Меню

Лист про пізнання

Букнет Лист про пізнання

Лист про пізнання

«Дозвольте подякувати Вам за Вашу уважність до проблематики пошуку високих буттєвих сенсів. Певна річ, наші гіпотетичні припущення щодо них на підставі нецілісної картини ситуативності чи відповідних досліджуваних явищ не дають змоги скласти суто-об’єктивні судження про змісти сутності нашої буттєвої царини. Відтак, хто здатен пізнати розум Творця, коли навіть найменша стеблинка влаштована набагато складніше з усією розумно-замисленою розмаїтістю багатомірних процесів, які перебігають в ній, аніж будь-який технічний прилад? 
Відсутність коректного (повного) обсягу даних про ті чи інші процеси, певна річ, спотворює в цілому людські уявлення про природу, сутність та походження їх. 
Одначе, чи може існувати «повний обсяг даних»? Звісно ж, ні. Адже людина, її пізнавальні процеси вкорінені в гіпотетичні похідні, від яких народжується теорія (т. б. припущення) принципів розгляду того чи іншого явища, а вже на тій основі відбувається пошук практичних механізмів втілення теорії в практичний вимір досліджень. 
Але згадаймо — скільки протягом існування історії людства було різноманітних теорій. І величезна їхня кількість визнані згодом помилковими, з огляду на трансформацію людських уявлень про середовище свого життя, а також про суспільство, про особистість-саму себе. 
Людина не здатна, зрештою, піддати коректному аналізу не тільки творіння з позицій систематизації про нього своїх уявлень в тому чи іншому вимірі мінливих теоретизувань, а відтак і підходів до розгляду відповідних уявлень, — отож, за визначенням, людина не здатна осягнути, найперше ж, саму себе, вимір власного устрою з позицій коректності здобування обсягу даних про перебіг тих чи інших процесів, оскільки завжди матиме наявність вимір системно-упереджених прикладних постулювань щодо принципів відповідного дослідження. А як відомо, системне мислення, на принципах якого ґрунтується будь-яке дослідження, ігнорує формат альтернативної системної концептуальності, як таку, що в межах системи є умовно-бузглуздістю. Тож парадоксально, множинність альтернативних теоретичних систем-гіпотез свідчить про множинність системного безглуздя з позицій тривання умовного абсолютно-коректного пізнавального процесу.
Власне, на превеликий жаль, а можливо, на щастя, але безодню Божественної премудрості людина вичерпати не здатна. 
Існує дивна історія про одного відомого вченого. Він, розмислюючи про високі речі, прогулювався берегом моря і побачив хлопчика, який, виривши ямку в піску, вичерпував долоньками в неї морську воду. Вчений запинав у дитини, чому вона так робить. І дитя відповіло, що хоче в ямку, вириту своїми руками, вичерпати море. «Але ж це не можливо!» — подумав науковець, і тоді збагнув, що так само не можливо коректно збагнути своїм розумом задум Творця щодо творіння. 
Людина — це не тільки фізіологічна істота. Вона пізнає світ багатомірно, доволі часто в розмаїтих інтуїціях-здогадах, намаганнях розкрити таїну прихованого величного задуму щодо неї та створіння. Вона включена не тільки на рівні нейрофізіології в розмаїті пізнавальні процеси. Власне, тіло людини лише самосвідчить про її внутрішній потенціал. І, варто зауважити, іноді доволі не в повному обсязі, некоректно. Достатньо людині, для прикладу, промовчати там, де варто щось сказати про свої наміри, чи не попередити про якісь обставини, і вже інші будуть міркувати про ту обставинність чи про вчинки відповідної людини помилково. Одначе, людина не здатна постійно і безперервно інформувати інших про власний протокол намірів. Зрештою, часто цей протокол змінюється під впливом різних чинників. І, відповідно, навіть на рівні комунікації дуже важко збагнути, чим саме є «коректний обсяг даних». Дуже багато лишається поглинуте тайною особистісного існування. 
Коли людина залишається на самоті, зі своїми спогадами, роздумами, порівняннями обставинності та явищ, інтуїціями, прозріннями, здогадами-припущеннями, емоційними переживаннями глибинних станів смутку, полишеності, вдячності, тихої радості, натяків на повноту власного існування, провіщення доленосних рішень тощо, — коли людина занурюється в розмаїття і глибини сприйняття власних мотиваторів до діяльності, до тих чи інших роздумів, до формування відношення щодо явищ і процесів, ставлення до інших людей, ми починаємо розуміти, що вичерпати остаточно таїну власного існування не можливо. 
І тому релігія говорить про «містику», тобто, «таємницю-таїну» життя людини. Є те, що відкривається особистості лише внаслідок відповідної практики відношення до дійсності, яка є наслідком наявності певних світоглядних орієнтирів. 
Якось митрополит Антоній Сурожський пригадав один із перших своїх містичних досвідів у юності. Він намагався проникнути в православну традицію віри. І читаючи Євангеліє, раптом відчув присутність Христа поряд… А тепер згадаймо, — коли ми читаємо лист чи переглядаємо світлини, де зображені наші близькі, рідні, які вже пішли в інший світ. Коли відвідуємо їхні могилки, — чи ж не переживаємо ми теж певний вимір їхньої присутності, у сполученні з власними споминами тих чи інших фрагментів життя, долучаючи до цього власне зусилля сприйняти певний вимір очевидності єдності простору й часу, коли минули й теперішнє, ці межі долаються в зусиллі самоусвідомлення та осягнення ситуативної дійсності. 
Ці та інші процеси неспростовно свідчать, що свідомість людини має багато таємниць, а також це говорить про те, що координати нашої реальності не вичерпуються виключно нейрофізіологічною констатацією перебігу тих чи інших процесів активації показників-параметрів життєдіяльності організму. 
На мові тіла ми можемо описати лише тіло. На мові душі ми можемо описати внутрішні переживання людини. На мові духу і, зокрема, молитви, можна долучитися до «містики»-«таїни» людини, до особливого виміру буття, пережити його, долучитися до осмислення натяків на незбагненно-неосяжне, і в такий спосіб, сформувати власні свідомісні орієнтири на ґрунті долучення до відповідної традиції світосприйняття. 
Мені хотілося би докладніше пояснити тезу про «мову тіла», «мову душі», «мову духу», застосовуючи наступну аналогію для спрощеного її засвоєння. Коли ми хочемо прочитати та вивчити гарний вірш, то мусимо знати абетку. Коли хочемо навчитися рахувати, мусимо знати цифри та правила додавання. Коли бажаємо навчитися малювати, теж слід знати відповідні правила створення пропорційності предметів та мати уявлення про формування перспективи тощо. Ми не можемо закони арифметики застосувати в мовознавстві, а мовознавство не може бути застосоване, коли хочемо намалювати картину. Одначе і ті й інші галузі людського існування мають спільне походження — вони існують у сфері-орбіті людських інтересів. 
Це стосується також й існування у форматі нейрофізіології, душевності та містично-релігійного дискурсу життя духу людини та законів духу. Їх теж треба вивчати і практикувати, бо лише так можна збагнути натяки на їхнє існування. Людина може мати натреноване тіло, але бути духовно зовсім недосвідченою. Людина може тонко, душевно, відчувати гармонію музики чи слова, такту спілкування, але не розумітися в принципах духовного життя і сприйнятті духовних пріоритетів. 
Наприклад, іноді високий творчий злет людини, який викликає захоплення і схвалення в публіки, з позицій духовного життя спричиняє до згубних наслідків розвитку непомірного марнославства і гордині. Відтак, душевно людина вважається такою, що має «досягнення», а духовно вона перебуває у кризовому стані. Одначе для розуміння цих явищ слід мати відповідний світогляд, його слід виховувати, щоби усвідомлювати наявність тих чи інших некоректних параметрів оцінки власного існування. 

Для того, щоби постійно підтримувати-підживлювати відповідну царину творення пріоритетів світогляду для християнина Церква рекомендує щоденно читати відповідне молитовне правило, твори святих отців, які розглядають життя людини з відповідних позицій духовної коректності, розмислювати щоденно та читати Євангеліє, щоби відчувати і переживати на відповідному рівні включеність власної свідомості в історію життя Спасителя. Також, звісно ж, відвідувати культове служіння у храмі, аби глибше занурювати власну свідомість в осягнення реальності з позицій задуму Творця про творіння. Всі ці та інші засоби духовної практики сприяють коректному розвитку особистості з позицій релігійно-містичних світоглядних пріоритетів, які становлять, зокрема, важливий чинник ґенези критеріїв коректного цивілізаційного поступу».  
 

Оригінал статті на litnet.com: Лист про пізнання

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення