Меню

Еліна Свенцицька

Еліна Свенцицька

Від автора

Поет, письменник, літературознавець. Закінчила філологічний факультет Донецького національного університету. Жила до останнього часу в Донецьку, з серпня 2014 р. – в Києві. Пише прозу російською мовою, вірші – українською. Автор 8 книжок: «З життя людей» (проза й вірші), «Пустельні риби» (вірші), «Вибачте мене» (проза), «Білий лікар» (вірші), «Проза життя» (проза), «Триада раю. Проза життя» (проза), «Мої шедеври» (проза), «Речі, що лишилися від дому» (вірші). Вірші й проза друкувалися: «Новая Юность» (Москва), «Хрещатик» (Київ), «Collegium» (Київ), «Літературна Україна» (Київ), «Донбас» (Донецьк), «Дике поле» (Донецьк), «Соти» (Київ), «Перевал» (Івано-Франківськ), «ШО» (Київ), «Новий світ» (Канада), «Гостиная» (США), «Континент» (США) та ін. Лауреатка ряду міжнародних та всеукраїнських конкурсів та фестивалів. І премія Фестивалю Малої прози (Москва), Премія Української бібліотеки м. Філадельфія (США), Літературна премія «Планета поета» ім. Л. Вишеславського, ІІІ місце на Міжнародному конкурсі короткої прози «Без меж» (Барселона 2017. Одеса 2019), лауреат IV Міжнародного конкурсу короткого оповідання «Zeitglas-2015», лонг-лист Міжнародної літературної премії ім. І Бабеля(2018,2019). Лауреат Літературної премії ім. М. Волошина (2019). Неодноразово брала участь у «Сакура-фесті», «Книжковому Арсеналі», Форумі Видавців у Львові та інших заходах. Член Національної Спілки письменників України. Картинка, яка супроводжує публікацію - це піщана анімація Тетяни Гавриленко, одна з ілюстрацій моєї останньої збірки віршів, виданої у ВСЛ. А ось посилання на мою ФБ-сторінку: https://www.facebook.com/elina.sventsitskaya

Роботи

Подані нижче тексти захищено законом "Про авторське право і суміжні права". Копіювати чи розповсюджувати можна тільки з дозволу автора чи адміністрації сайту.

  • Вірші
Вірші

***
Ось ліхтар похилився – стоїть,
Ось і ранок настав – а він світить,
У фіранках здригається вітер,
Стугонить і гуде кожна мить.
Не побачити світла ніяк,
А він світить, неначе востаннє –
Світло болісних наших звитяг,
Світло слова і світло кохання.
Не прикриє воно від біди,
Світло це на стежках наших хибних,
І потрапимо всі ми туди –
В світ похилий речей непотрібних.
Світло там, у залізних дощах,
Світло там, і даремне, і вбоге,
Поряд лялька безнога й душа,
Що метеликом лине до нього.
Світ оцей – між ганьбою і сном.
Вийшли люди, щоб долі коритись.
Тільки світло – навіщо воно? 
А він світить, і світить, і світить!

***
Відпусти мені, Боже, провини мої,
Ось і я по воді відпускаю скорботу,
Коли доля ласкава, мов листя осоту,
І приречення миті зливаються в дні.
 
Бачиш, тінь виринає між звивистих стін,
Виростає вона, напівмертва від щастя,
Піднімаються плечі вузенькі,  кутасті,
Коливається пил, і хитається дзвін.
 
Павутинням стягнуло своїх і чужих,
Павутинням холодним заповнена тиша,
У завалах пітьми мостить затишок миша,
В падолисті життя, в плутанині доріг.
 
Відпусти мене, серце, бо ось вона я,
Впала ніч горілиць, але, мабуть, вже досить,
І повільно пливе під ногами земля,
І скрипить, мов гарба, і від тебе відносить.

***

Мов обідрані до нитки,
Звечора кричать птахи…
Теренами України
Покотилися жахи.
Одягли всі шати білі,
Нижче поясу – блакить,
І де праві, і де ліві,
Вже не можу зрозуміть.
Грай же, грай же, бідний друже,
Коломийки вигравай,
Неозорий і байдужий
Шлях у рай через сарай.
Солов’їна мова наша,
Солов’ї – та де ж вони?
Переводять їх на сало,
На нудьгу і на пісні.
Скрипка плаче, скрипка стогне,
Вихиляється місток,
Серце стиснулося знову,
Мов дитячий кулачок.
Україно, в твої квіти,
В твої ріки і гаї
Вбивці, вбивці залюбились,

Закохались шахраї!
Грає, грає зла бандура,
Виграває зла сурма…
Україно, нене люба,
Хіба можеш ти сама?
І бажання це єдине
Знає кожний сучий син –
Притулитися і жити
Хоч з ким-небудь, бозна з ким.
Побратими – та не з тими,
Покупці – та знов не ті.
І спалахують полинні
Сурми, сурми золоті.
Від загибелі до згуби
Кожен шлях знаходить свій.
Грай, бандуро жовтозуба!
Сурмо виснажена, мрій!

              ***
Покотилися злі коліщата,
Розкрутилися, рвуться, дрижать,
Тільки ніч, тільки скривджених натовп
Суне в пастку  трамвайних дверцят.

 
Я приїду, приїду до тебе.
Камінцем в яму котиться мить.
Птах чавунний – у синьому небі,
Птах чавунний над морем летить.
 
Світло бідне, ламке від морозу,
Протече крізь запилене скло.
До нас туляться наші хвороби,
Щоб самотньо нам так не було.
 
 І як виросте втома до дзвону,
Горобцем пропадеш у юрбі,
Не пробачиш ти небу закону,
І життя не пробачиш собі.

***
Коли до Донецька приїдуть
всі ті, хто покинув, по світу
розсіявся пилом залізним,
аби не було тільки пізно.
Лікарня. Коли до Донецька
приїдуть всі ті, хто втомився,

щоб стало життя коридором,
щоб став коридор неозорим.

До вогнищ родинних забутих
коли ми приїдемо… Сльози
течуть із розбитого неба,
на наші розкриті оселі,
на наші покинуті нори.
Припинений шлях наш зворотній,
обірваний шлях наш зворотній,
щоб жити під злими зірками,
до рідних суріпок тулитись.

*** 

Пахне домом і смертю. Це справді – війна.
Не бентежать нікого полічені строки.
На покинуті орачем п’яним жнива
Звідусіль позліталися круки-пророки.

Від каміння лихого трава захистить.
Все в руках Твоїх, Господи, милий мій Боже,
Тільки руки ці білі, холодні, як лід,
На повітря замучене схожі.

Це життя починає свій вовчий танок,
Увірвалася в світ зграя тиранозаврів,
В їхню пащу кладемо своїх діточок
Під здригання веселих литаврів.

***
Поверніть, поверніть обгорілу домівку мені,
Поверніть, поверніть мені шкурочку теплу,
Що лишилися там, вдалині, серед рідного пекла,
Моє серце червоне колотиться там, в глибині.

Це останній блокпост. І перепустка дійсна, як біль,
Бо потрапити треба нарешті додому, за ґрати,
Там, де рідні і бідні, і в тиші розчинена цвіль.
Там не жити ніяк. Там чекати, чекати, чекати.

Там з ранковим дощем відлітає життя, наче птах,
А вночі, наче миша, під землю ховається горе
І зринає у сон. Тільки в миршавих снах –
Кладовище навколо Донецького моря.

Стали наші дороги додому страшні, як казки.
Шлях байдужий лежить по землі – від любові до вбивства,
І не чує ніхто. За вітчизною плачуть кістки.
І життя вже скінчилося. І почалося дитинство.

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Додати коментар

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення