Меню

Про “Стилет”

Букнет Про “Стилет”

Про “Стилет”

Робочий процес о 12-ій ночі.

Пропускаючи через себе кожного персонажа, починаю їх всіх любити. Кожного окремо. Вони стають настільки живими, що починають жити своїм життям, роблять речі, які не зрозумілі, навіть, мені – їхньому творцеві. Вони не хороші, і не погані, зі своїми плюсами і мінусами. Вони живі. Вони – мої знайомі, друзі, вороги. Вони живуть поруч, в іншій реальності. І з кожним розділом стає все важче комусь із них робити боляче, ставити тяжкі життєві задачі, в решті решт – вбивати. Прикіпаю до кожного персонажа і плачу. Плачу з ними, за ними і для них. Іноді здається, що я вже трішки їду глуздом з-за цього.

Але це нерв. Мій оголений нерв. І всіх, хто колись доторкнувся до війни.

Я вдячна за цю неймовірну кількість коментарів, повідомлень в приват, дзвінків з подякою… Це мотивує. Це дає мені впевненість, що цей текст має право на життя. Він повинен жити. Всупереч всьому. Просто повинен.

Дякую всім читачам.

Я роблю це, тому що не можу не робити. Дякую.

 

Оригінал статті на litnet.com: Про “Стилет”

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення