Меню

LostDoggieПсевдонім

LostDoggie

Роботи

Подані нижче тексти захищено законом "Про авторське право і суміжні права". Копіювати чи розповсюджувати можна тільки з дозволу автора чи адміністрації сайту.

  • Діалог з Богом

    Автоматичним рухом пальця я вимкнув, а точніше переніс, сигнал будильника на 5 хвилин. Сон був перерваний, але швидко встати з ліжка у мене не вийшло. І от знову: черговий день, середа! Середина тижня і, можливо, мого життя. Ай… що ж мені приготував цей день? Впевнений, що все буде як завжди. Що може бути нового у вчителя літератури протягом типового дня?! Подавши до столу готовий напівфабрикат я вирішив трішки залипнути у фейсбуці, адже очевидно, що страва ще гаряча. Більша частина контенту взагалі не привертала навіть четверті моєї уваги, але, як часто трапляється, я натрапив на черговий пост Олександра. Олександр – мій колишній однокласник. Я його запам’ятав, як посереднього школяра, який проявляв інтерес до економічних наук. У вільний час він був не проти погуляти у компанії, де його завжди радо приймали, адже, як всі говорили, він був душею компанії. У нього було дуже багато, як він називав, друзів, але, судячи з власної точки зору- це були лише товариші, нічого більшого. Також багато дівчат звертали увагу на нього, адже його статура і зовнішність були еквівалентні квитку, який забезпечував йому перші місця під час трендових шкільних розмов. Та це все спогади, час, який минув, зараз уже інші реалії… У Олександра, мабуть, немає часу на подібні роздуми, та й взагалі: для чого це йому? Адже на даний момент він працює фінансовим аналітиком у престижному банку, має власний автомобіль, який належить до бізнес-класу, й багато уваги сходиться на одному ньому…Вихідні, судячи з інстаграму, проводить у різноманітних дорогих клубах, де його оточують маси людей… маси різних гламурних леді, які навіть не подивляться в сторону таких людей, як я… Ну звичайно! Не кожен зможе працювати на посаді фінансового аналітика, там велика відповідальність, адже такі люди створюють майбутнє банків, від їх дій дійсно багато що залежить, чого не зможу сказати за себе…

    От що візьмеш із вчителя літератури? Їх безліч у нашому місті, не говорячи вже про більш віддалені масштаби. Наша робота не така відповідальна, і, тим більш, не така престижна. Учні… їх цікавить усе, що завгодно, але не література, а їх увага зосереджена всі 45 хв на екрані смартфона. Різноманітність… де вона? Шкільна програма- вона одна і я просто з року в рік повторюю одне і те саме. Простими словами: я себе відчуваю маленьким ліхтариком навпроти великої і яскравої зірки… У свої сірі вихідні я намагаюся абстрагуватися від цього життя й часто проводжу вечір з пляшкою хорошого алкоголю, який допомагає мені відірватися від своїх проблем й повністю поринути у роздуми… Здається, що найбільш незначуща людина у цьому світі – це я.

    Поринувши у власні роздуми я не помітив, як запізнився. У мене не лишилося часу на сніданок, тож я відразу взяв речі і побіг на зупинку. Йдучи вулицею я помітив велику кількість людей, які поспішали на роботу, можливо, у цьому потоці людей не один я запізнювався. Ці всі люди, включаючи мене, нагадують мені безліч шестерень єдиного механізму, робота якого має якусь незрозумілу і навряд духовну мету. І от, лишилося всього пару секунд до того, як світлофор змінить свій колір на червоний, але я вже і так майже запізнився, тож я вирішив ризикнути й збільшити швидкість ходи, адже навряд мені директор пробачить ще одне запізнення… В наступну мить я зрозумів, що ще ніколи не відчував такого сильного болю: як виявилося, на мене чекав подарунок у вигляді величезної кількості кінетичної енергії, яку мені передав позашляховик. Пам’ятаю удар, різкий біль, я лежу на відстані пару метрів від тротуару, потім все зблідніло і плавно чорний колір заполонив мою свідомість, біль- зник.

    Я опинився у невеликій світлій кімнаті, де було багато вікон, в яких виднілося одне синє небо. Було так легко… мені здалося, що тягар свого життя десь просто зник, начебто я його випадково загубив. Було тихо і спокійно. В стані глибокого релаксу я помітив навпроти себе молодого чоловіка, який посміхався дитячою посмішкою, «упіймавши» дану посмішку мені стало незвично тепло на душі, здавалося, ще ніколи не був у такому комфорті. Я невпевнено посміхнувся у відповідь. Наступна хвилина почалася з діалогу:

    — Доброго дня… Я перепрошую, де я? Що я тут роблю?
    — Привіт. Чесно, не очікував іншого питання… (Озирається) ти знаходишся у кімнаті і, очевидно, сидиш у кріслі.
    — Хто ви? Як і чому я сюди потрапив?
    — Хто я? Друже, головне не хто я, а що я хочу зробити. В даний момент я хочу тобі допомогти. Чому ти сюди потрапив? Це хороше питання, відповідей декілька. Перша, вона ж простіша: ти тут через те, що тебе збила машина…
    — А друга? Вона складніша?
    — Я б сказав «глибша». Знаєш, більшість днів, прожитих тобою… Проблема в тому, що ти не відчуваєш в них життя, ти думаєш, що тобі не місце тут і від тебе зовсім нічого не залежить. Друга причина в тому, що ти не живеш, а існуєш і єдиний твій супутник- це страждання.
    — Я з Вами згодний, повністю згодний. Але як Ви це можете змінити? Я дійсно тут зовсім не отримую задоволення, мене поглинула рутина, все, що відбувається тут, у цьому світі- це виробництво різних продуктів, їх активна реклама на кожному кутку і продаж, адже меркантильні продажники хочуть якомога більше продати речей, з цього їм буде більший відсоток! І то- це типу «освічені» люди, я вже не говорю про величезну кількість зла на вулицях. Люди зараз дійсно стали злі, я не говорю за всіх, я намагаюся бути реалістом. Мені просто чужий цей світ, ці сучасні погляди більшості… Якщо я- меленька шестерня , яку можна легко замінити кимось іншим, шестерня механізму, який викликає у мене відразу і розчарування, відчуття глибокої порожнечі… Для чого тоді мені жити?
    — Станіслав, цей світ- це сукупність усього, усього, що можна і навіть не можна уявити, розумієш? Людство отримало максимальну свободу, адже кожен має право проявити себе, а будь-які межі унеможливлюють цей процес. Реальність, яку ти описав- це наслідки дій, а перед цим-думок, людей. І звинувачувати увесь світ через думки окремих людей- це не правильно. Ти говориш, що сучасні погляди- зовсім не близькі для тебе. Знаєш, я впевнений, що для будь-якої духовно розвинутої людини вони теж чужі і відразливі.
    — Хай навіть так! Але де ці люди? Чому практично кожна знайома мені людина працює на пофіг якій роботі, аби платили. Чому зараз молодь цікавиться нецензурними й хтивими речами? Чому їх більшість? От я, щоб Ви знали, просто помираю, коли у мене вихідні, мені так самотньо, що… Я можу вийти на вулицю, там буде дуже багато людей. Я впевнений, коли я впаду- обов’язково знайдеться людина, яка мені допоможе. Скоріше за все- це вона працює на пофіг якій роботі й спілкування з нею не буде цікавим, адже говорити за моду, політику чи техніку- це справа на один вечір. Це, можливо, добрі люди, але з ними самотньо… А далі що? А я знаю що: розчарування й утопічне сподівання, що наступна людина, з якою у мене зав’яжеться діалог буде цікавою… А ті люди, які належать до більшості, їм простіше, адже кожна третя людина їм підійде для дружби, стосунків, так як у них немає потреби доторкнутися до чогось духовного, знайти його, виділити й екстрагувати з цієї буденної реальності, створити, в кінці кінців… Розмови на подібні теми просто завантажують їх і провокують згадати той факт, що вони вдома забули праску вимкнути. Несправедливо все це…
    — Так, друже. Є певна правда у твоїх словах, але ти зосередив свій погляд лише на одній стороні, а їх, як мінімум, дві. Знаєш чим відрізняється оптиміст від песиміста?
    — Чим же?
    — Тим, що оптиміст спочатку помічає хороші аспекти, а вже потім погані, а песиміст, як ти вже зрозумів- навпаки. Чому значна частина людей цікавиться лише матеріальним? Можливо, із-за того, що матеріальні речі може відчути навіть бовдур, а духовні речі… З ними все інакше. Тобі самотньо, а прості розмови з людьми лише на пару хвилин створюють фікційне відчуття, яке протирічить самотності. Чому так? Та більшість, яка не може вигнати самотність з твоєї душі, ті люди, які націлені виключно на матеріальний світ- це як типові шестерні. Якщо вони націлені на матеріальну сторону- то на них діють лише закони фізики, які постійні і фундаментальні, тобто ці люди дуже і дуже схожі, майже симетричні, що робить їх взаємодію простою і ефективною. Під ефективною маю на увазі те, що вони не відчувають самотності, коли спілкуються з подібними. І так: є інші люди, для яких матеріальний світ- це лише платформа, яка існує для того, щоб забезпечити тіло поживними речовинами і комфортом, наявність яких дозволить зайнятися людині істинною роботою- духовним розвитком. І якщо люди, які націлені на матеріальну сторону- це типові шестерні, то люди, ціль яких духовне- нетипові і більш рідкісні шестерні. Саме такі люди почувають себе самотніми у натовпі, навіть німими… Вони можуть говорити про свої думки, але мало хто з натовпу їх зможе почути і навіть гучний крик не допоможе їм. Можна сказати, що у таких людей більша глибина і для того, щоб їх «зачепити»- необхідно мати власну духовну глибину. Тож, якщо ти належиш саме до духовних людей- то вразити тебе, подарувати відчуття близького спілкування- буде набагато тяжче, але і тут є зворотна сторона: якщо це зближення двох людей таки відбудеться, то воно буде на порядок сильніше, унікальніше і вище ніж у матеріалістів. Це буде свого роду політ, висота якого буде просто недосяжна для матеріалістів.
    — Хмм… цікаво і… У мене тут питання з’явилося. Такі люди, інші люди…Скажіть, будь ласка, а хто такі люди? Що таке людина?
    — На це питання є далеко не одна відповідь. Значна частина матеріалістів повністю задовольняється визначенням із анатомічних і фізіологічних підручників. Але це настільки мізерна частина істини, що кількість нулів перед числом дуже важко уявити… Так хто ж такі люди з духовної точки зору? Люди- це ті, хто нам допомагає, ті, хто нас надихає, запалює в нас іскру, про існування якої ми і не здогадувалися до цього, ті, хто дарує нам крила і відчуття щастя… Ті, хто нас ображає, ті, хто можуть нас збити з високого польоту… Ті, хто нас знову може підняти на ноги після болючого падіння, яке не всі можуть пережити. Також, з певної точки зору, люди- духовні інструменти…
    — Перепрошую, духовні інструменти?
    — Саме так. Розумієш, новонароджені люди- це як недиференційовані клітини. Як гранітна скеля, якій ще не встигли надати форму. Недиференційовані клітини з часом починають спеціалізуватися, набувати певної форми і особливостей, що вже дозволяє їх класифікувати і охарактеризувати їх неповторність . Так само і граніт, з часом майстер прикладе до нього свою руку, в результаті з’явиться певна річ, скульптура, можливо, яка вже буде унікальною, буде мати певний вид, характер, власну неповторність. От згадай зараз своє життя з самого початку: ти пересікався з великою кількістю людей, хтось із них просто їхав в одній маршрутці з тобою, а хтось вплинув на формування твого характеру. Твій характер, твоя душа- це нібито діамант, який має багато унікальних граней. Хтось із людей тебе ображав, що породило певні комплекси, хтось тобі альтруїстично допомагав, що сприяло піднесення доброти на олімп твоїх цінностей. Саме ці люди і створили ці унікальні грані твого діаманта, так само як і ферменти визначили особливості клітин, а майстер- форму граніту.
    — Напевно, я з Вами згоден…
    — Кожна людина має величний дар- відчувати і дарувати емоції, кохати. Це те, що виділяє нас серед усіх інших. Якби не було б такого дару, то не існувало б такого терміну, як «естетика». Цей дар не лише дозволяє нам відчути висоту польоту, зрозуміти реальну цінність людей, а й прирікає нас на постійні життєві уроки, які дуже важко прогуляти. Ті люди, які старанно проходять ці уроки- отримують не оцінки, а життєвий досвід, який еквівалентний духовності.
    — Так…(посміхаючись) в цьому щось є… Мені навіть на душі стало легше, не так уже й гнітить той факт, що Олександр більш значуща людина ніж я.
    — От тут ти, Станіслав, помиляєшся. Твої слова діаметрально протилежні істині і я тобі це доведу.
    — Мені дуже хочеться вірити в це… продовжуйте, будь ласка!
    — Так, майже усі вихідні Олександр проводить в клубах, кожного разу він розважається з різними дівчатами і так: більшість з них- гламурні леді. Можливо, вони не подивляться на тебе, зате подивляться на Олександра. Чому так? А тому, що в нього, насамперед, дорогий одяг, який вказує лише на його статки. Так само і автомобіль, розумієш? Ці леді просто хочуть дорожчий алкоголь, кращий кальян і дорожче ліжко, в якому вони завтра прокинуться… Це все вказує виключно на матеріальні інтереси. Крім цього, більшість цих леді захоче викинути фото в інстаграм, адже чим багатший чоловік- тим більша їх самооцінка і це вже на наступний день, а єдиний приріст, на який вони полюють в цьому житті- це приріст власної самооцінки. Так, зауваж, це критика не Олександра, а деяких леді. З приводу роботи. Так, твій однокласник має відповідальну роботу, адже від його щось залежить, Станіслав, а що саме?
    — Ну… майбутнє банків, банківський авторитет, кількість інвестицій… Капітал директора і працівників, популярність, і…
    — Так, ти майже все сказав, простими словами: від його дій залежить ємність і краса «сейфа». А що можеш сказати про свою роботу? Втім, не варто, я чув твої сьогоднішні роздуми… А знаєш, твоя робота більш значуща і відповідальна.
    — Ви це серйозно?
    — Абсолютно! Просто через твій депресивний стан ти не можеш це зрозуміти, а коли зрозумієш, твоя продуктивність збільшиться в рази, при чому як в школі- так і в житті. Чим же важливий і, якщо хочеш, значущий вчитель літератури? Я знаю, що багато учнів говорять, типу література- туфта, а математика, хімія, фізика- важливі науки, без яких не обійтися. Якщо ми будемо говорити виключно за матеріальний світ, то так воно і є, але ж ти розумієш, про що я, так?
    — Здається, уже так, розумію…
    — Ці точні науки роблять наше життя більш комфортним, цікавим, але це все… Так, автомобілі, мости, комп’ютери- це круто і важливо, я ні в якому разі не буду заперечувати їх важливість. Якщо ми на терези поставимо технічні винаходи і духовні речі, які не раз нас змушували стрибати вище голови, летіти, переосмислювати все… стане ясно, що є дійсно більш значуще. Ти можеш запитати а при чому тут література? А при тому, що саме поети намагаються максимально відчути це життя, прожити його, а потім відкривають для нас особливі таємниці, розгадка яких зайняла у когось усе життя. Письменники- це ті люди, які орієнтувалися виключно на духовну сторону. Були кроманьйонці, є сучасні люди, будуть і в майбутньому дуже розвинуті люди, де техніка буде в рази перевершувати нашу… Час йде і що, все змінюється? А може, те, що дійсно важливе постійне в часі, ти не думав про це? Давні люди продумали заточувати палки, в свій час- це був прорив, адже допомагав знайти їжу. Пізніше був інший прорив- мануфактури, які дуже сильно економили час і збільшували якість продукції. В даний момент генна інженерія та it-сфера в топі… Чи є в цьому щось сакральне, змістовне…спільне для нас і кроманьйонців? А якщо подумати за духовну сторону? От саме поети й досліджували глибини духовності у різних напрямках. У них можна дуже багато чому навчитися, що буде дійсно важливим уроком. Багато письменників померли, але залишили важливі праці, де містяться як і частини істини, так і поради, що є дуже важливими. А твоя значущість, як вчителя літератури, полягає в тому, що ти повинен їх сам зрозуміти, обдумати і донести цей задум, цю ідею, до дітей. Якщо ти це зробиш вдало, це дозволить багатьом людям розвинути духовність, оминути певні життєві складнощі і доторкнутися до істини, яка не зазнає інфляції в часі. І, до слова: якби не було деяких поетів – значна частина винахідників і науковців не отримали б певного натхнення і цей світ би не побачив окремих винаходів.
    — Ого, знаєте, після цих слів необхідно буде ще не раз їх обдумати…
    — Можливо. Тепер з приводу Олександра: ти навряд знаєш, чому він постійно зависає в клубах й тоне в потоці дорогого алкоголю і різноманітних леді… Він дізнався, що безплідний, це дуже сильно вдарило по ньому. І ось ці всі фото в інстаграмі- це не веселуха, це відволікання й забуття. Він зі своє дівчиною, про яку ти навіть не знав, хотіли дітей і тривожна новина перекреслила все, що у них було. У Олександра зараз дуже непростий період, але про це практично ніхто не знає. Ти говорив, що саме він значущий, а ти- зовсім ніхто й нічого від тебе не залежить. А тепер подумай за ті речі, про які ми щойно говорили… душа, добро, кохання… Коли ти будеш готовий- у тебе будуть діти й ти створиш не якийсь винахід, а людину, яка буде відчувати, кохати, радіти й сумувати… Людину, яка зможе у майбутньому щось змінити, когось мотивувати, комусь допомогти, щось відкрити… Ти зараз можеш лише подумати за це, але повір: наступить день, коли ти разом з коханою побачиш, як ваша дівчинка буде бігати за метеликом, періодично вона буде падати, адже лише нещодавно навчилася ходити, і в один момент вона просто встане, подивиться по черзі на вас й в цьому світі на одну посмішку стане більше. Саме в цей момент ти дійсно відчуєш, усвідомиш, що означає мати дітей, що означає слово «жити». Усвідомлення подібних речей схоже на спецію, яка надає страві особливого шарму, так само і духовна сторона відкриває цілий океан «життя» в цьому існуванні.
    — Ого, це все так… глибоко… У мене є ще питання, важливе питання! Скажіть, в чому істинний сенс життя?
    — Духовний мій друг, от якраз на це питання повинен відповісти саме ти. Можливо, ти ще не готовий це зробити, тож твій життєвий шлях, твоє навчання, ще не завершено. Подумай над тими речами, про які ми говорили, використай дану «спецію» й почни ж ти, нарешті, жити! Через деякий час я тобі задам це питання і дуже хочу, щоб ти на нього відповів. На тебе ще чекає багато уроків…

    Автоматичним рухом пальця я вимкнув будильник і… Та ні, це був не сон! Такий біль, таке відчуття! Це просто не міг бути сон! Я лежав у власному ліжку й рівень мого здивування був вищий ніж будь-яке шестизначне число… Я так точно і не зрозумів, чи був це сон, але одне знав точно: ця подія поділить моє життя на два відрізки, й саме в другому відрізку я повірив, що навіть у типову середу «життя» може влитися у мене і стало дуже цікаво: а що очікує на мене сьогодні?

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Додати коментар

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Коментарі

21:12:00, 11 Тра 2019 | Кукуріка Вадим

Гарно написано, відчувається авторський стиль. Цікаво читати, адже суть передає наші сьогоденні проблеми, про які взагалі мало хто задумується. В цілому дуже добре, бо оповідання навіває певні думки, але треба трохи попрацювати з алегоріями.