіча накрапає у вічність,
схрещу біля серця руки я.
Натомлена Діва послухає.
Молитимусь просто і звично:

про край мій, війною зсирочений,
природу, на дошки покраяну,
про пісню, дітьми занехаяну,
багатство, грошима зурочене.

Про села в зеленій руїні:
трудились — а в злиднях безкраїх.
О, Діво! Ти плачеш! Я знаю:
ти також живеш в Україні!

Пошли ж нашим дітям свободу,
а нам — трохи втіхи на старість.
І хліба. І сонця окраєць.
І щастя (хоча б мимиходом).

Нехай не говорять гармати —
від плуга земля лиш здригнеться
і в росах до Бога всміхнеться.
Хай внуком освятиться мати.

В Чорнобилі жито засіють,
Донбас заквітчає любисток.
І з віри і правди намистом
Вкраїну віншує Месія!

22.08.2020

Гуде над шляхом електричний струм,
моргає з неба одинока Тесла.
Неначе пошесть, визріває сум:
в ріці валют ми погубили весла.

А за селом колоситься трава.
У ній хлопчак, немов казковий хобіт,
жене гусят. “Сірку, не відставай!”
Втечуть в капусту — от вже буде клопіт!

Міста важніють розсипом крамниць.
Пейпас, дедлайни, смогові затори…
А він у трави ляже долілиць
і про важливе з гусями говорить:

про нові ласти, жабок, про ріку,
про свій життєвий досвід невеличкий.
Про цуценят… “Що ґеґаєш, Сірку?
Це ж не шуліка, просто дві синички!”

…Летить планета в вічність навмання:
цейнтнот, теракти — людству не до птаства!
А він погнав до річки гусенят
у бур’яново-гусячому царстві.

А потім будуть мама, пироги,
м’яка подушка обійме крилато…
Навколо сонце, квітнуть батоги,
і ще того дитинства так багато!

21.08.2020

У натомленій траві
сплять біленькі паперовки.
Соковиті і живі,
та й хрусткі ж, напевно… Ловкі!

Зазирну в похилий двір:
“Можна двійко тут зібрати?”
Кашлянув у будці звір,
вийшло сонечко із хати.

Зблисло пасмо, наче сніг.
Усміх, зморщечки, ковінька.
Ось і котик біля ніг,
квітне мальвами хустинка.

Яблук — повний фартушок.
Обітерла, простягнула.
“Та бери ж, для діточок!” —
мов до серця пригорнула.

Стигне літо на гілках…
Із подякою вклонюся,
і зійде Господь в очах
незнайомої бабусі.

19.08.2020

Багатотрав’я підморгне крізь банку,
як божество бджолиних трудоднів.
Сьорбає серпень хмари — повну склянку
він на світанку з неба надоїв.

Вже горобина стигне заповзято,
в гніздо лелече в’їхав горобець.
Кульбабки позирають винувато,
бо відцвіли. І зношено вінець…

Негречні мухи тичуться до вікон.
Міліють трави. Світ вже ледве дише.
Іще п’ять ранків півень кукурікне —
й впаде осіння, попідхмарна тиша.

26.08.2020

Розтривожений сонях —
як маяк на межі.
Порожнеча в долонях
і зіниці чужі.

Чи хоч добрі дороги
закурùли твій слід?
Чи на тих перелогах
хоч барвінковий цвіт?

Чи полин з лободою
тільки смуток кленуть?
Потечеш за водою…
Чом же очі печуть?

27.08.2020

У сутінках запахла материнка.
Поснулий сад — тендітно, яблунево
торкнув щоки. І місяць, мов дитинка,
ступив в озерне плесо вуглецеве.

Пасе лебідка табунець качок,
струмок пірнає в ковдру жабуриння.
Серпневий місяць стрепенувся, змок
і сіє зорі, наче мрій насіння.

У вербах — лавка. Зупинись. Не диш.
О цій порі солісти — лиш цикади.
А вітер чеше м’яту і спориш…
Холодна ніжність… Що вона розрадить?

15.08.2020

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення