Меню

Мельник Світлана

Мельник Світлана

Роботи

Подані нижче тексти захищено законом "Про авторське право і суміжні права". Копіювати чи розповсюджувати можна тільки з дозволу автора чи адміністрації сайту.

  • 1 ...
  • 2 ...
  • 3 ...
  • 4 ...
  • 5 ...
  • 6 ...
  • 7 ...

А правда – в руїнах старих будинків,
Де народжувалися і вмирали люди.
Не важливо, скільки ми виграли поєдинків,
Ми все одно програємо, так було завжди і всюди.

 

Наш не побудований будинок — уже руїна.
Всі народжені діти— потенційні трупи.
Все має кінець, це знає навіть дитина.
Про свій кінець, наврядчи, можна забути.

 

Коли я дивлюся на цю розруху,
На цю майже стерту життям історію.
Я знаю, що є сьогодні, і я можу тримати тебе за руку.
Життя зараз в практиці, а смерть ще в теорії.

Я знаю одну гарну гру
і навчу тебе в неї грати.
—Ти любиш мене?—Не люблю.
З цього й треба було починати.

 

Як не любиш, то іди геть
Якщо ж ні,то будь ласка, лишайся.
Нас розлучить тоді лише смерть.
—Ще не любиш?— Ні.
—Закохайся.

 

Закохайся в те, як сміюсь.
Закохайся в мої дурнуваті розмови.
Полюби в мені саму суть,
І забудьмо про телефони.

 

І забудем, про все, що вже є,
Забудем, про все, що ще буде.
Моє серце назавжди твоє.
І воно тебе не забуде.

 

Ще не любиш? Боже, як жаль.
Ми загралися в цю гру зовсім.
Почуття, то ж ніби кришталь.
Ніби сумна, дощова осінь.

 

⠀⠀⠀⠀⠀ ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀
—Досі марно? —Ні, я люблю.
Думаю, зможу тебе покохати.
—То завершуємо?—Ні, почекай.
Давай далі будемо грати.

Їй не потрібні були нові знайомі,
Вона любила своє безумство.
Всі люди такі гарні, такі чудові.
Але тільки зовні, всередині – пусто.

 

⠀⠀⠀⠀⠀ ⠀⠀⠀⠀
Вона обожнювала милуватися зірками,
Поглинати очима небесне полотно.
Бігти з маленькими проханнями до мами,
Ніби в дитинстві, коли добре так було.

 

⠀⠀⠀⠀⠀ ⠀⠀⠀⠀
Їй так пригарно було окремо
Від суспільства, міста, чужих очей.
Самотність – то не проблема,
То не тягар для цих тендітних плечей.

 

⠀⠀⠀⠀⠀ ⠀⠀⠀⠀
Якщо любе бути сама, то нехай.
Ми – ніхто, щоб забороняти.
Всі такі пусті, мені дуже жаль, що їй
Не має навіть з ким порозмовляти.

Лампа розжарюється настільки,
що її боляче торкатися.
Те саме відбувається тоді,
коли ти перестаєш посміхатися.

 

Метелик живе лише день —
боже, наскільки це сумно.
Скільки життів витратила ти,
щоб літати в надіях бездумно?

 

Сонце не завжди світить,
кожного вечора воно сідає за обрій.
Так і тобі не завжди,
треба бути безсумнівно добрій.

 

Без художника — не з’явиться картини.
Кого ти малюєш? Образ якої людини?

Я хочу бути узурпатором твоїх думок,
Зроби на зустріч мені крок.
Я хочу залізти до тебе в голову,
Заховай мене там від безжального холоду.

 

Скажи, що потрібно зробити,
щоб змусити тебе мною жити?
Поясни, як потрібно говорити й виглядати,
аби хоч на міліметр до тебе блище стати?

 

О, я хочу тебе узурпувати, називатися володаркою твого серця.
Ти подумай, перш ніж відмовляти,
Бо кришталь гарний, але ж і він б’ється.

 

Написати твоє ім’я на папері і тримати в руках – це вже хоч маленька влада.
Так, воно тільки на чисельних сторінках.
Але повір – я й цьому поки рада.

Люди ховають свої секрети в скарбниці.
Але це – більше неможливо тримати в таємниці!
Тож, я мушу тобі зізнатися –
більше року тому, мені довелося в тебе закохатися.

 

Варто було лише секундний погляд піймати, аби навіки в пам’яті закарбувати.
З того часу я думаю про тебе з ранку до ночі.
Про твої розчудесні брови, губи і очі.

 

Твій погляд приховане щось в собі тримає.
Правда, що саме, я поки не знаю.
Голос твій не має ідеального звучання, та він ідеальний – ось сила кохання!

 

Моя симпатія мені милить очі,
Хоч трошки блище до тебе бути хочу.
Хоча б посмішка, хоч одне слово.
Закохана людина за це в жерло вулкана впасти готова.

 

Це не нормально, це справжнє безумство.
Страждання й тортури, чорне чаклунство!
Кілька поглядів, кілька слів, що й розмовою не зветься.
Мало для знайомства, та не для серця.

Ховають закутки темні
свої маленькі секрети.
І чортики в голові,
ставлять енергійні балети.

 

Хтось тихо тук-тук в віконце,
Потім постука гучніше
Не знаєш уже ти: стук чи тиша,
тебе зараз лякає більше

 

Лізуть монстри з-під ліжка,
Тебе ніхто не врятує,
Ти чуєш лиховісний шепіт,
Його господар теж тебе чує

 

Ніч полонила місто,
самому так страшно і темно.
Та згадай, що в кімнаті ти,дурник,- сам.Боявся себе даремно.

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Додати коментар

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення