Меню

Таїсія Цибульська

Таїсія Цибульська

Від автора

Таїсія Цибульська
м.Кременчук
Аккаунт у Фейсбук: Таїсія Цибульська

Народилася 1975 р. в смт.Компаніївці Кіровоградської обл. Після навчання в Компаніївській восьмирічній школі вступила до Кіровоградського технікуму механізації с/г за спеціальністю "бухгалтерська справа", закінчила навчання з відзнакою. Із 1999 р. проживає в м.Кременчук.
Фіналіст конкурсу «Pro Patria»(За Батьківщину) м.Дрогобич (2014 р.) Лауреат премії ім.Юрія Яновського, смт.Компаніївка, м.Кіровоград (2016 р.).
Лауреат премії ім.Віктора Близнеця «Земля світлячків» (2018 р.) смт.Компаніївка.
Дипломант «Молодої КороНації» 2018 р. за кращий анімаційний твір (сценарій) в категорії «дорослі для дітей» м.Київ.
Одна із переможців соціокультурного проекту «Перша книжка для малятка» від ГО «Вся Україна читає дітям» та ТОВ «Товариство» м.Львів (2020 р.)
Автор книг: «Дорога до тебе» поезія (2016 р.), «Неслухняне сонечко» вірші для дітей (2016 р.), «Криниця» патріотична та громадянська лірика (2020 р.).
Упорядник та організатор волонтерських літературних проектів «Осінь у камуфляжі» (2014 р.), «Він, Вона і війна» (2016 р.); проекту, присвяченому пам'яті Тараса Шевченка «Огні горять» (2017 р.), філософської лірики «Танець семи покривал» (2018 р.).
Публікувалася в різноманітних альманахах, збірниках та дитячих журналах. У співпраці з композитором із Чернівців Оксаною Первовою-Рошка створено ряд пісень, зокрема «Джерельце», «Дзвіночки», «Щаслива родина», а пісня на вірш «Темної ночі» увійшла до музичного фільму «Таємничий володар. Дівочі оповідки» (2017 р.), який є авторським проектом Оксани Первової-Рошки та Телеканалу «Буковина», оснований на слов’янській та Карпатській міфології. Барди Микола Іщук (м.Луцьк) та Юрій Прокопенко (м.Кременчук) теж створили кілька пісень на слова Таїсії Цибульської.
З 2016 по 2020 р. член Спілки літераторів «Славутич» м.Кременчука, а з 2017р по 2020р. член Ради.

Моє творче кредо:
«Природний талант – це як сила атлета. Людина може народитися з більшими або меншими здібностями, але ніхто не стає великим атлетом тільки тому, що він народився високим, дужим або швидким. Атлетом або митцем людину роблять праця, професія і техніка. Розум, із яким ти народжуєшся, – це тільки твоє спорядження. Щоб зробити якусь велику справу за його допомогою, необхідно перетворити свій розум на ефективну й точну зброю». (Карлос Руїс Сафон «Ігри янгола»).

Роботи

Подані нижче тексти захищено законом "Про авторське право і суміжні права". Копіювати чи розповсюджувати можна тільки з дозволу автора чи адміністрації сайту.

  • ПЛЮЩ
  • АКТОР
  • МЕРЕЖИВО
  • ЗУСТРІЧ
  • ВЕСНЯНА ДРАМА
  • ТРОФЕЙ
  • У СВТЛІ СТАРОГО ТОРШЕРА
  • ВІДЬМА

Перетри мене на попіл і розвій у далині,
хай блукатиму я тінню по незібраній стерні,
хай розтану в хмарах чорних і проллюся вниз дощем,
я ж уперта і на ранок диким витимусь плющем.

Зачеплюся за край сонця, струменітиму у світ,
хоча він мене невтомно під товстий штовхає лід,
під моїм човном не вперше світ розгойдує моря,
і руйнує буревієм сторінки календаря.

Розриває й крутить плани, вчора-завтра, все не те,
і мов осінь, світ байдужий мою душу підмете,
наче листя пожовтіле у старе збере відро
і закине у голодне, темне всесвіту нутро.

А вгорі… панує місяць, срібло сипле на поріг,
тільки світ затято вкотре мій новий рахує гріх,
вирок винесе, осудить, і без права вороття,
світ безжально мінусує сторінки мого життя.

Перетре мене на попіл і розвіє в далині,
і човна мого покине у піску на мілині,
я ж… не зникну в чорних хмарах, а проллюся вниз дощем,
бо ж уперта, бо на ранок знову витимусь плющем.

Намалюю найгірший яскравий грим,
і шпаргалку із текстом в кишені сховаю,
я сьогодні бездарний актор-пілігрим,
що постійно слова головні забуває.

Я стою не на сцені – на лезі ножа,
і сталеві хребти упиваються в ноги,
і скрегоче іржею покрита душа,
розкриваючи суть інтернет-діалогів.

У мого режисера уява слабка,
і сюжет застарів років тисячу тому,
та у звичному жесті злітає рука,
і я знов про любов декламую глухому.

У фіналі зберу колючки від троянд,
і піду до сліпця танцювати до ранку,
почеплю я на стіни три сотні гірлянд,
і станцюю для нього гарячу циганку.

А на ранок… удар від жорстоких прозрінь,
і зіпсований грим, і пусті монологи,
я бездарний актор, я ховаюся в тінь,
і даремно чекаю на мить допомоги.

Гільйотина вже поруч, нагострено ніж,
аплодують актору фінальної сцени,
ну ж бо, кате, не стій, пілігрима розріж,
і нехай порадіють хоч раз манекени!

Помережило нас мережами,
посміхаються аватарки,
десь глузливо, а десь збентежено,
зазирає нам світ у шпарки.

Порахує всі смайли й шерики,
і сміятиметься з наївних,
які вкотре відкрили Америку
задоволень сумнівних.

Ерогенні шукати зони
надто довго й нужди немає,
все відверто, аж до оскоми,
нас мережа давно роздягає.

Помережані ми, поділені,
і розфренджені, і забанені,
в "чорні списки" життям поставлені,
і осуджені, і окрадені.

Заколисані, фотошоплені,
павутинням надійно оплетені,
закривавлені, знерухомлені,
обіцянками ошелешені.

Помережило нас мереживо,
посміхаються аватарки,
десь глузливо, а десь збентежено
зазирає нам світ у шпарки.

Заридала під горою річкова вода –
то зустрілися на стежці Щастя і Біда,
зіштовхнулися сестриці на одній межі,
наче вчора були рідні, а тепер чужі.

Затремтіла під ногами згорблена гора,
то накрила чорна хмара береги Дніпра,
заридала під горою річкова вода –
то змахнула над землею хусткою Біда,

і штовхає зі стежини молоду сестру,
засіває-розсипає жменями журу,
і гуляє над водою чорне вороння,
закололо десь у серці, наче та стерня.

Затремтіла під ногами згорблена гора –
то накрила чорна хмара береги Дніпра,
заридала під горою річкова вода –
то зустрілися на стежці Щастя і Біда.

А край дороги розігралась драма,
трагедія квітневого весілля,
не має вітер совісті ні грама,
акацію довів до божевілля.

На сцені афродита білопінна
свої безжально розриває шати,
і вірить щиро, завтра неодмінно
із вітром шлюб освячений узяти!

І бути персню і шаленій ночі,
алхімію кохання не здолати,
та хитрий вітер лиш ховає очі,
нестримний від п'янкого аромату.

І падає акація в безодню,
іронія квітневого весілля,
кричить пророцтва чорне гайвороння,
отрутою кидаючи у гілля.

Ідилія розвіється на ранок,
і вітер зникне привидом зі сцени…
"Вона лише одна з його коханок…"
– зітхнуть печально два високі клени.

Я – завжди трофей, ти – мисливець,
я – здобич з оголеним тілом,
з оголеним нервом, схилом
котилася вниз, летіла
у пащу твого бажання,
у море безжальної муки,
до крові подерті руки
хапалися за вітрило.
І я проклинала вкотре
Ассоль, як останню дурепу,
я – не в кораблі, я – у склепі,
потрощена і розбита,
мов лялька із божевільні,
із висмиканим волоссям,
яку на смітник виносять,
вона вже нічого не просить,
вона не голосить.
В багрянці, немов королева,
остання на ешафоті,
а десь на високій ноті
душа її кришталева
розсипалася на друзки,
тримають свою Галатею
кохання багряні мотузки.

Дозволь мені
Бути банально-простою
Сьогодні,
У капцях м'якеньких,
При світлі
Старого торшера,
Мовчати…
А кішка муркоче,
На нас поглядає,
Немов із партера,
І байдуже їй,
Чим закІнчиться
Нинішня ера,
Бо гарно
Сьогодні
Мовчати…
Бо серпень,
Бо зОрі
ПопАдали в небо!
Так треба
Сьогодні…
Бо поряд із ліжком
Дрімають
Дві пари
Щасливих
І стомлених капців,
У світлі
Старого торшера…

У хаті тихо.
Аромати трав
Хвилюють тіло.
Кіт дріма на лавці.
А їй не спиться,
Мов голодній мавці.
А їй би випити
Росою з молоком,
Холодну ніч!
До денця, до краплини!
Померти в насолоді!
І з гріхом
Родитися,
Мов світ – із насінини!
Відьмацька ніч.
Розхристана душа
Зривається до місяця в обійми,
Завжди по лезу
Гострого ножа,
Завжди по краю проляга межа
Її любові…
Відьма спокуша.

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Коментарі

11:35:25, 04 Вер 2020 | Балацька

Бачу слово “плющ”, і одразу мозок додає “хотіла б я тебе, мов плющ, обняти”, і виникає думка, що такого гарного і пронизливого, як цей класичний вірш, більше ніде і ніколи не буде. Але читаю Ваші рядки, а по шкірі мурахи-сироти. Як же гарно, сильно, душевно написано! Серце відгукується на кожне слово, мій внутрішній критик щасливо муркоче…